Рішення

від 24.07.2018 по справі 918/316/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2018 р. Справа № 918/316/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В.,

при секретарі Ярощук О.П., розглянувши в загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (31104, Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. І.Франка, 47, код ЄДРПОУ 31952591)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Біообладсервіс" (35809, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Бадівка, вул. Ватутіна, 2А, код ЄДРПОУ 37822511)

про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором в сумі 443 113, 47 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Біообладсервіс" в якому просить стягнути штрафні санкції у розмірі 443 113, 47 грн.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, 10 жовтня 2017 року між ДП "Старокостянтинівський молочний завод", ТОВ "Блок Майстер Україна" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Біообладсервіс укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1 за умовами якого ТОВ "Блок Майстер Україна" передав Позивачу свої права за Договором № 7/1/15 від 28.08.2015 р в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі право вимоги від Боржника сплати штрафних санкцій та завданих збитків за порушення Основного договору, оскільки ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Біообладсервіс було порушено умови Договору купівлі - продажу № 7/1/15 від 15.08.2015 р. в частині завершення повного етапу робіт, пов'язаних з проектуванням та поставкою технологічного обладнання, а саме "Енергетичного комплексу 5-10 МГВТ", відтак Позивачем було нараховано 443 113, 47 грн. пені за період з 06.07.17р. по 05.01.2018р.

Ухвалою суду від 18.05.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/316/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні 11.06.18р.

Представник позивача в судовому засіданні 11.06.18р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задоволити.

Ухвалою суду від 11.06.18р. підготовче засідання закрито та призначено розгляд справи по суті на 24.07.18р.

У судові засідання 11.06.18р. та 17.07.18р. не з'являвся представник відповідача, відзиву на позов не надав. До господарського суду повернулись процесуальні документи суду із відмітками поштового відправлення "організація вибула (не існує)" та "за закінченням встановленого строку зберігання".

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 11.06.18р. та 17.07.18р. були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 35809, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Бадівка, вул. Ватутіна, 2А.

Вказані ухвали надсилалися рекомендованими листами з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З поштових повідомлень, у яких відповідачу направлялися копії ухвал, судом вбачається, що останні було повернуто поштою суду у зв'язку з закінченням терміну його зберігання на відділенні.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням встановленого строку зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду з поміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 24.07.18р. не з'явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши документи і матеріали, які подані позивачем, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на які останній посилався як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому господарський суд керувався наступним.

10 жовтня 2017 року між ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (далі-Позивач), ТОВ "Блок Майстер Україна" (Покупець, Цедент) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Біообладсервіс (далі-Відповідач) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1 (далі-Договір цесії) за умовами якого ТОВ "Блок Майстер Україна" передав Позивачу (Цесіонарію) свої права за Договором № 7/1/15 від 28.08.2015 р в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі право вимоги від Боржника сплати штрафних санкцій та завданих збитків за порушення Основного договору.

Господарські зобов'язання між ТОВ БіоОбладСервіс (Продавець) та ТОВ Блок Майстер Україна (Покупець) виникли на підставі укладеного 28 серпня 2015 року Договору купівлі- продажу № 7/1/15 (далі-Договір). За умовами договору, Продавець прийняв на себе зобов'язання виконати роботи, пов'язані з проектуванням та поставкою Покупцю технологічного обладнання, а саме "Енергетичний комплекс 5-10 МГВТ", що забезпечить досягнення на котлі ДКВР 6,5-13 (заводський номер №31383, 1983 року виготовлення, висновок експертизи 68.02.9.19812 від 14.02.2012р.) економічного ефекту в частині зменшення від двох до чотирьох разів витрат вартості палива на приготування пару порівняно з приготуванням пару на газу, за рахунок використання обладнання призначеного для спалювання тріски, стружки, гранули з вологістю 10-55% і споживанні палива 180-250 кг на одну тону пара з регульованою потужністю 5000-10000 кВт. Продавець зобов'язався встановити обладнання, що забезпечить гранично допустимі викиди забруднюючих речовин згідно наказу № 309 від 27.06.2006 року Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

При укладанні договору сторонами була визначена послідовність виконання робіт та визначено загальний термін для їх виконання, який складав 170 календарних днів з моменту оплати та повинен був завершитися введенням обладнання в експлуатацію. Остаточне завершення сторонами прийнятих зобов'язань очікувалося 25 травня 2016 року, що підтверджується додатком № 3 до договору.

Додатковою угодою № 1 від 03 березня 2016 року сторонами до Основного договору були внесені зміни щодо порядку оплати, продовжено строк введення в експлуатацію.

Додатковою угодою № 2 від 06 квітня 2016 року сторони знову погодили зміну порядку оплати та продовжили строк введення в експлуатацію.

Як вбачається судом з пояснень представника позивача в судовому засіданні 11.06.18р. в процесі пусконалагоджувальних робіт, систематично виявлялися невідповідності роботи окремих вузлів і Покупець змушений був за власний рахунок закупляти матеріали з метою їх усунення. Відтак у зв'язку із залученням коштів Позивача для реалізації проекту, сторони додатковою угодою № 3 від 23 червня 2016 року зменшили загальну суму договору.

