Рішення

від 25.07.2018 по справі 921/183/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 липня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/183/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ, бульвар Т.Шевченка,18, в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком", 46001 м.Тернопіль, вул. В.Чорновола,4

до відповідача: Управління соціального захисту населення Лановецької районної державної адміністрації, 47400, Тернопільська область, Лановецький район, м. Ланівці, вул. Незалежності, 19а.

про: стягнення 9372 грн. 07 коп. інфляційних нарахувань , 2495 грн. 48 коп. 3% річних та судових витрат.

За участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

Технічна фіксація судового засідання в порядку ч.3 ст.222 ГПК України не здійснюється.

Суть справи.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про стягнення 9372 грн. 07 коп. інфляційних нарахувань, 2495 грн. 48 коп. 3% річних та судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань зі сплати 97 625,78 грн. за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, суму яких стягнуто рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.04.2017. Зважаючи на це, позивачем на підставі ст.625 ЦК України проведено нарахування інфляційних втрат та 3% річних, стягнення яких є предметом даного позову.

Ухвалою суду від 30.05.2018 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2018 на 10-00 год.

Ухвалою суду від 25.06.2018 відкладено підготовче засідання на 16.07.2018 на 12-20 год.

Ухвалою суду від 16.07.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 липня 2018 на 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 25.07.2018 суд розпочав розгляд справи по суті, з'ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази.

В судове засідання представник позивача не з'явився.

Повідомлення про вручення поштового відправлення, направлене Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" 17.07.2018 (про направлення ухвали від 16.07.2018 про призначення розгляду справи по суті на 25.07.2018 на 12 год. 00 хв.) повернулось на адресу суду із відміткою про вручення його представнику 18.07.2018.

Таким чином, суд вважає, що позивач повідомлений про час і місце розгляду справи №921/183/18 господарським судом Тернопільської області.

Також 25.07.2018 через канцелярію суду від позивача поступило Клопотання № 10-12/125 від 25 липня 2018 (вх. № 14431 від 25.07.2018), в якому в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить судовий розгляд провести без участі представника позивача.

В судове засідання представник відповідача не з'явився.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про призначені судові засідання, однак представник не з'явився в такі судові засідання:

- на 25.06.2018 на 10 год.00 хв. (повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.05.2018 знаходиться в матеріалах справи);

- на 16.07.2018 на 12 год. 20 хв. (повідомлення про вручення поштового відправлення від 07.06.2018 знаходиться в матеріалах справи).

- на 25.07.2018 на 12 год. 00 хв. (відповідно до витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" відстеження пересилання поштових відправлень, поштове відправлення № 4602507720603 (ухвала суду від 16.07.2018) на час розгляду Заяви відправлення вручено: за довіреністю ).

В своєму Запереченні на відповідь на відзив №732 від 22.06.2018 відповідач просив суд дану справу розглядати без участі представника Управління.

21.06.2018 від відповідача через канцелярію суду до матеріалів справи надійшов відзив на позовну заяву № 1687 від 18.06.18 (вх. № 12799 від 21.06.2018), в якому відповідач позов не визнає і заперечує проти нього, з огляду на наступне:

- у Законах України Про Державний бюджет України на 2016 рік , Про Державний бюджет України на 2017 рік та Про Державний бюджет України на 2018 рік субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не була передбачена;

- згідно з підпунктом 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на послуги зв'язку. Проте протягом 2016-2018 років кошти на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не виділялися з районного бюджету;

- для забезпечення надання пільг з послуг зв'язку жителям Лановецького району, управління неодноразово зверталося до Лановецької районної державної адміністрації, Лановецької районної ради, фінансового управління райдержадміністрації з відповідними листами про виділення коштів з районного бюджету;

- на пред'явлені претензії від 22.12.2017 та від 13.02.2018 ПАТ Укртелеком щодо сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних управління соціального захисту населення Лановецької райдержадміністрації направлялися листи щодо виділення коштів Лановецькій районній державній адміністрації, Лановецької районної ради, фінансового управління райдержадміністрації від 16.02.2018 № 497, від 19.03.2018 № 755. Проте кошти не виділено з районного бюджету;

- просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Лановецької райдержадміністрації про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

- справу просить розглядати без участі представника відповідача.

