Рішення

від 25.06.2018 по справі 914/726/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2018р. Справа №914/726/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва розглянув матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» , м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМ» , с. Новий Яр, Яворівський район, Львівська область,

предмет позову : стягнення 45 398,08 грн.,

підстава позову : порушення умов договору банківського обслуговування від 13.04.2011 року,

у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Обставини розгляду справи. 20.04.2018 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Приватбанк б/н від 05.03.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю ВСМ про стягнення 45 398,08 грн., з яких 21 287,18 грн. заборгованості по процентах, 18 562,99 грн. пені, 5 547,91 грн. заборгованості по комісії.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без виклику сторін; встановлено відповідачу та позивачу строки для надання відзиву, відповіді на відзив і заперечення. Роз'яснено, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Господарського процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися сторонами протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про прийняття до розгляду позовної заяви отримана позивачем і його представником 02.05.2018 року, 03.05.2018 року та 04.05.2018 року, відповідачем - 10.05.2018 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

25.05.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Суд зазначає, що згідно з ч.13 ст.8 ГПК України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Позивач зазначає, що відповідач 13.04.2011 року приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, ОСОБА_2, що розміщені в мережі інтернет, які разом складають договір банківського обслуговування. Відповідно, відповідачу встановлено кредитний ліміт в електронному вигляді. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 року у справі №914/1385/14 стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 16 105,48 грн., однак, вказане рішення суду боржником повністю не виконане, у зв'язку з чим ПАТ ОСОБА_1 банк «Приватбанк» (надалі по тексту рішення - позивач, банк згідно з Умовами) звернулось до суду із позовом до ТОВ «ВСМ» (надалі по тексту рішення - відповідач, клієнт згідно з Умовами) про стягнення 21 287,18 грн. заборгованості по процентах, 18 562,99 грн. пені, 5 547,91 грн. заборгованості по комісії, нарахованих за період, що не був предметом розгляду у справі №914/1385/14

Відповідач заперечив позовні вимоги з тих підстав, що, на його переконання, кредитний договір між ним і банком 13.04.2011 року не укладався; позивачем не подано доказів підтвердження підписання відповідачем ані заяви про відкриття рахунку, ані доказів на підтвердження авторизації кредитної угоди в системі клієнт-банк, а також будь-яких доказів обміну паперовою або електронною інформацією з відповідачем; позивачем було змінено відсоткову ставку, однак, на підтвердження повідомлення про таку зміну позивачем не подано жодного доказу; пеня з 26.07.2013 року нарахована з пропуском шестимісячного строку позовної давності.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 13.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСМ» (код ЄДР 22405795) електронним цифровим підписом у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват24 підписало заявку про встановлення кредитного ліміту на рахунку 26003053817361. Підписавши таку заявку, клієнт приєднався і погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами ОСОБА_2, що розміщені на офіційному сайті www.ргіvаtbаnk.uа ., і які разом з цією заявою становлять договір банківського обслуговування.

Як вбачається з довідки про розміри встановлених кредитних лімітів клієнту ТОВ «ВСМ» по рахунку 26003053817361 від 05.03.2018 року, 13.04.2011 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 6 800,00 грн., 18.08.2011 року - 4 300,00 грн., 05.11.2012 року - 5 000,00 грн., 04.02.2013 року - 6 300,00 грн., 04.03.2013 року - 17 300,00 грн., 13.03.2013 року - 18 500,00 грн.

Як вбачається з виписки по рахунку 26003053817361, 26.07.2013 року 10 077,04 грн. винесено на прострочку кредиту.

Рішенням суду від 10.06.2014 року у справі №914/1385/14 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ВСМ на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банку Приватбанк 16 105,48 грн. заборгованості за договором банківського обслуговування №б/н від 13.04.2011 р., з яких: 10 077,04 грн. - заборгованість за кредитом; 3 717,61 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 072,06 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1 238,77 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.

01.12.2017 року банком надіслано відповідачу претензію від 21.11.2017 року (копія претензії та докази її надіслання долучені до позовної заяви) про необхідність погашення заборгованості по договору банківського обслуговування від 13.04.2011 року.