Процес введення в роботу затягнувся із-за виявлення недоліків поставленого обладнання, які виключили можливість використання обладнання, зокрема теплогенератора, для вказаної в договорі мети.

Додатковою угодою № 5 від 01 березня 2017 року сторони дійшли згоди залучити третю сторону-Підрядника для усунення недоліків, що унеможливлювали використання теплогенератора за цільовим призначенням, якою передбачалося завершення пусконалагоджувальних робіт в період з 19 квітня по 20 травня 2017 року. Фактичне виконання повного циклу робіт, передбачених додатковою угодою № 5 було завершено 02 липня 2017 року, що підтверджується актом виконаних робіт від 02 липня 2017 року та був розпочатий 10-денний строк перевірки роботи обладнання відповідно до п.5.6. Договору, що передував підписанню акту введення Енергетичного комплексу в роботу.

Дата введення Енергетичного комплексу за погодженням сторін була призначена на 05 липня 2017 року. Однак, 04 липня 2017 року, автоматика безпеки дала команду на припинення роботи, у зв'язку з відсутністю розрідження в топці пальника та газоході. При обстежені газоходу виявлено руйнування жаростійкого бетону на внутрішній стороні газоходу. Після виконання спеціалістами продавця монтажу та пусконалагоджувальних робіт транспортера подачі щепи в газогенератор, транспортер відпрацював 4 год.10 хв. та вийшов із ладу. Покупець своєчасно повідомив Продавця про вихід з ладу обладнання, однак Продавцем вони були нерозглянуті та останнім не було прийнято будь-яких заходів по усуненню поломок та передачі необхідної документації.

Як Покупець, так і Позивач неодноразово звертались про необхідність завершення повного спектру робіт, які були в зобов'язаннях Відповідача за Договором купівлі-продажу № 7/1/15 від 15.08.2015 року і без яких неможливо ввести обладнання в експлуатацію, однак звернення Позивача залишені Відповідачем без відповіді, а роботи не виконанні.

Дані обставини були дослідженні Господарським судом Рівненської області при розгляді справи № 918/922/17 за позовом ДП Старокостянтинівський молочний завод до ТОВ БіоОбладСервіс про зобов'язання виконати в натурі роботи згідно Договору купівлі-продажу № 7/1/15 від 15.08.15 року .

Рішенням суду від 30 січня 2018 року, яке набрало законної сили 21 лютого 2018 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідно до преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права для національного суду.

Частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі № 918/922/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

14 березня 2018 року на адресу Відповідача Позивачем була направлена претензія з вимогою завершити пусконалагоджувальні роботи передбачені Договором, яка була залишена Відповідачем без відповіді.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу положень ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України ).

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах докази та обставини, що стосуються виконання робіт, пов'язаних з проектуванням та введенням в експлуатацію Енергетичного комплексу 5-10 МГВТ, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача зобов'язань щодо їх виконання відповідно до умов Договору № 7/1/15 від 28.08.2015р.

За приписами ч.1 ст.230 ГК України, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

За змістом положень ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення прав вимоги № 1 від 10.10.17р. до Позивача (Цесіонарія) переходить право вимоги сплати штрафних санкцій та завданих збитків за порушення Основного договору (а.с.21).

Відповідно до умов Договору та додаткових угод, укладених між сторонами, Продавець за невчасну передачу, монтаж та введення обладнання у промислову експлуатацію сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючій у період, за який сплачується пеня, від суми вартості обладнання за кожен день затримки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.

Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що зобов'язання Покупця по введенню Енергетичного комплексу в експлуатацію мало бути виконано 05 липня 2017 року, як визначено в Акті виконаних робіт від 02.07.2017 року (а.с. 39).

Сума вартості обладнання складає 3 420 821, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 10 жовтня 2017 року (а.с. 40).

Враховуючи порушення Відповідачем термінів виконання прийнятих на себе зобов'язань за Договором № 7/1/15 від 28.08.2015р., Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 443 113, 47 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від вартості обладнання за кожний день прострочення за період з 06.07.17р. по 05.01.2018р.

Суд, здійснивши перерахунок пені нарахованої Позивачем за вищевказаний період прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є арифметично вірним.

Відтак, позовна вимога про стягнення з Відповідача 443 113, 47 грн. штрафних санкцій за період з 06.07.17р. по 05.01.2018р. є законною, обґрунтованою, Відповідачем не спростована, і відповідно такою, що підлягає до задоволення.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів невиконання зі сторони Відповідача зобов'язань щодо завершення повного етапу робіт, які були в зобов'язаннях Відповідача за Договором купівлі-продажу № 7/1/15 від 28.08.2015р., а останній вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Біообладсервіс" (35809, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Бадівка, вул. Ватутіна, 2А, код ЄДРПОУ 37822511) на користь Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (31104, Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. І.Франка, 47, код ЄДРПОУ 31952591) 443 113 (чотириста сорок три тисячі сто тринадцять) грн. 47 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором купівлі-продажу № 7/1/15 від 28.08.2015р. та 6 676, 70 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 31 липня 2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.