Постанова

від 23.07.2018 по справі 803/20/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/2465/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Затолочний В.С.,

судді Улицький В.З.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від позивача Супрунюк С.М.

від відповідача Федорчук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Приватного підприємства Демидівський консервний завод , Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року у справі № 803/20/18 (суддя Плахтій Н.Б., рішення оголошено о 14:59 в м. Луцьк, повний текст рішення складено 26.02.18) за позовом Приватного підприємства Демидівський консервний завод до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство Демидівський консервний завод (позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2017 № 0008441405, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в сумі 4000,00 грн., № 0008461401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ) на 12563,00 грн., №0008471401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на 298803,75 грн., в т.ч.: за податковими зобов'язаннями на 239043,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 59760,75 грн., №0008451401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на 370308,25 грн., в т.ч.: за податковими зобов'язаннями на 323924,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 46384,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. ГУ ДФС у Волинській області проведена планова виїзна перевірка ПП Демидівський консервний завод з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016. На підставі проведеної перевірки складено акт від 17.07.2017 №6534/14-01/36541208. В акті перевірки викладено висновки щодо порушень позивачем вимог Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в загальній сумі 323924,00 грн., занижено суму ПДВ на 251606,00 грн., а також висновки щодо порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

На підставі зазначеного акту ГУ ДФС у Волинській області винесено оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із даними податковими повідомленнями-рішеннями та висновками, викладеними в акті перевірки, зокрема, вказує, що здійсненні позивачем господарські операції, які відповідач вважає нереальними, підтверджуються первинними документами на придбання та оприбуткування сировини та матеріалів, документами на виготовлення готової продукції та її подальшу реалізацію покупцям, здійсненими в повному обсязі розрахунками, які були надані під час перевірки, а тому ним правомірно було проведено формування податкового обліку, у зв'язку з чим підприємство просило оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та скасувати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року у справі № 803/20/18 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Волинській області від 04 вересня 2017 року №0008441405. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.

Відповідачем таж подано апеляційну скаргу в частині задоволених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги. в повному обсязі.

Представник відповідача проти поданої позивачем апеляційної скарги заперечує, просить в задоволені такої відмовити. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити повністю.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційних скарг та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства Демидівський консервний завод , та відмови у задоволені апеляційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області проведено планову виїзну перевірку ПП Демидівський консервний завод з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, про що складено акт від 17.07.2017 №6534/14-01/36541208.

Не погодившись з висновками, викладеними контролюючим органом у акті перевірки №6534/14-01/36541208 від 17.07.2017, ПП Демидівський консервний завод подало свої заперечення від 27.07.2017 №8, за результатами розгляду яких було призначено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань, що становить предмет заперечення, за наслідками якої складено акт від 21.08.2017 №8600/14-01/36541208.

Згідно із висновками акта перевірки від 21.08.2017 №8600/14-01/36541208 позивачем порушено: статтю 1, пункт 2 статті 3, частину восьму статті 4, пункт 6 статті 8, пункти 1, 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункт 2 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , пункт 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 та підпункти 14.1.36, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 135.1 статті 135, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого ПП Демидівський консервний завод занижено податок на прибуток за 2014 рік в сумі 21293,00 грн.; статтю 1, пункт 2 статті 3, частини восьму статті 4, пункт 6 статті 8, пункти 1, 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункт 2 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , пункт 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 Запаси , 15 Дохід , 16 Витрати (зі змінами та доповненнями), та статті 22, 23, підпункти 14.1.36, 14.1.231, 14.1.257, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого ПП Демидівський консервний завод занижено податок на прибуток на загальну суму 302631,00 грн., в тому числі за 2015 рік в сумі 138387,00 грн. та 2016 рік в сумі 164244,00 грн.; статті 22, 23, підпункти 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.1, 198.2, 198.3, абз. г пункту 198.5, пункт 198.6 статті 198, пункти 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 ПК України, в результаті чого ПП Демидівський консервний завод занижено ПДВ на загальну суму 251606,00 грн.; пункти 3.1, 3.4 розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 № 637, затвердженого Постановою Нацбанку України від 15.12.2004 за № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення №637), а саме: проведення касової операції (видача готівки з каси) оформленої касовим ордером без подання одержувачем коштів платіжних документів, які б згідно із законодавством України підтверджували факти продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів на суму 4000,00 грн.