08.12.2017 року банком складено акт звірки, відповідно до якого заборгованість по кредитному договору від 13.04.2011 року становила 61 503,56 грн., однак, примірник акту, підписаний відповідачем, у матеріалах справи відсутній.

Дані факти відповідачем не спростовувались, докази погашення заборгованості не подавались.

Розглянувши матеріали позовної заяви, дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір банківського обслуговування № б/н від 13.04.2011 року.

Дослідження обставини щодо укладення кредитного договору 13.04.2011 року. Згідно з заявкою від 13.04.2011 року клієнт приєднався і погодився з умовами, викладеними в Умовах та правилах надання банківських послуг, ОСОБА_2, що розміщені на офіційному сайті www.ргіvаtbаnk.uа . У заявці вказано, що порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки користування за кредитним лімітом регламентуються Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами ОСОБА_2, що розміщені на офіційному сайті www.ргіvаtbаnk.uа , і які разом з цією заявою становлять договір банківського обслуговування.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Статтею ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зміст укладеного договору дає підстави вважати його договором приєднання. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1067 ЦК України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

З огляду на зазначене, як підтверджує судова практика в аналогічних справах, правова природа договору, укладеного між сторонами даного спору, є такою, що містить ознаки змішаного договору - договору банківського рахунка та кредитного договору згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що ст.207 ЦК України передбачено можливість використання електронно-цифрового підпису при укладенні правочину в письмовій формі. Так, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Заявка від 13.04.2011 року про встановлення банком кредитного ліміту та про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг , ОСОБА_2, підписана клієнтом електронним цифровим підписом, що не спростовано відповідачем. Відтак, на підставі відповідної заявки між сторонами виникли взаємні права та обов'язки, регламентовані нормами законодавства щодо договору банківського рахунка та кредитного договору. Відповідач, заперечуючи укладення 13.04.2011 року кредитного договору у спосіб, визначений Умовами та правилами надання послуг, не заперечив самого факту користування кредитними коштами, наданими банком. Крім цього, факт користування кредитними коштами, виникнення правовідносин кредитного договору та договору банківського рахунку, а також факт виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором банківського обслуговування встановлений рішенням суду від 10.06.2014 року у справі №914/1385/14, яке набрало законної сили та на виконання якого 07.07.2014 року видано наказ.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду мається міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Враховуючи наведене, заперечення відповідача щодо недоведеності факту укладення кредитного договору між сторонами є безпідставними та не підтвердженими.

Дослідження розміру заборгованості за договором банківського обслуговування № б/н від 13.04.2011 року.

Заявлена до стягнення сума у даній справі - 45 398,08 грн. є заборгованістю, що виникла після винесення рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 року у справі №914/1385/14.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди.

П.3.2.1.1.8 Умов також передбачено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов та правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - Угода ). При належному виконанні клієнтом зобов'язань, за відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування ліміту, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування ліміту може бути продовжено банком на той самий строк.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Як вбачається з довідки про встановлення кредитних лімітів, востаннє такий змінено 13.03.2013 року та встановлено у розмірі 18 500,00 грн. Рішенням суду у справі №914/1385/14 стягнуто заборгованість, що існувала станом на 04.03.2014 року, зокрема, 10 077,04 грн. заборгованості за кредитом. Як встановлено судом вище, факт користування кредитними коштами та факт прострочення їх вчасного повернення встановлено рішенням суду від 07.07.2014 року.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. (п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Крім цього, як зазначено в постановах Верховного суду України від 25.05.2016 року (провадження №6-157цс16) та від 21.09.2016 року (провадження №6-2739цс15), виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно з матеріалами господарської справи №914/1385/14, які перебувають на зберіганні в архіві Господарського суду Львівської області, виконавче провадження на підставі наказу від 07.07.2014 року №914/1385/14 закінчено 20.07.2016 року на тій підставі, що згідно з копією квитанції Приватбанку від 13.07.2016 року відповідачем погашено заборгованість у повному обсязі.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.ч.1, 3, 5 ст. 236 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд вважає недопустимим залишення поза увагою факту фактичного виконання рішення суду у справі №914/1385/14 (що вбачається з матеріалів виконавчого провадження у справі №914/1385/14) та вирішення спору лише з урахуванням тверджень позивача про наявність боргу у розмірі 10 077,04 грн. та відсутність заперечень відповідача щодо існування основної суми боргу. Відтак, суд доходить висновку, що заборгованість по тілу кредиту 10 077,04 грн. не існувала з 13.07.2016 року, у зв'язку з чим безпідставним є нарахування відсотків, пені та комісій по договору від 13.04.2011 року за період з 13.07.2016 року по 08.12.2017 року.

