Постанова

від 24.07.2018 по справі 914/2470/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2018 р. Справа № 914/2470/17

Місто Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання - Борщ І.О.,

представники сторін:

від позивача - Самойленко П.М. (представник), в режимі відеоконференції,

від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" вих. № РУ/024/001/15/0005 від 03.05.2018

на рішення господарського суду Львівської області від 29.03.2018 (головуючий суддя Козак І.Б., повний текст рішення складено 06.04.2018)

у справі № 914/2470/17

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м.Київ,

до відповідача: Військової частини 3002 Національної гвардії України, м. Львів

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Боринська комунальна міська лікарня, смт. Бориня, Турківський район, Львівська область ,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, с.Годомичі, Маневицький район, Волинська область,

про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 50 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції : Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" подано позов до Військової частини 3002 Національної гвардії України про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 50 000,00 грн.

Підставою позову позивач зазначив те, що 20.11.2014 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу (ТЗ) ГАЗ-53Б д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 та іншого транспортного засобу. У судовому порядку водія ОСОБА_3 було визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху та вчиненні даної ДТП. ОСОБА_3 на час ДТП був водієм у Військовій частині 3002 Національної гвардії України. Позивачем на підставі страхового акту від 02.06.2015 року виплачено страховику потерпілого страхове відшкодування в розмірі 50 000,0 грн. Таким чином, у відповідача як у роботодавця винної в завданні шкоди особи виникло зобов'язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування, враховуючи те, що ні водій забезпеченого транспортного засобу, ні страхувальник не повідомили страховика у встановлені строки про дорожньо-транспортну пригоду.

Нормативна підстава позову, зазначена позивачем, - ст.ст. 979, 1166, 1187, 1191 ЦК України; ст.ст. 22, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2018 в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м.Київ, про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 50 000,00 грн. - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту передачі відповідачу забезпеченого полісом №АС/7226592 автомобіля ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова НОМЕР_5, то відсутні правові підстави для стягнення з Військової частини 3002 Національної гвардії України страхового відшкодування в порядку регресу на суму 50' 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу : в апеляційній скарзі позивач Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що:

- відповідачем при розгляді справи та в поданому до суду відзиві на позовну заяву не заперечувався та визнавався факт передачі забезпеченого транспортного засобу ГАЗ 53-Б від Боринської міської лікарні у користування відповідача, що також не заперечується і самою Боринською міською лікарнею;

- судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що розбіжності у зазначенні номеру шасі могли бути зумовлені технічною опискою.

- згідно відповіді Регіонального сервісного центру у Л/о номер НОМЕР_4 є значенням ідентифікатора ТЗ ГАЗ 53Б в базі Автомобіль ДАІ-2000 , а не номером шасі.

До апеляційної скарги скаржником долучено листи Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ від 17.04.2018, Регіонального сервісного центру у Л/о від 23.04.2018, 02.05.2018 з додатками.

Апеляційний суд протокольною ухвалою суду від 26.06.2018 в судовому засіданні відмовив у задоволенні клопотання позивача / скаржника про долучення нових доказів до справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та зазначає, що :

- водій ТЗ ОСОБА_5, отримавши в користування застрахований Боринською міською лікарнею ТЗ в порядку обов'язкового страхування та будучи матеріально відповідальною особою з рапортом до безпосереднього начальника з приводу нечинності страхового поліса не звертався, як і не звертався для отримання безкоштовного полісу страхування;

- у матеріалах справи містяться розбіжності в частині щодо індивідуалізуючих ознак переданого ВЧ 3002 автомобіля ГАЗ-53Б, зокрема, щодо номера шасі.

У відповіді на відзив позивач зазначає наступне:

- судом першої інстанції встановлено чинність полісу страхування на момент ДТП;

- застрахований позивачем ТЗ переданий у користування відповідачу, а не водієві ОСОБА_3, який керував транспортним засобом в силу виконання трудових обов'язків;

- наявність розбіжностей у частині зазначення номера шасі автомобіля ГАЗ 53Б не спростовує факту отримання відповідачем у користування транспортного засобу від Боринської міської лікарні.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судове засідання відповідач та треті особи без самостійних вимог на предмет спору не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Від відповідача військової частини 3002 Національної гвардії України надійшло письмове клопотання від 16.07.2018 про розгляд справи без участі представника відповідача.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи строки розгляду справи, критерії при визначенні розумного строку розгляду справи , те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою у даній справі, клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників учасників справи, які не з'явилися, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

Зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

26.03.2014 між Боринською комунальною міською лікарнею та Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу №АС/7226592. Забезпеченим автомобілем є "ГАЗ 53-Б", д.р.н. НОМЕР_1, номер кузова "НОМЕР_5", рік випуску - 1992.

20.11.2014 на автодорозі Київ-Чоп мала місце ДТП за участю транспортного засобу "ГАЗ 53-Б", д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Renault Magnum", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6

У свою чергу, автомобіль « Renault Magnum» , д.н.з. НОМЕР_2 застраховано згідно Договору добровільного страхування від 18 червня 2014 року у страховика - ПрАТ Страхова компанія Арсенал страхування .

