Ухвала

від 26.07.2018 по справі 208/4823/18

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/4823/18

№ провадження 1-кс/208/1588/18

УХВАЛА

Іменем України

26 липня 2018 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 , слідчого СВ Кам`янського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , власника майна ОСОБА_5 , її представника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12018040460000239 від 08.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням, просив накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 44, 20 га яка має кадастровий номер 1222055700:01:001:7015, що знаходиться біля с. Олексіївка на території Божедарівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області та на посіяний на вказаній земельній ділянці врожай ярого ячменю та ярої пшениці шляхом заборони будь якій особі розпоряджатись зазначеним майном.

Клопотання вмотивоване тим, що у провадженні СВ Кам`янського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості у якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за за № 12018040460000239 від 08.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України за фактом самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 44, 20 га, яка має кадастровий номер 1222055700:01:001:7015 та знаходиться біля с. Олексіївка на території Божедарівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

В ході проведення досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні оглянуто земельну ділянку, що розташована в с. Олексіївка Криничанського району Дніпропетровської області та встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходяться сільськогосподарські культури ячмінь та пшениця в стадії дозрівання, які посіяні в перемішку.

Крім того, проведеними слідчими діями встановлено що по вказаній земельній ділянці обліковується державний акт на право постійного користування землею ДП № 0000683 від 14.10.1993 року для ведення селянського (фермерського) господарства на ім`я ОСОБА_5 .

Також встановлено, що відповідно до наданої інформації з Криничанського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть за № 24 від 03.10.2017 року, складений виконавчим комітетом Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

В ході проведення досудового слідства допитано у якості свідка ОСОБА_7 , який приймав участь у проведенні огляду земельної ділянки та який працює агрономом та зазначив про те, що на вищезазначеній земельній ділянці проростає ярий ячмінь та яра пшениця які проростають на полі разом та посіяні за допомогою сільськогосподарської техніки в 2018 році.

В ході проведення досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні направлено листа до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо проведення перевірки вимог використання вказаної ділянки.

Крім того, з метою встановлення площі земельної ділянки, на який знаходиться сільськогосподарські культури ярий ячмінь та яра пшениця проведено вимірювання площі вказаної земельної ділянки, за результатом якого встановлено, що площа, на якій знаходиться сільськогосподарська культура, складає 42,3008 га.

За результатом проведеної перевірки ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровської області встановлено факт самовільного зайняття гр. ОСОБА_8 земельної ділянки та складено відповідний акт перевірки від 19.07.2018 року за № 513-ДК/500/АП/09/08/-18.

Відповідно до вказаного акту, згідно відомостей про земельну ділянку з бази данних Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 1222055700:01:001:7015 площею 44,2000 га розташована на території Щорської селищної ради Криничанського раойну Дніпропетровської області за межами населеного пункту, віднесена до земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. Земельна ділянка знаходиться у постійному кристуванні гр. ОСОБА_5 на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ДП № 0000683 від 14.10.1993 року для ведення селянського (фермерського) господарства.

За наявної інформації від Криничанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформація про успадкування чи правонаступництво права користування означеної земельної ділянки відсутня.

З виїздом на місце було здійснено огляд означеної земельної ділянки та за результатами візуального обстеження встановлено, що земельна ділянка засіяна сількогосподарськими рослинами ярий ячмінь. На місці гр. ОСОБА_8 пояснив що він обробляє запитувану земельну ділянку за згодою дружини гр. ОСОБА_5 .

Орган досудового розслідування вважає, що гр. ОСОБА_8 самовільно зайняв земельну ділянку площею 44,02 га, яка знаходиться на території Божедарівської сільської ради Криничанського району за межами населеного пункту, відповідальність за що передбачена пунктом «б» ст. 211 Земельного кодексу України, ст. 53-1 КУпАП та ст.197-1 Кримінального кодексу України.

20.07.2018 року слідчим вищевказану земельну ділянку та посіяний на ній врожай ярого ячменю та ярої пшениці, який розташований на вищевказаній земельній ділянці визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

На думку слідчого, враховуючи те, що земельна ділянка загальною площею 44,20 га яка має кадастровий номер 1222055700:01:001:7015 та знаходиться біля с. Олексіївка на території Божедарівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області самовільно зайнята гр. ОСОБА_8 та самовільно використовується шляхом проведення посівів на останній сільськогосподарських культур ярий ячмінь та яра пшениця які на теперішній час знаходиться в стадії дозрівання та враховуючи те, що вказана земельна ділянка та вказаний врожай сільськогосподарської культури має доказове значення для кримінального провадження щодо доведення вини причетних осіб до самовільного зайняття вказаної земельної ділянки та у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка та врожай ярого ячменю та ярої пшениці визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та з метою запобігання збору врожаю гр. ОСОБА_8 та запобігання розпорядження вказаною особою та іншими особами незаконно отриманого врожаю виникла необхідність у накладенні арешту на майно, а саме на вказану земельну ділянку та врожай.