На підставі акта перевірки від 21.08.2017 №8600/14-01/36541208 контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.09.2017.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції погоджувався з висновками ГУ ДФС України у Волинські області про те, що списання сировини та матеріалів на загальну суму 754067,28 грн. належними та допустимими доказами не підтверджено, що в свою чергу виключає право позивача на включення їх до витрат операційної діяльності та відповідно до зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

В акті перевірки від 21.08.2017 №8600/14-01/36541208 вказується, що позивачем в ході перевірки не підтверджено факт поставок товарно-матеріальних цінностей від контрагентів: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ТзОВ Агроімпекс , ПАТ Макрохім та фінансово-господарські взаємовідносини ПП Демидівський консервний завод з ТзОВ Арго-Р , ТзОВ УкрзахідСтімекс , СГ ТзОВ бізнес-центр Софія-Шанс .

Відтак, суд погодився з доводами контролюючого органу про те, що збиток, отриманий як перевищення виробничої продукції над доходами від її реалізації, у розмірі 25601,00 грн. не є витратами, що пов'язані із веденням господарської діяльності, а тому відповідно і ПДВ нарахований при її придбанні не може бути пов'язаний із веденням господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно збільшено грошові зобов'язання ПП Демидівський консервний завод з податку на прибуток на суму 323924,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 46384,25 грн., з ПДВ на суму 239043,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 59760,75 грн., а також зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 12563,00 грн. по вищевказаних господарських операціях.

За доказами, зібраними сторонами суд першої інстанції прийшов до переконання, що позовні вимоги в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2017 №0008461401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 12563,00 грн., №0008471401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на 298803,75 грн., в т.ч.: за податковими зобов'язаннями на 239043,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 59760,75 грн., №0008451401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на 370308,25 грн., в т.ч.: за податковими зобов'язаннями на 323924,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 46384,25 грн. є необґрунтованими та безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Що стосується висновку податкового органу про порушення ПП Демидівський консервний завод пунктів 3.1, 3.4 розділу 3 Положення №637 внаслідок проведення касової операції (видача готівки з каси) оформленої касовим ордером без подання одержувачем коштів платіжних документів, які б згідно із законодавством України підтверджували факти продажу (повернення) товарів, надання послуг, отриманих у сумі 4000,00 грн., суд зазначив наступне.

Перевіркою встановлено, що 06.11.2014 через касу ПП Демидівський консервний завод проведено готівковий розрахунок, а саме: з каси підприємства згідно видаткового касового ордеру №154 видано готівкові кошти в сумі 4000,00 грн. ФОП ОСОБА_4, без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції), який би підтверджував факт сплати покупцем готівкових коштів.

Згідно пунктів 3.1, 3.4 розділу 3 Порядок оформлення касових операцій Положення №637 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

З вищенаведених норм слідує, що видача готівки з кас проводиться за видатковим касовим ордером, який підписується керівником і головним бухгалтером або працівником підприємства, який на це уповноважений керівником, інших підтверджуючих документів вказана операція не потребує.

З матеріалів справи вбачається, що вказана операція оформлена видатковим касовим ордером від 06.11.2017 №154 на суму готівки 4000,00 грн., що містить всі необхідні реквізити, передбачені пунктом 3.4 розділу 3 Положення №637.

Наведене свідчить про спростування доводів відповідача про необхідність наявності у позивача платіжних документів, наданих одержувачем коштів, оскільки пунктами 3.1, 3.4 розділу 3 Порядок оформлення касових операцій Положення №637 не передбачено їх надання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно нараховано ПП Демидівський консервний завод штрафні санкції у сумі 4000,00 грн., передбачені Указом Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 №436/95. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 04.09.2017 №0008441405, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в сумі 4000,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача в цій частині - задоволенню.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Як слідує із акта перевірки від 21.08.2017 №8600/14-01/36541208, контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивачем завищено витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності, на загальну суму 754067,28 грн., в тому числі: за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 - 46292,43 грн., за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 - 707774,85 грн., внаслідок списання сировини та матеріалів без надання підтверджуючих документів, зокрема: актів списання сировини та матеріалів, актів псування сировини та матеріалів, актів огляду зіпсованих матеріалів, інвентаризаційних описів, які підтверджують факти відсутності/псування товарів, фото звітів, документів, що підтверджують вивіз та утилізацію зіпсованих товарів (овочів, барвників, цурку, лимонної кислоти, кальцію, томатної пасти та інше) і розбитого посуду (скло банки, склобутилки, ПЕТ-пляшки, кришки) тощо. В результаті чого, ПП Демидівський консервний завод не нараховано умовного продажу на списані товари за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 46292,43 грн., за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 - 707774,85 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у вказаних періодах на суму 8333,00 грн., та суму 127399,00 грн. відповідно.

З такими висновками відповідача погодився і суд першої інстанції, зазначивши, що списання сировини та матеріалів на загальну суму 754067,28 грн. належними та допустимими доказами не підтверджено, що в свою чергу виключає право позивача на включення їх до витрат операційної діяльності та відповідно до зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Матеріалами справи доведено, що основними видами діяльності позивача, згідно КВЕД, є переробка фруктів овочів, виробництво м'ясних продуктів. У позивача є у нерухомості та виробничі потужності для здійснення можливості перероблювати продукцію.

Первинні документи на отримання і використання сировини та матеріалів, зведені регістри при списанні сировини та матеріалів на виробництво продукції, згідно затверджених на підприємстві Норм використання сировини та матеріалів (далі Норми) наявні в матеріалах справи.

Згідно із ст. 22 ПСБО (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) №16 Витрати , до складу елемента матеріальних витрат включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

При передачі сировини і матеріалів на виробництво позивач використовує облікові документи внутрішньовиробничого обліку, типові форми яких затверджені наказом Мінстату № 193 від 21.06.96 року Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів , а також інші документи, як такі, що мають типову форму, так і ті, що розроблені і використовуються на виробництві позивача.

Відпуск матеріальних цінностей зі складів до виробничих підрозділів (цехи, дільниці, відділи тощо) оформляється накладними - вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, типової форми № М-11, форма згідно з наказом Мінстату № 193.

Сировина і матеріали відпускаються зі складу і надходять у виробництво на підставі належно оформлених документів внутрішнього обліку за натуральними показниками - вагою, об'ємом, або кількістю (наприклад у штуках, комплектах, листах) відповідно до діючих технічних норм витрат сировини і матеріалів на продукцію для виробництва, щодо якої вони відпущені. Під витратою сировини і матеріалів на виробництво розуміють їх використання безпосередньо у виробничому процесі. Відпуск зі складу в цех розглядається не як витрата на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.

Позивачем при первинній та повторній перевірці були надані відповідачу накладні - вимоги типової форми М-11, в яких вказано яку сировину і в якій кількості і за якою ціною було відпущено в виробництво. Однак, дані документи, не взято податковим органом до уваги, а зроблено розрахунки на підставі зведеного регістру розрахунку калькуляції, що по суті є довідкою розрахунком для відображення виробничої собівартості готової продукції, включаючи також, крім прямих матеріальних затрат (сировини і матеріалів) ще загальновиробничі витрати (амортизація виробничого обладнання, електроенергія, зарплата виробничого персоналу, витрати на ремонт обладнання, тощо). Однак, як вірно зазначено позивачем, загальновиробничі витрати розподіляються на кількість випущеної продукції, а не на кількість використаних матеріалів.

Твердження ж відповідача, що ним звірялись дані первинних документів (накладна-вимога М-11) та регістрів бухгалтерського обліку (журнал-орд ер по рах. 23) в результаті чого виявлені розбіжності не відповідає дійсності. Згідно накладних-вимог М-11, які є в матеріалах справи та журналів-ордерів по рах. 23 (додаються) суми переданих ТМЦ у виробництво співпадають.

Норми витрачання матеріальних ресурсів розроблено позивачем самостійно.

Таким чином, на Підприємстві позивача, було розроблено та затверджено Норми використання сировини та матеріалів при виробництві кожного виду продукції в розрізі номенклатури, в яких вказано якого виду сировина і матеріали, в якій кількості витрачаються на виробництво певного виду продукції, а також гранично допустимі норми на відхилення фактичної кількості від планової.

На Підприємстві позивача матеріали в виробництво списуються на підставі накладної - вимоги М-11, в якій зазначається фактична кількість сировини та матеріалів, в межах затверджених норм відхилення, тому виходячи із наявних первинних документів, відсутні підстави вважати використання сировини та матеріалів в негосподарській діяльності.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що вся сировина та матеріали використані у господарській діяльності позивача при виготовленні продукції в межах затверджених норм. Відтак, твердження відповідача про списання сировини та матеріалів на Підприємстві позивача без підтверджуючих документів є безпідставними, а відповідно донарахування ПДВ на так званий умовний продаж є протиправним.

Виходячи з вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання, як визначальна ознака господарської операції, кореспондує з положеннями Податкового кодексу України, що регулюють порядок формування платниками податків витрат, які враховуються при визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Матеріалами справи доведено, що між ФОП ОСОБА_3 та ПП Демидівський консервний завод було укладено договори поставки від 01.04.2014 року № 0104/14, від 01.03.2015 року № 0104/15 відповідно до умов яких постачальник збирає та відпускає покупцю сік березовий в період сокоруху в кількості по 120 тон, покупець оплачує постачальнику вартість березового соку по договірній ціні 600,00 грн. та 900 грн. за тонну відповідно та від 01.04.2016 року № 0104/16, до умов якого постачальник збирає та відпускає покупцю сік березовий в період сокоруху в кількості 50 тон, покупець оплачує постачальнику вартість березового соку по договірній ціні 900,00 грн. за тону. На виконання умов вказаних договорів Постачальник надав позивачу видаткові накладні на поставку березового соку в кількості 290 тон та товарно-транспортні накладі. За поставлений березовий сік позивач розрахувався повністю.

28.12.2015 року між ТзОВ Агроімпекс та ПП Демидівський консервний завод укладено договір поставки №281215, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (пюре плодово-ягідне асептичне), що відповідає за якістю діючим стандартам (технічним умовам). Додатковою угодою №1 від 04.05.2016 до даного договору передбачено поставку також напівфабрикату соку березового. На підтвердження факту виконання умов даного договору постачальник надав Позивачу видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №А-00000050 від 30.12.2016 та якісні посвідчення. За поставлений товар Позивач розрахувався повністю.

30.06.2016 року було укладено між ПАТ Макрохім та ПП Демидівський консервний завод договір № 317. Предметом договору є поставка хімічної продукції в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною. На підтвердження виконання умов даного договору постачальником було надано позивачу видаткові накладні на поставку оцтової кислоти, натрію бензойнокислого харчового, товарно-транспортні накладні та сертифакти якості продукції.

За поставлений товар позивач розрахувався повністю. Позивач згідно з договором від 01.07.2011 року за № 04/07-II ВТМ реалізував олію соняшникову на адресу ТзОВ Арго-Р в загальній сумі 242048,60 грн., в т.ч. ПДВ -403141,43 грн., що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. За реалізовану олію на рахунок позивача надійшли кошти.

Позивачем було реалізовано олію соняшникову ТзОВ УкрзахідСтімекс згідно договору постачання №1-1812 від 18.12.2015 в загальній сумі 37950,0 грн., в т.ч. ПДВ -6325,0 грн., що підтверджується видатковою накладною №403 від 18.12.2015 на реалізацію олії Розумниця 4,9 л в кількості 506 шт. за ціною 75,00 грн. ТзОВ УкрзахідСтімекс за придбану олію розрахувався повністю.

26.04.2012 року з СГ ТзОВ бізнес-центр Софія-Шанс укладено договір №7 відповідно до якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця продукти харчування, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити партії продукції на умовах даного договору. На виконання умов вказаного договору позивачем реалізовано олію соняшникову на адресу СГ ТзОВ бізнес-центр Софія-Шанс на загальну суму 36550,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6091,67 грн., що підтверджується видатковими накладними від 27.10.2015 №329,330 №04.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями та іншими письмовими документами.

Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних у позивача є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, так як з інших даних вбачається про фактичний рух активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях Позивача у зв'язку з його господарською діяльністю.

Діючим законодавством України та нормативними актами не передбачено, що підприємство покупець товару повинне здійснити заходи щодо пошуку продавців цього товару для його постачальника аж до виробника. Також, ніякими законодавчими та нормативними актами не передбачено, що при придбанні товару у постачальників, підприємство - покупець зобов'язане вивчити фінансово - господарський стан своїх постачальників, їх контрагентів, пересвідчитись у наявності в них основних виробничих фондів, визначити чисельність працюючих та проконтролювати наявність цих підприємств за юридичною адресою.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.03.2015 р. у справі № 2а-0370/1564/12) вказав, що реальність вчинюваної господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

ВАСУ зауважив, що формальні недоліки в первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.

В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності господарської операції відповідачу було надано первинні документи на оприбуткування сировини та матеріалів, документи на виготовлення та оприбуткування готової продукції та її подальшу реалізацію покупцям та замовникам, розрахунки за здійснені правочини здійснені в повному обсязі про що зазначено в АКТІ перевірки.

Усі види сировини та матеріалів, готової продукції та товарів, їх кількість та вартість, зміст та обсяг господарських операцій в повній мірі розкрито в господарських договорах, накладних, податкових накладних, які були надані позивачем під час перевірки.

Вищевказані документи відповідають вимогам до первинних документів, встановлених Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а відтак є належними й допустимими доказами в розумінні статей 73, 74 КАС України, які підтверджують реальність здійснених Позивачем господарських операцій.

Тому відповідачем безпідставно донараховано податок на прибуток та зобов'язання по ПДВ у відносинах із контрагентами ТзОВ Арго-Р , ТзОВ УкрзахідСтімекс , СГТ Софія шанс , ФОПОСОБА_3, ТзОВ Агроімпекс ПАТ Макрохім .

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як зазначено в АКТІ Підприємство реалізувало готову продукцію, тобто понесені витрати на формування собівартості відносяться безпосередньо до господарської діяльності.

Тому є неправомірним твердження відповідача, що при реалізації продукції нижче собівартості в квітні 2015 року на суму 25601,00 грн. позивачем занижено фінансовий результат та завищено податковий кредит за рахунок врахування сум витрат, які використані у не господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Відтак слід стягнути в користь Приватного підприємства Демидівський консервний завод за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області 25655,94 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.243, 246, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Демидівський консервний завод задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року у справі № 803/20/18 скасувати в частині відмови в задоволені позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2017 № 0008461401, № 0008471404, № 0008451401, та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.09.2017 № 0008461401, № 0008471404, № 0008451401.

В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.03.2018 року у справі № 607/13784/17 залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного підприємства Демидівський консервний завод ( код ЄДРПОУ 36541208) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (код ЄДРПОУ 39400859) 25655,94 грн. сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя О.І. Довга

Судді В.С.Затолочний

В.З.Улицький

Повний текст виготовлено 31.07.2018