20.11.2014 року водій ОСОБА_6 повідомив страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку.

Згідно Відомостей №9465321 про ДТП (а.с.31 Т.1), дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 п. 12.1 Правил дорожнього руху , внаслідок чого автомобілю марки "Renault Magnum" спричинено технічні пошкодження.

20.12.2016 ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" складено страховий акт № 92/14-Т/Ц1-АС-01-01, в якому визначено розмір страхового відшкодування у сумі 52' 00,00 грн., який підлягає виплаті страхувальнику ТОВ "Кредит Європа Лізинг".

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 24.12.2014 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та встановлено, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем та працює водієм у військовій частині 3002 Національної гвардії України.

15.01.2015 ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" оплачено ТОВ "Лікон Лоджистік" 52000,00 грн. страхового відшкодування для проведення відновлювального ремонту автомобіля "Renault Magnum", що підтверджується копією платіжного доручення №1494.

ПрАТ СК Арсенал Страхування звернулося з претензією до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (а.с 22-23 Т.1) про перерахування на користь ПрАТ СК Арсенал Страхування 50 000,0 грн. (розмір ліміту за Полісом АС 7226592) в порядку регресу за страховим відшкодуванням.

Позивачем складено страховий акт №ОЦ/024/001/15/0005 від 02.06.2015р. про перерахування коштів за претензією ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" 50 000,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу (а.с.51 Т.1), які в подальшому були перераховані, що підтверджується копією платіжного доручення №1226 від 02.06.2015 (а.с. 52 Т.1).

17.10.2017 позивачем надіслано відповідачу претензію вих. № РУ/024/001/15/0005 про перерахування коштів в порядку регресу на суму 50 000,00 грн. відповідно до ст. ст. 993, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У матеріалах справи також міститься Акт про прийом автомобіля самоскид ГАЗ 53Б НОМЕР_1 1992р.в., від Боринської КМЛ до військової частини 3002, Наряд на автомобіль ГАЗ-53, Акт про примусове відчуження або вилучення майна на автомобіль ГАЗ-53, №шасі НОМЕР_4, 1992р.в., д.н.нз. НОМЕР_1; Акт перевірки готовності Боринської КМЛ до поставки автомобіля ГАЗ-53 (а.с. 173-176).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регламентується Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 2 ч.1 ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Відповідно до п. 1.7, 1.8 цього Закону страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що за полісом №АС/7226592 (а.с.21 Т.1), забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова НОМЕР_5, страхувальник - Боринська КМЛ. Оскільки Боринською КМЛ передано за Актом безоплатної передачі забезпечений автомобіль Військовій частині 3002 Національної гвардії України, вона є особою, відповідальною за заподіяння шкоди понесеної позивачем, в силу вимог ст.1172 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що поліс ОСЦВВНТЗ №АС/7226592 не був чинним на момент ДТП 20.11.2014, оскільки змінився власник транспортного засобу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.21-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.

Згідно Наказу Військової частини 3002 Управління Управління Західного територіального командування ВВ МВС України № 441 від вересня 2014 року на виконання розпорядження Головного управління Національної гвардії України від 28.07.2014 року Про часткову мобілізацію введено в штат 7 стрілецького батальйону: вантажний автомобіль ГАЗ -53Б, 1992 року випуску, шасі НОМЕР_4 введено в групу транспортних засобів взводу МТЗ з присвоєнням номера НОМЕР_3 та затверджено за водієм ОСОБА_5

Тобто, страховий поліс №АС/7226592 від 26.03.2014 був чинним на момент ДТП 20.11.2014. Зазначене також підтверджується Листом - відповіддю МТСБУ від 30.01.2018, що містить інформацію з єдиної централізованої бази даних МТСБУ (а.с. 130-131 Т.1).

Щодо розбіжностей у документах у матеріалах даної справи щодо передачі забезпеченого транспортного засобу від Боринської міської лікарні відповідачу, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, як встановлено судом першої інстанції, подані сторонами документи містять розбіжності в частині даних забезпеченого автомобіля ГАЗ-53Б. Так, згідно даних поліса №АС/7226592 (а.с.21), забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова НОМЕР_5. Натомість відповідачем подано до суду документи, що підтверджують факт передання від Боринської КМЛ до ВЧ 3002 НГ України автомобіля ГАЗ 53, рік випуску 1992, №шасі НОМЕР_4. Крім того, відповідачем подано Наказ №441 від 12.09.2014р. (а.с.70) про введення в штат 8 стрілецького батальйону, зокрема, вантажного автомобіля ГАЗ-53Б, 1992 року випуску, шасі 114688/3200, присвоєння номера НОМЕР_3. Суди враховують пояснення позивача щодо зміни державного номерного знака цього автомобіля, проте, розбіжності у номері кузова (шасі) автомобілів наявні.

Крім того, наявні розбіжності і в державному номерному знаку переданого транспортного засобу, зокрема, в акті про прийом машини від Боринської комунальної лікарні на пункті прийому техніки Військової частини 3002 від 30.08.2014 року (а,с. 173 Т.1) зафіксовано про передачу самоскиду ГАЗ 53Б, д.н.з. НОМЕР_1, а не НОМЕР_1. Цей же номер реєстрації транспортного засобу зазначено і в Акті про відчуження або вилучення майна (а.с 175 Т.1).

