Постанова

від 23.07.2018 по справі 816/970/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Костенко Г.В.

23 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/970/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадасту у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 по справі № 816/970/18, повний текст складено 23.04.2018, розташованого за адресою: вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадасту у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2018, позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке зазначене в листі від 17.01.2018 №359/0/26-18 "Про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту";

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2018 "Про надання дозволу ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту" з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що ним подано до відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту. Однак рішенням відповідача, яке набрало форму листа від 17.01.2018 №359/0/26-18, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відмовлено. Вказану відмову позивач вважає протиправною, посилаючись на те, що Земельним кодексом та Цивільним кодексом не виділено колективної форми власності та відповідач уповноважений розпоряджатися обраною позивачем земельною ділянкою на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасувано відмову, викладену у листі-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17 січня 2018 року №359/0/26-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 січня 2018 року (вх.№П-40/0/25-18) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно даних реєстрації вхідної кореспонденції №П-40/0/25-18 від 03.01.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви додав: графічні матеріали, на яких зображене бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номера.

17.01.2018 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачу направлено лист вих. №359/0/26-18, у якому зазначено про відсутність у Головного управління повноважень щодо розпорядження землями колективної власності, оскільки за інформацією, наданою відділом Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області, вищевказана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, згідно державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ №000105 від 29.12.1995. Крім того повідомлено, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед учасникам АТО.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача, оформлена листом від 17.01.2018 № 359/0/26-18, не містить підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, тобто не ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до положень пункту 14 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектар.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Судом першої інстанціїї вірно встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою вказано, що за інформацією відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ №000105 від 29.12.1995. Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка є колективною власністю, відповідач зазначив про відсутність в нього права розпоряджатися земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності на підставі Державного акта на право колективної власності на землю ПЛ №000105 від 29.12.1995, внаслідок чого в управління немає повноважень щодо розпорядження нею, є помилковим.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція України передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України передбачає наявність також приватної, державної та комунальної власності.

Згідно частини третьої статті 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності та згідно частини першої статті 84 Земельного кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Як встановлено статтею 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У відповідності до частини другої статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Вичерпний перелік земель, які не можуть передаватися у приватну власність визначено частиною 4 цієї статті, і спірна земельна ділянки до таких земель не належить.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, а тому державний акт на який посилається відповідач не може вважатись належним доказом права колективної власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанцій на підтвердження своєї позиції не надано державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №000105, виданий КСП "Ім.Суворова".

Частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Положення частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку із положенням пункту 11 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України необхідно розуміти таким чином, що з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи припиняється і право власності.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 02.04.2008 до Державного реєстру внесено запис за №16251170005000140, про припинення юридичної особи Колективного сільськогосподарського підприємства "імені Суворова" (код ЄДРПОУ00855813).

Таким чином, оскільки до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи КСП "Ім.Суворова", припиняється і право колективної власності на земельну ділянку згідно Державного акта на право колективної власності виданого КСП "Ім.Суворова".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно вимог земельного законодавства, чинного на момент діяльності КСП "Ім.Суворова", землі КСП, що перебували у колективній власності, підлягали розпаюванню між його членами, при цьому, невитребувані (нерозпайовані) землі перейшли до складу земель запасу державної власності.

Таким чином, матеріалами справи фактично спростовуються твердження відповідача про те, що вищезазначені земельні ділянки відносяться до земель колективної власності.

У наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що підставою для прийняття спірного рішення, оформленого листом від 17.01.2018 №359/0/26-18, стали вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на виконання якої Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ОСОБА_3 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, постанова від 07.06.2017 № 413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Відповідно до приписів статті 6 Земельного кодексу України, до повноважень Верховної ОСОБА_3 України в галузі земельних відносин належить прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин.

Отже, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07.06.2017 №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, є необґрунтованими.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом мотивів відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмова відповідача, оформлена листом від 17.01.2018 №359/0/26-18, не містить підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, тобто не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не доведено правомірність рішення від 17.01.2018 №359/0/26-18, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача, необхідно зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2018 (вх.№П-40/0/25-18) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні питання та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та працесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадасту у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 по справі № 816/970/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_4 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 27.07.2018.