Рішення

від 12.07.2018 по справі 910/5647/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.07.2018Справа №910/5647/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ” до 1. Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДВІН-2011” про визнання права та визнання відсутнім права   Представники учасників процесу згідно протоколу від 12.07.2018, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ” (далі – Товариство, Поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (далі – Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДВІН-2011” (далі – Боржник) про визнання права та визнання відсутнім права. Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство, як поручитель за договором поруки №4М14289И/П від 17.11.2016 (далі – договір поруки), сплатило грошові кошти в погашення заборгованості за кредитним договором №4М13694И від 30.10.2013, укладеним між Банком та Боржником (далі – кредитний договір). Як стверджує позивач, оскільки ним були сплачені кошти в розмірі 298290889,14 грн на користь Банку, тому у Товариства наявне право вимоги до Боржника, про визнання якого позивач звернувся до суду. Крім того, Товариство просить визнати відсутнім у Банка права вимоги до Боржника щодо сплати суми боргу за кредитним договором. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5647/18 та призначено підготовче засідання на 27.06.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів, задоволено заяву Відповідача 1 про продовження строку для подання відзиву та оголошено перерву в підготовчому засіданні до  27.06.2018. 14.06.2018 через відділ автоматизованого діловодства Господарського суду міста Києва представником Банку подано відзив на позовну заяву. За наслідками судового засідання 27.06.2018 судом була постановлена ухвала, якою було закрите підготовче провадження та призначено справу № 910/5647/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 12.07.2018. У судовому засіданні 12.07.2018 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові. Представник відповідача 1, в свою чергу під час судового засідання 12.07.2018 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач 2 не направив свого представника для участі в судовому засіданні. Положеннями частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Водночас, згідно з нормами статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. За приписами частиною 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи №910/5647/18, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 11.05.2018, ухвала про оголення перерви в підготовчому засіданні від 07.06.2018 та ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 27.06.2018 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адреси місцезнаходження відповідача 2, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, до суду повернувся конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення Боржнику, а саме ухвали суду від 11.05.2018 із зазначенням причини повернення – за закінченням терміну зберігання. Як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Публічного акціонерного товариства “Укрпошта” поштове відправлення, яке було скероване на адресу відповідача 2, вручено адресату. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина 6 статті 242 ГПК України). У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. За змістом частин 1-2 статті 3 вказаного Закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач 2 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті від 27.06.2018 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу та Боржника про розгляд справи. Згідно приписів частини 1 статті 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частина 3 стаття 202 ГПК України). З огляду на наведені приписи ГПК України, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача 2 та його представників про причини їхньої неявки в судове засідання 12.07.2018, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача. Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (з 14.06.2018 змінено назву на Акціонерне товариство Комерційний банк “ПРИВАТБАНК”) укладено договір поруки №4М14289И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДВІН-2011" своїх зобов'язань, у тому числі й за кредитним договором №4М13694И від 30.10.2013. Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом  на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (пункт 4 договору поруки). Згідно з пунктом 5 договору поруки у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки). Положеннями пункту 7 договору поруки передбачено, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання. У випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором (пункт 9 договору поруки). Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (пункт 11 договору поруки). Згідно пункту 17 договору поруки цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 10.03.2016, укладеної сторонами. З матеріалів справи вбачається, що Товариство 18.11.2016 року сплатило на користь Банку 298290889,14 грн. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №15 від 18.11.2016, в якому в графі “Призначення платежу” вказано: “виконання зобов'язань по кредитному договору №4М13694И від 30.10.2013 згідно договору поруки №4М113467И/П від 17.11.2016”. У подальшому, 05.03.2018 Товариство звернулось до Банку із вимогою, в якій повідомив про виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків та просив відповідача 2 визнати право позивача вимагати від Боржника сплати суми боргу за кредитним договором, визнати відсутнім у Банка права вимагати від Боржника сплати суми боргу за кредитним договором, надати довідку про погашення заборгованості, розрахунок здійснених платежів по кредиту та оригінал (завірену копію) кредитного договору №4М13694И від 30.10.2013. Звертаючись із даним позовом до суду Товариство зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора. Банк, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у своєму відзиві посилається на те, що Товариством обраний неефективний спосіб захисту своїх прав, які не є порушеними з боку Банку. Крім того, відповідач 1 зазначає, що аргументи, викладені в позовній заяві не містять посилань на жодні належні, допустимі та достатні докази переходу прав та обов'язків кредитора до позивача у повному обсязі та, одночасно з цим, на докази що б вказували на обсяг прав, що виникнули чи припинились у будь-яких осіб внаслідок дій Товариства. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Приписами статті 2 ГПК України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004  поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів,  право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення позивача з боку відповідачів, то  відсутність порушеного або невизнаного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. У розумінні   приписів статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним  договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в справі №910/14036/17 від 22.02.2018 та в справі №910/14539/17 від 27.02.2018. Як встановлено судом, матеріали справи не містять документального підтвердження того, що позивач звертався до Боржника з вимогою сплатити грошові кошти в сумі 298290889,14 грн, а останній відмовився від цього. Так само, матеріали справи не містять доказів того, що Банк звертався до Боржника з вимогою виконати умови кредитного договору та/або до Товариства з вимогою виконати умови договору поруки. Крім того, слід зазначити, що в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до договору поруки, виконав обов'язок Боржника – відповідача 2 перед  Банком, здійснив погашення заборгованості в сумі 298290889,14 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №15 від 18.11.2016. Разом з тим, частинами 1-2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно частині 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності  іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України). Так, частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частинами 1-2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Позаяк, умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Відповідно до частин 1-2 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Як вказує позивач, згідно платіжного доручення №15 від 18.11.2016 відповідачу 1 було перераховано кошти в сумі 298290889,14 грн з призначенням платежу виконання зобов'язань по кредитному договору №4М13694И від 30.10.2013 згідно договору поруки №4М113467И/П від 17.11.2016. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за кредитним договором. Суд вказує про те, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що 18.11.2016 заборгованість Боржника перед Банком за кредитним договором становила саме 298290889,14 грн. За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 298290889,14 грн було в повному обсязі погашено заборгованість за Боржника – відповідача 2 за кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі. При цьому, із наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення №15 від 18.11.2016 вбачається, що грошові кошти в розмірі 298290889,14 грн були скеровані Товариством згідно договору поруки №4М113467И/П від 17.11.2016, у той час як в межах даного позову позивач обґрунтовує свої вимоги виконанням договору поруки №4М14289И/П. Крім того, зі змісту приписів частин 1 та 2 статті 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Даний висновок також узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). У свою чергу, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Окрім того, позивачем документально не підтверджено, яким чином Товариством визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника. Також, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за кредитним договором. Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведенні норми та беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню. Судовий збір відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на позивача. Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ” до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” та Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕДВІН-2011” про визнання права та визнання відсутнім права – відмовити. 2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ”. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 27.07.2018.           СУДДЯ                                                                                            В.В. ДЖАРТИ