Рішення

від 27.07.2018 по справі 328/1949/18

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

328/1949/18

27.07.2018

2-о/328/84/18

РІШЕННЯ

Іменем України

27 липня 2018 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Новікової Н.В., секретар судового засідання Гаряга А.О.,

розглянувши цивільну справу №328/1949/18 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Токмацький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту смерті,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце смерті м. Севастополь, Автономна Республіка Крим.

Заяву обґрунтовує тим, що вона є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 20.07.2018 року у м. Севастополь, АРК, при нещасному випадку, пов'язаного з дією необачності, розпечених і гарячих речовин. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України.

Заявник ОСОБА_1 у судовому засіданні заяву підтримала.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорювальних прав. Відповідно до п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд встановив, що заявник ОСОБА_1 є матір'ю померлого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується її паспортом, свідоцтвом про укладення шлюбу, свідоцтвом про народження ОСОБА_2 і відповідно до ч.1 ст.317 ЦПК України є суб'єктом звернення з зазначеною заявою.

З метою отримання свідоцтва про смерть в Україні, заявник звернулася до Токмацького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, але у проведенні державної реєстрації смерті їй відмовили, у зв'язку з тим, що надані нею копія лікарського свідоцтва про смерть не відповідає формі, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.10.2006 №1150/13021, що підтверджується відмовою у проведенні державної реєстрації смерті від 26.07.2018 №333/17.30-06-98.

На підтвердження смерті ОСОБА_2 заявником надані свідоцтво про смерть, видане відділом запису актів цивільного стану Гагарінського району міста Севастополя Управління ЗАЦС міста Севастополя від 24 липня 2018 року, медичне свідоцтво про смерть, видане Севастопольським міським бюро судово-медичної експертизи 24 липня 2018 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви з наступних підстав.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст.257-1 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відповідно до ч.2 ст.259 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в державних органах, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а лише є підставою для одержання зазначених документів.

Сухопутна територія міста Севастополя відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України є тимчасово окупованою територією України.

Відповідно ст. 1, 3 Закону №1207-VII тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Статтею 9 цього Закону передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно з вимогами частини 1 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.

Відповідно до глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги, та зокрема можуть бути встановлені на підставі письмових доказів.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 ЦПК України, суд приймає до уваги досліджені у судовому засіданні свідоцтво про смерть ОСОБА_2 та медичне свідоцтво про його смерть, які хоч і не є офіційними документами, що створюють самі по собі правові наслідки, однак, на думку суду, можуть слугувати джерелом тих фактичних даних, що у сукупності дають суду можливість дійти висновку, що його смерть настала 20 липня 2018 року у м. Севастополь АР Крим.

Приймаючи до уваги свідоцтво про смерть та медичне свідоцтво про смерть ОСОБА_2, суд виходить з того, що незважаючи на ситуацію, яка склалася у країні, медичні заклади у зв'язку із специфікою роботи, повинні надавати медичну допомогу будь-яким особам, і у будь-якій ситуації, отже, у тому становищі, у якому опинилася заявниця, вона була позбавлена можливості отримати офіційні документи щодо смерті ОСОБА_2В, , а тому звертаючись до суду, надала усі можливі докази, які могла надати у цій ситуації. Смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Надане заявником медичне свідоцтво про смерть, видане Севастопольським міським бюро судово-медичної експертизи 24 липня 2018 року, не може бути прийняте органом державної реєстрації актів цивільного стану у якості підтвердження факту смерті ОСОБА_2, отримати свідоцтво про його смерть заявниці неможливо, а тому необхідно застосувати інші механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів заявника.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки , згідно з якими якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

У Рішенні Європейського Суду по справі Кипр проти Турції від 10 травня 2001 року (у п. 93 Суд нагадує, що в своєму Консультативному Висновку по Намібії Міжнародний Суд заявив наступне (1971 ICJ Reports, p. 56, § 125): Загалом непризнання північно-африканської адміністрації цієї Території не повинно привести позбавлення народу Намібії вигод від міжнародної співпраці. Зокрема в той час як дії офіційного характеру, які здійснюються урядом Північної Африки від імені або по відношенні Намібії після спливу відомого мандата, являються незаконними та такими, що не мають сили, ця неспроможність не може бути розповсюджена на такі дії, як наприклад реєстрація народження, смерті, шлюбу, наслідки подібних дій можуть бути проігноровані в погіршення мешканців цієї Території .

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ( Намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до ч.2 ст.319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для заявника юридичне значення, так як дозволяє реалізувати права, які виникли після його смерті.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що обставини, викладені заявником у заяві в обґрунтування своїх вимог є достовірними, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв'язку із чим заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч.4 ст.317, п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст.12, 13, 81, 89, 263-265, 317, 319 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Токмацький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: с. Зоря Чернігівського району Запорізької області. (свідоцтво про народження ІІІ-ЖС № 469865 від 16.12.1988, актовий запис № 31 від 16.12.1988 року), який помер 20 липня 2018 року у місті Севастополі, Україна.

Допустити рішення до негайного виконання.

Копію рішення невідкладно надіслати до Токмацького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області або безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

заявник - ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1.

заінтересована особа Токмацький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, місце знаходження: вул. Центральна, буд. 55, м. Токмак, Запорізька область, 71701, код ЄДРПОУ 26014560.

Суддя: