Рішення

від 25.07.2018 по справі 910/3190/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 25.07.2018Справа №  910/3190/18 Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи   за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, ідентифікаційний код  39606435) до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" (02660, м. Київ, вул. П. Запорожця, буд. 26, ідентифікаційний код  26188946) про стягнення 40 000, 28 грн. без повідомлення (виклику) представників сторін                                                         ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" про стягнення 40 000, 28 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 позовну заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"  залишено без руху та надано строк на усунення недоліків. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 вирішено розгляд справи № 910/3190/18 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. 27.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача кошти за фактично надані послуги з утримання будинків і споруд на прибудинкових територіях за період квітень 2015-грудень 2017 в сумі 18     329, 72 грн. Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді   Лиськова М.О., на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 05-23/712 від 23.05.2018 справу № 910/3190/18 направлено на повторний автоматичний розподіл. За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/3190/18, визначено суддю Баранова Д.О. для подальшого її розгляду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 справу № 910/3190/18 прийнято до свого провадження суддею Барановим Д.О., вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -                                                                                                                                        ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" було створено 09.10.2014 на підставі рішення представника територіальної громади міста Києва, Київської міської ради, а 13.02.2015 Дніпровська районна в міста Києві державна адміністрація, на підставі закону України "Про місцеве самоврядування", розпорядженням № 61 закріпила за позивачем на праві господарського відання, управління об'єктами житлового і нежитлового фонду. До 01.04.2015 балансоутримувачем, надавачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, було Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", а 01.04.2015 Керуюча дирекція передала на баланс позивача житлове і нежитлове майно. Позивач вказує, що актами цивільного законодавства, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" і рішенням Київської міської ради № 270/270 встановлено, що позивач має обов'язок надавати житлові послуги тим хто до нього звернеться та зобов'язаний їх надавати всім особам, які споживають дані послуги на закріпленій за позивачем території. Відповідно до Закону України від 24.06.2004 року № 1875-ІV "Про житлово-комунальні послуги" та наказу № 76 від 17.05.2005 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, позивач, діючи як балансоутримувач, зобов'язаний укласти зі споживачем договір надання певних послуг з утримання будинків  і споруд та прибудинкових територій, розрахувавши тарифи на надання відповідних послуг згідно "Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків ті споруд та прибудинкових територій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869. Позивач зазначає, що він є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територіях і надає послуги відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із чинним законодавством України. Позивач обчислює обсяги наданих підприємством та отриманих споживачами послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відповідно до кількісних показників, одиницею виміру для обчислення яких є 1 (один) квадратний метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи. Структура, періодичність та строки надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.03.2011 № 307. Тарифи на послуги розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій. Обсяг послуг формується  і затверджується виходячи з необхідності надання послуги споживачу, при тому формування обсягу послуг можу відбуватися поглинання однією послугою обсягу іншої. Як вбачається із доводів позивача, останній діючи в межах існуючого законодавства, яке регулює відносини в сфері надання житлових послуг, він виконував зобов'язання по наданню послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з 01.04.2015 і продовжує виконувати їх на даний час. Крім того, позивачем було розроблено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 848 від 01.04.2015 (далі – договір) на нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, 5, площею 458, 80 кв.м. і направлено 18.05.2015 власнику цього приміщення – Комунальному некомерційному підприємству "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва" для підписання. Проте, як зауважує позивач, договір підписано не було, а про мотиви не підписання не повідомлено. 03.06.2015 на підставі розпорядження № 442 від 30.04.2015 Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відбулася зміна тарифів на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тому 05.12.2016 позивач оформив новий договір про послуги на збільшення плати за тарифами та направив його відповідачу. Позивач знову вказує на те, що відповідач отримав зазначений договір, проте, останній його не підписав і про мотиви своїх дій не повідомив. 