У Відповіді на відзив № 10-12/113 від 21.06.2018 (вх. №12951 від 25.06.2018) позивач звертає увагу суду на те що:

- відповідач не заперечує факту наявності простроченої заборгованості з відшкодування 97 625,78 грн. витрат, понесених Позивачем у 2016 році внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, водночас посилається на відсутність фінансування для сплати вказаної заборгованості;

- відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

- отже, обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не залежить від фінансової можливості боржника;

-відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

25.06.2018 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив № 1732 від 22.06.2018 (вх. № 13050 від 25.06.2018) в яких зазначає:

-що Законами України Про Державний бюджет України на 2016 рік , Про Державний бюджет України на 2017 рік та Про Державний бюджет України на 2018 рік , а також постановою КМУ № 256 зі змінами не передбачено відшкодування пільг за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян з державного бюджету;

- відповідно до п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України відшкодування пільг з надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян може проводитися за кошти місцевого (районного бюджету), тобто не вказано що органи місцевого самоврядування зобов'язані відшкодовувати пільги з надання послуг пільговим категоріям громадян;

-протягом 2016-2018 кошти на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян та на пред'явлення претензії від 22.12.2017, від 13.02.2018 ПАТ Укртелеком щодо сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних не виділялися з районного бюджету.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.

Господарським судом Тернопільської області у 2017 році розглядався спір між ПАТ "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та Управлінням соціального захисту населення Лановецької районної державної адміністрації про стягнення 97 625,78 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2015- 2016 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, за результатами розгляду якого 24.04.2017 прийнято рішення у справі № 921/169/17-г/11, із змісту якого вбачається, що судом були встановлені наступні обставини:

- Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Тернопільської філії ПАТ «Укртелеком» (надалі - Позивач) протягом 2015-2016 р.р. надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Ланівці та Лановецького району, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , «Про жертви нацистських переслідувань» , «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , «Про статус ветеранів військової служби ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , «Про охорону дитинства» ;

- розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг м. Ланівці та Лановецького району є Управління соціального захисту населення Лановецької районної державної адміністрації, відшкодування витрат понесених Позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється Відповідачем за рахунок державних субвенцій;

- всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 97 625,78 грн. за 2015-2016р.р. відповідачем відшкодовані не були;

-сума витрат в розмірі 97 625,78 грн., понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг, підтверджується Розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у 2015 році, у 2016 році; зведеними розрахунками витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати телекомунікаційних послуг за 2015 рік, за 2016 рік; іншими матеріалами справи;

-позивач направляв Відповідачу щомісячно, для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів, звіти - як в електронному вигляді, так і поштою (рекомендованими листами з описом вкладення), що підтверджується супровідними листами (від 20.07.2016 № 06/2-11-254, від 04.08.2016 № 06/2-11-280, від 05.09.2016 № 06/2-11-350, від 04.10.2016 № 06/2-11-383, від 04.11.2016 № 06/2-11-441, від 05.12.2016 № 06/2-11-518, від 05.01.2017 № 06/2-11-11) з доказами відправлення та отримання Відповідачем;

- доводи відповідача щодо неналежного бюджетного фінансування суд вважає безпідставними з огляду на те, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

З огляду на доведеність позовних вимог ПАТ "Укртелеком", в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Лановецької районної державної адміністрації, за рішенням суду від 24.04.2017 (яке набрало законної сили 04.07.2017) з відповідача у справі на користь позивача стягнуто 97 625,78 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2015-2016 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тобто, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Позивачем до матеріалів справи надана Офіційна довідка №10-12/19 від 16 липня 2018 року, в якій зазначається про те, що станом на час розгляду в суді справи №921/183/18 рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.04.2017 у справі №921/169/17-г/11 боржником не виконано.