У судовому засіданні слідчий та прокурор клопотання підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених у його мотивувальній частині.

Згідно ч. 4 ст. 172 КПК України, під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

Представник особи, яка вважає себе володільцем предметів клопотання, ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_6 слідчому судді пояснив, що в діях ОСОБА_5 немає складу кримінального правопорушення, вона має право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке отримала у спадщину після смерті свого чоловіка. ОСОБА_5 звернулась до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на предмет клопотання та отримала відмову внаслідок ненадання правовстановлюючих документів, збирається звертатись до суду з цього приводу. Закон передбачає, що право користування передається у спадщину. Крім того, ОСОБА_5 є членом ФГ «Ріта», засновником якого був її чоловік та згідно статуту може користуватись землями цього господарства, до яких відноситься ця ділянка, має право переробити на неї документи, однак внаслідок її правової необізнаності та несвоєчасного звернення до адвоката це питання затягнулось. Факту самовільного захоплення не було, за землю платились податки після смерті спадкодавця. ОСОБА_8 допомагає їй по господарству після смерті чоловіка з добросусідських відносин, без мети отримати винагороду або частину врожаю, який був досіяний а не засіяний з нуля після смерті ОСОБА_5 . Ризик відчуження ділянки необґрунтований, так як це зробити неможливо з огляду на діюче законодавство.

ОСОБА_5 слідчому судді пояснила, що є членом ФГ «Ріта», яке здійснює сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці, що є предметом клопотання та яка належала на праві користування її померлому чоловіку. В середині вересня 2017 року чоловік засіяв озиму пшеницю, 30 вересня помер у лікарні, поле залишилось засіяним. З плином часу врожай, що дозрівав, почав псуватись і вона з дітьми вирішила його досіяти, ОСОБА_8 їй допомагав, так як є її сусідом, раніше працював з її чоловіком та вони мають добросусідські відносини. У селищній раді їй пояснили, що якщо почався господарський період, вона має право його закінчити, тобто доглянути та зібрати врожай, під час його досіювання та догляду правоохоронні органи не звертали на неї уваги. Коли врожай дійшов стадії дозрівання, несподівано з`явились правоохоронні органи та вона почала отримувати погрози, що цей врожай вона не збере. Посилається на те, що знаходиться у тяжкому матеріальному становищі після смерті чоловіка, господарство є її єдиним джерелом доходу, доглядає за хворими родичами, на врожай вона розраховує як на результат своєї добросовісної праці та вклала у нього свої кошти.

Свідок ОСОБА_7 слідчому судді пояснив, що його залучив орган досудового розслідування як агронома для надання висновку з приводу того, чим було засіяно поле, щодо майнових прав на поле та врожай йому нічого не відомо. Вказав, що озима пшениця на спірній ділянці була засіяна приблизно у вересні 2017 року, ярий ячмінь приблизно у березні 2018 року, який ще знаходиться у стадії дозрівання. Якщо врожай не зібрати, він осиплеться.

Свідок ОСОБА_9 слідчому судді пояснив, що був залучений органом досудового розслідування як інспектор головного управління Держгеокадастру, здійснював державний контроль за дотриманням земельного законодавства. В рамках перевірки за зверненням правоохоронних органів виїхав на вказану ділянку та встановив, що вона засіяна сільськогосподарськими культурами, інформація про правонаступництво за цією ділянкою відсутня. На місці огляду був присутній ОСОБА_8 , який пояснив, що він здійснював обробку цієї ділянки.

Свідок ОСОБА_8 слідчому судді пояснив, що є сусідом ОСОБА_5 , має з нею добрі стосунки, разом з її чоловіком отримував земельну ділянку. ОСОБА_5 засіяв своє поле восени 2017 року, але посіви виявились слабкі та нерентабельні. Після смерті ОСОБА_5 допомогав його дружині доглянути посіви, щоб вони не пропали, вирішили досіяти поле та додатково обробити його технікою, так як був бур`ян. У них не було сумнівів щодо законності обробки цієї ділянки, крім того, ОСОБА_5 у селищній раді пояснили, що вона має право зібрати вже посіяний врожай та закінчити сільськогосподарський сезон.

Слідчий суддя, вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

З положень ч. 1ст. 170 КПК Українислідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цьогоКодексуарешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другійстатті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3ст. 170 КПК України).

При цьому, ч. 3 та ч. 5ст. 132 КПК Українипередбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Частиною 2статті 173 КПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Надані органом досудового розслідування докази не утворюють достатню сукупність для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна з огляну на наступне.

Суб`єктивна сторона злочину, за яким кваліфіковано кримінальне провадження № 12018040460000239 - ч. 1 ст. 197-1 КК України характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володільцю буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього. Мотив і мета злочину - корисливі та інші.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 01.10.1993 року № 14, ОСОБА_5 надано у постійне користування зем. ділянка площею 44.2 г, що наразі є предметом клопотання слідчого.

11.11.1989 року був вчинений актовий запис про шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , в подальшому ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_11 за отриманням спадщини після смерті чоловіка, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на певне майно, щодо земельної ділянки постановою нотаріуса від 17.05.2018 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку з огляду на відсутність у неї правовстановлюючих документів, роз`яснено право на вирішення цього питання у судовому порядку.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Разом з тим, статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Правовою позицією Верховного Суду України у справі за № 6-2329цс16 визначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Статутом ФГ «Ріта» ОСОБА_5 визначено, що членом господарства є, зокрема, ОСОБА_5 дружина засновника ОСОБА_5 .

З наданих представником ОСОБА_5 документів вбачається, що використання нею земельної ділянки здійснювалось за її цільовим призначенням, супроводжувалось поданням передбаченої законом звітності та сплатою єдиного податку з сільськогосподарських товарів, тобто було добросовісним у розумінні ч. 10 ст. 170 КПК України.

На думку слідчого судді, з обставин, встановлених у судовому засіданні, досліджених документів та пояснень свідків випливає цивільно-правова природа питань, що постали після смерті користувача вказаної земельної ділянки, зокрема щодо визначення права подальшого її використання ОСОБА_5 .

Як пояснили слідчому судді ОСОБА_5 , свідок ОСОБА_8 , обробка земельної ділянки, наслідком якої є врожай, що наразі теж є предметом клопотання, почалась ще до смерті безспірно законного користувача ОСОБА_5 , подальша обробка здійснювалась з метою недопущення втрати або значного псування врожаю, що іншими показаннями або документами не спростовано, паралельно ОСОБА_5 велась робота щодо отримання правовстановлюючих документів на спадщину, нею висловлений намір звертатись до суду у цивільно-правовому порядку для вирішення питання щодо спірної земельної ділянки.

Таким чином, в порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, органом досудового розслідування не надано достатніх доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, тобто наразі в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не вбачається прямого злочинного умислу на самовільне захоплення земельної ділянки, про що також свідчить той факт, що орган досудового розслідування, достеменно знаючи осіб та їх місце перебування, в діях яких він вбачає склад вказаного кримінального правопорушення, до цих пір не повідомив їх про підозру у цьому злочині.

Вирішення питання щодо наявності у певних осіб прав на земельні ділянки, повернення спірних ділянок у власність держави, відшкодування можливих збитків від її використання не є завданням кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України, кримінальне провадження не може бути ініційоване лише задля швидкого вирішення питання щодо спірного майна із застосуванням суттєвого державного примусу, яким є захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Ч. 11 ст. 170 КПК України вказує, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Ризик нівелювання доказового значення земельної ділянки, слідчим та прокурором, по-перше, необґрунтований, наведені лише відповідні формальні посилання та по-друге, об`єктивно неможливий виходячи з правової природи цього виду майна, правової та фактичної складності його відчуження будь-яким чином. Слідчий суддя також не вбачає доказової ваги у врожаї, що знаходиться на вказаній ділянці, з огляду на те, що у цьому конкретному випадку, він знаходиться у стадії дозрівання, у випадку його арешту швидко зіпсується, тобто втратить можливе доказове значення, процедура його реалізації як речового доказу, що швидко псується, теж нівелює будь-яке його доказове значення у кримінальному провадженні.

Таким чином, наведені слідчим та прокурором доводи щодо необхідності арешту земельної ділянки та врожаю є сумнівними за своєю суттю, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст.8, ч. 5 ст.9 КПК України), адже, у даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Крім того, на підставі вимог ч. 5ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.

Тобто, у судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогамКПК України, не містить законних правових підстав для арешту майна, вказівок на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема ОСОБА_5 , для якої ця земельна ділянка є єдиним джерелом доходу та яка утримувалась нею шляхом сплати податків та надання звітностей, у отриманий врожай були вкладені її кошти та сили і на який вона розраховує як на дохід від добросовісної господарської діяльності.

За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи вказану у клопотанні правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки органом досудового розслідування та прокурором не надано достатніх доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, не обґрунтовано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та не доведено наявність обставин, які підтверджують, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження призведе до нівелювання доказового значення предметів клопотання, тобто відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Керуючись ст. 36,131-132,170-171 КПК України, слідчий суддя -

ухвалив:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12018040460000239 від 08.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Суддя ОСОБА_1