Беручи до уваги розрахунок заборгованості та період стягнення заборгованості відповідно до рішення у справі №914/1385/14, суд зазначає, що нарахування відсотків, пені та комісій за період з 05.03.2014 року по 12.07.2016 року є допустимим у зв'язку з наступним.

Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.3.2.1.2.2 Умов клієнт зобов'язується сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п.3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3; виробляти погашення кредиту не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п.3.2.1.1.11; повернути кредит у строки, встановлені п. 3.2.1.1.10, п. 3.2.1.2.3.4, п. 3.2.1.2.2.17; сплатити банку винагороду відповідно до п.3.2.1.4.4., п. 3.2.1.4.5, п. 3.2.1.4.6., 3.2.1.4.11.

Згідно з п.3.2.1.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). Умовами визначений порядок розрахунку відсотків: за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 року включно і до моменту обнулення кредитного ліміту, за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа поточного місяця, розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.2.1.4.1.1). За сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 року включно і до моменту обнулення кредитного ліміту у випадку необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт виплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п. 3.2.1.4.1.2). За сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 року включно і до моменту обнулення кредитного ліміту у випадку непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.2.1.4.1.3). П. 3.2.1.4.9 передбачено, що розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Відтак, порядок та підстави збільшення відсоткової ставки до 56% визначені п.3.2.1.4.1 Умов. Цим же пунктом передбачено тип відсоткової ставки - диференційована процентна ставка, а не фіксована, про що зазначає у відзиві відповідач.

Відповідач зазначає про відсутність доказів на підтвердження повідомлення банком про зміну відсоткової ставки за користування кредитом і підстави такої зміни. Так, відповідно до п.3.2.1.2.3.1 сторони визначили, що процентна ставка за користування кредитом може бути підвищена банком у разі, якщо збільшиться облікова ставка НБУ на 1 або більше пунктів, та/або курс гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют збільшиться на 5 або більше відсотків, та/або вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку збільшиться на 5 або більше відсотків. Збільшена відсоткова ставка починає діяти після того, як банк повідомить клієнта про настання події. Закріплені у даному пункті. Проте, суд звертає увагу, що передбачене відповідним пунктом положення є правом банку, а не імперативною умовою, і з матеріалів справи не вбачається застосування позивачем збільшення відсоткової ставки у визначеному порядку. Крім цього, застосована у розрахунку відсоткова ставка, порядок її застосування та збільшення визначені іншим пунктом Умов - п.3.2.1.4.1, зокрема, періодичне збільшення якої залежить лише від терміну користування кредитними коштами та непогашенням заборгованості.

Згідно з розрахунком заборгованості відсоткова ставка у розмірі 56% застосована банком у період з 01.07.2014 року (тоді як основна сума стала простроченою 26.07.2013 року) та з розрахунку 360 днів у році, що відповідає умовам нарахування відсотків. Враховуючи наведене, заборгованість по відсотках за період з 05.03.2014 року по 12.07.2016 року становить 13 250,60 грн.

Щодо суми комісії, то згідно з п. 3.2.1.4.4 клієнт сплачує банку комісію 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць в порядку, передбаченому Умовами. ОСОБА_2 може на свій розсуд не стягувати зазначену комісію в разі, якщо максимальне сальдо кредиту е перевищувало 100 грн. сума стягуваної комісії не менше 200 грн.

Судом перевірено правильність нарахування суми комісії за період з 05.03.2014 року по 12.07.2016 року та зазначає, що її розмір становить 3 195,18 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п. п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п. п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п. п. 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Умовами договору також погоджено, що розмір пені визначається, виходячи з 360 днів у році.