Відтак, при існуванні зазначених розбіжностей апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо існування обґрунтованих сумнівів щодо факту передачі відповідачу саме забезпеченого полісом №АС/7226592 автомобіля ГАЗ-53 Б, рік випуску 1992, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі кузова НОМЕР_5.

Крім того, у Страховому акті № ОЦ/024/001/15/0005 від 02.06.2015 про перерахування коштів за претензією ПАТ СК Арсенал Страхування за підписом уповноважених представників ЛОУ ПАТ УПСК (а.с. 51 Т.1) зазначено про те, що дата настання випадку: 18.03.2015, а не 20.11.2014.

Позивач у позові покликається на ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та зокрема, зазначає, що позивача як страховика не було письмово повідомлено про зазначену ДТП, а відтак, мають наставати передбачені Законом наслідки.

За приписами ст.989 ЦК України та ст.21 Закону України "Про страхування" страхувальник зобов'язаний, зокрема, вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.

Відповідно до п.п. "ґ" п.38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Проте, у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, такий зафіксований правоохоронними органами, водій транспортного засобу відповідача, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач такий випадок визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування ПрАТ СК Арсенал Страхування . Тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків (аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 № 6-284цс15 та від 22.03.2017 № 6-2011цс16).

Такий обов'язок (з повідомлення у триденний строк страховика про ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати)) установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Таким чином, сам по собі факт неповідомлення в даному випадку відповідачем страховика про настання страхового випадку, за умови наявності у останнього фактичної можливості щодо встановлення як самого факту настання страхового випадку, так і обставин останнього за допомогою інших джерел, не свідчить про недосягнення такої мети у вигляді неможливості перевірки обставин ДТП власними силами, та про те, що відсутність повідомлення відповідача призвела до необґрунтованих виплат.

До того ж позивачем не доведено і судом першої інстанції не встановлено обставин, що відсутність відповідного повідомлення призвела саме до необґрунтованих виплат позивача.

Факт завдання шкоди є підставою для виникнення деліктного зобов'язання, за яким винна особа повинна відшкодувати завдану шкоду потерпілій особі. При цьому одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, припиняє деліктне зобов'язання, що тягне за собою припинення обов'язку страховика здійснити страхову виплату (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України), але не навпаки.

Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування є обов'язком страховика за договором (ст. 988 ЦК України). Така виплата не припиняє деліктного зобов'язання і не може вважатися відшкодуванням шкоди потерпілому в цьому зобов'язанні, оскільки страховик у правовідносинах добровільного майнового страхування не є боржником у деліктному зобов'язанні. Тобто заподіювач шкоди залишається зобов'язаним відшкодувати завдану ним шкоду незалежно від того, чи звертався до нього з відповідною вимогою сам потерпілий, чи страховик після виплати потерпілому відшкодування за договором майнового страхування.

У свою чергу страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За положеннями ч.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, відшкодування завданої шкоди потерпілому, чи страховику потерпілого, який здійснив виплату потерпілому за договором майнового страхування, страховиком особи, з вини якої завдано таку шкоду, припиняє деліктне зобов'язання (частково або повністю, в залежності від того, чи перевищує сума завданої шкоди межі страхових сум, зазначених у страховому полісі).

У свою чергу, у передбачених законом випадках, до страховика особи, яка заподіяла шкоду, переходить право регресної вимоги до заподіювача шкоди. Одним з таких випадків є неповідомлення страхувальником протягом трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, страховика про настання такої ДТП.

Так, регрес - це право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим і виникло нове - пов'язане саме з регресною вимогою.

Таким чином, у тому випадку, якщо у страховика була відсутня можливість перевірити обставини ДТП власними силами, що призвело до необґрунтованих виплат у випадку неповідомлення останнього страхувальником, між страхувальником та страховиком виникає нове правовідношення - з відшкодування завданих таким неповідомленням необґрунтованих виплат, яке є позадоговірним, і питання щодо відшкодування таких витрат повинно вирішуватись з урахуванням загальних положень про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях,

Разом з тим, як вже було зазначено, сам по собі факт неповідомлення в даному випадку відповідачем страховика про настання страхового випадку, за умови наявності у останнього фактичної можливості щодо встановлення як самого факту настання страхового випадку, так і обставин останнього за допомогою інших джерел, якою він скористався, не свідчить про недосягнення такої мети у вигляді неможливості перевірки обставин ДТП власними силами, та про те, що відсутність повідомлення відповідача призвела до необґрунтованих виплат.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 29 травня 2018 року у справі 910/39/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Військової частини 3078 Національної гвардії України про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 19 234, 32 грн.

Частиною другою ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК). Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

Аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Висновок апеляційного суду. Зважаючи на все вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в позові. Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018 у справі № 914/2470/17 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати. Згідно ст. 129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 281, 282, 286-289 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" вих. № РУ/024/001/15/0005 від 03.05.2018 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018 у справі №914/2470/17 - залишити без змін.

3.Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складений 30.07.2018.