Відповідачем доказів на підтвердження протилежного не подано, а судом не здобуто.

Таким чином, станом на час слухання справи відповідачем не сплачено 97 625,78 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2015-2016р.р. внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Предметом спору у справі № 921/183/18 є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період 05.07.2017 по 11.05.2018 в розмірі 2495,48 грн. та інфляційні нарахування за період 01.08.2017 по 30.04.2018 в розмірі 9372,07 грн.

Позивач, посилаючись на невиконання рішення суду від 24.04.2017 у справі №921/169/17-г/11, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, нарахував відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, які просить стягнути в судовому порядку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Нормами ст.14 ЦК України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обов'язки виконуються в межах встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи з правового аналізу статей 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Згідно вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України при перегляді судових рішень по справі №918/329/16 у постанові від 26.04.2017 №3-1522гс16 обгрунтовано правову позицію про те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Таким чином, вимоги про сплату нарахувань, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання, однак, пов'язані безпосередньо з існуванням основного зобов'язання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобов'язання рішенням суду. 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є мірами відповідальності, які мають тривалий характер, що безпосередньо пов'язані з виконанням рішення суду про стягнення основного боргу.

Відповідно до п. 3.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В пункті 4.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013).

Суд звертає увагу на те, що борг відповідача перед позивачем виник не на підставі рішення у справі № 921/169/17-г/11, а з виникнення заборгованості по витратах, понесених у 2015- 2016 р.р. внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, або виконання зобов'язання з простроченням встановлених строків; відповідно, як наявність судових актів про стягнення заборгованості, так і її погашення з простроченням не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення 9372 грн. 07 коп. інфляційних втрат та 2495 грн. 48 коп. - 3% річних;

Даючи правову оцінку доводам позивача щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, дослідивши подані позивачем розрахунки, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок, встановив, що сума інфляційних втрат, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 9372 грн. 07 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Суд, оцінивши поданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних в сумі 2495грн. 48 коп., та здійснивши власний арифметичний їх розрахунок та виходячи з норм чинного законодавства, погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 2495грн. 48 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків (ч.2 ст.73 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України).

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги в частині стягнення 9372 грн. 07 коп. інфляційних втрат та 2495 грн. 48 коп. - 3% річних як обґрунтовано заявлені, документально підтверджені, не спростовані належними доказами відповідачем, підлягають до задоволення.

Суд критично оцінює твердження відповідача про що у Законах України Про Державний бюджет України на 2016 рік , Про Державний бюджет України на 2017 рік та Про Державний бюджет України на 2018 рік субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не була передбачена; протягом 2016-2018 років кошти на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не виділялися з районного бюджету; управління соціального захисту населення Лановецької райдержадміністрації направлялися листи щодо виділення коштів Лановецькій районній державній адміністрації, Лановецької районної ради, фінансового управління райдержадміністрації від 16.02.2018 № 497, від 19.03.2018 № 755, проте кошти не виділено з районного бюджету, оскільки чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Наведену правову позицію викладено у постановах ОСОБА_1 Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018р. у справі №920/724/17, від 05.06.2018р. у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

Судом враховуються приписи ст.ст.74,76,77 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідачем належними засобами доказування позовні вимоги спростовані не були.

Виходячи з наведеного, позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних за період 08.07.2017 по 11.05.2018 в розмірі 2495,48 грн. та інфляційні нарахування за період 01.08.2017 по 30.04.2018 в розмірі 9372,07 грн.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Управління соціального захисту населення Лановецької районної державної адміністрації вул. Незалежності, 19а, м. Ланівці, Лановецький район, Тернопільська область, 47400, ідентифікаційний код 03195582, на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ, бульвар Т.Шевченка,18, в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком", 46001 м.Тернопіль, вул. В.Чорновола, 4, ідентифікаційний код 01188052:

- 9372 грн. 07 коп. інфляційних нарахувань ;

-2495 грн. 3% річних;

-1762 грн. 00 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4.Копію рішення направити сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено: 31 липня 2018 року.

Суддя С.О. Хома