Відповідно до п. 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1, 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3 здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане клієнтом.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість шестимісячного періоду нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведене положення та надання ст.232 ГК України можливості сторонам визначати інший період нарахування пені, ніж шість місяців, суд зазначає про необгрунтованість заперечень відповідача щодо строку періоду нарахування пені. Одночасно суд звертає увагу, що відповідачем безпідставно ототожнено поняття строку позовної давності та періоду нарахування пені. Так, до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, яким передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Разом з тим, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, що і мало місце згідно з п. 3.2.1.5.4 Умов - 15 років. У свою чергу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу і перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 256, 261 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України тривалість позовної давності також може бути збільшена за домовленістю сторін, що згідно з п. 3.2.1.5.7 Умов також застосовано сторонами та встановлено терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю у 5 років.

Заперечення відповідача щодо неправомірного нарахування штрафних санкцій обґрунтовуються тим, що відсутні вчинені в письмовій формі як кредитний договір, так і встановлення (збільшення) строків позовної давності. Відповідач зазначає правову позицію Верховного суду України, наведену в постанові від 04.11.2015 року у справі №6-1926цс15, згідно з якою позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановивши, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» ) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 30 липня 2008 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. .

Суд вважає за необхідне зазначити, що обставини прийняття рішення судом першої інстанції у справі, що переглядалася Верховним судом України, не були аналогічними з обставинами даної справи, адже відповідно до редакції ст.207 ЦК України, чинної на даний час, судом вище зроблено висновки про укладення договору банківського обслуговування між сторонами, який містить умови кредитного договору та договору банківського рахунку. Також суд звертає увагу, що Умови та правила надання банківських послуг, п. 3.2.1.5.7 яких передбачено тривалість позовної давності, об'єктивно не містять та не могли містити підпис клієнта, адже правовідносини між сторонами виникли внаслідок підписання 13.04.2011 року клієнтом електронним ключем заявки про приєднання до таких Умов. Крім цього, у наведеній відповідачем постанові обставини справи стосуються споживчого кредитування фізичних осіб, тоді як спірні правовідносини стосуються обслуговування банківського рахунку суб'єкта господарювання.

Також суд звертає увагу, що згідно з п.3.2.1.5.7 Умов визначено, що терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються тривалістю 5 років. Як встановлено вище, 26.07.2013 року 10 077,04 грн. винесено на прострочку кредиту.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України).

Враховуючи звернення банку в квітні 2014 року до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача у справі №914/1385/14, перебіг позовної давності переривався і після пред'явлення позову почався спочатку. Разом з тим, враховуючи встановлення сторонами строку позовної давності п'ять років, то звернення з позовом у даній справі у квітні 2018 року є правомірним і наслідки спливу позовної давності не застосовуються. Заперечення відповідача у цій частині також є безпідставними та позовних в частині стягнення пені за період з 05.03.2014 року по 12.07.2016 року не спростовують. Перевіривши розрахунок пені за вказаний період, а також враховуючи часткову оплату пені на суму 17 719,08 грн., суд зазначає, що стягненню підлягає пеня в розмірі 4 191,79 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, перевіривши обставини, зазначені в позовній заяві, суд доходить висновку про часткову обгрунтованість заявлених позовних вимог, а саме на суму 20 637,57 грн. решта вимог на суму 24 760,51 грн. заявлена безпідставно.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ч.13 ст.8, ст.ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241, 248, 252, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМ» (81050, Львівська обл., Яворівський район, село Новий Яр, будинок 16, код ЄДР 22405795) на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банку «Приватбанк» (01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, код ЄДР 14360570) 13 250,60 грн. заборгованості по процентах, 4 191,79 грн. пені, 3 195,18 грн. заборгованості по комісії, 801,02 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні вимог про стягнення 8 036,58 грн. заборгованості по процентах, 14 371,20 грн. пені та 2 352,73 грн. заборгованості по комісії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.06.2018 року.

Суддя Матвіїв Р.І.