10.02.2017 позивачем на адресу відповідача був направлений акт звірки взаємних розрахунків по договору, проте, 02.03.2018 відповідач листом повідомив позивача про те, що він вважає договір про надання послуг неукладеним, не визнає претензії позивача та самостійно надає собі такі послуги, які передбачені даним договором. Як про це вказує позивач, 10.11.2017 ним було відправлено відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, рахунки фактуру на сплату послуг за період квітень 2015 – жовтень 2017 і листопад 2017, податкові накладні за вказаний період. 14.12.2017 позивач втретє  на прохання відповідача, направив останньому договори. Як про це вказує позивач, у своїй відповіді відповідач вже не заперечував відсутність договірних відносин між сторонами та не ставив під сумнів надання позивачем послуг, проте, вказані договори відмовився підписати, мотивуючи це тим, що відповідно до Бюджетного кодексу України, відповідач не може підписати договори попереднім періодом і просив надіслати договори з актуальними датами на 2018 рік для підписання. З огляду на викладене вище, спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, він надавав та надає послуги безперебійно, натомість, відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконує. В той же час, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У зв'язку із втратою чинності 10.06.2018 окремих положень Закону України від 24.06.2004 року № 1875-ІV "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України від   09.11.2017   №   2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги", який набрав чинності 10.06.2018, встановлено п. 2 Перехідних та Прикінцевих положень, що норми, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом. Пунктом 3-1 Перехідних та Прикінцевих положень Закону України від   09.11.2017   №   2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Таким чином, зважаючи  на викладене вище суд вказує, що відносини щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків на час написання рішення регулюються нормами Закону України від   09.11.2017   №   2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон). Частиною 1 та 2 ст. 12 Закону в редакції від   09.11.2017   №   2189-VIII встановлено,    що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем. Отже, аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд приходить до висновку та погоджується з позицією позивача щодо того, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідач у своєму відзиві на позов зазначає про часткове визнання позовних вимог та обґрунтовує свою позицію наступним чином. Як зазначає відповідач, позивач дійсно виконував зобов'язання по наданню послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з 01.04.2015 і  по цей час, проте, не в обсязі зазначеному в додатках № 2  до договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 848 від 01.04.2015 і від 05.12.2016, які додані позивачем до позовної заяви. При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що для належного виконання норм санітарно-епідеміологічного законодавства заклади охорони здоров'я повинні мати окремі договори із суб'єктами господарювання, які надаватимуть послуги із дератизації та дезінсекції, у зв'язку з цим ним були укладені окремі договори на дані послуги, а тому, відповідач звертався з листом до позивача з пропозицією прибрати зазначені послуги в договорах № 848 від 01.04.2015 і від 05.12.2016, оскільки вони надаються іншими суб'єктами. Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з листа від 23.07.2015 № 737/01-20, відповідач дійсно повідомляв позивача про те, що ним самостійно проводиться прибирання, дератизація, дезінсекція, вивіз відходів, полив дворів та газонів як власними силами так і іншими суб'єктами господарювання, на отримання послуг відповідно до договору № 020/Є-158 від 02.01.2015  на послуги з вивозу твердих побутових відходів та договору № 04-6236 від 01.04.2015. В той час, суд зазначає про те, що відповідачем до відзиву не було додано копії договору № 020/Є-158 від 02.01.2015  на послуги з вивозу твердих побутових відходів, на який посилається останній, а тому, встановити дійсність укладання такого договору не вбачається за неможливе. У своєму відзиві відповідач також вказує, що структура та тарифи з 01.04.2015 по 03.06.2015 на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються позивачем повинні включати: технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем ГВП і ХВП, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації; обслуговування димовентиляційних каналів; поточний ремонт конструкторських елементів внутрішньо будинкових, систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження; освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води; прибуток, що становить 1, 3572 грн. – тариф за 1 кв.м. загальної площі приміщення за місяць без ПДВ. Так, відповідно з 03.06.2015 по 30.06.2017 тариф за надання зазначених вище послуг відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 30.04.2015 № 442 повинен становити 1, 1112 – тариф за 1 кв.м. загальної площі приміщення без ПДВ. З 01.07.2017 тариф за надання зазначених вище послуг відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 06.06.2017 № 668 повинен становити 1, 1112 грн. Підсумовуючи викладене вище, відповідач згідно власних розрахунків вважає, що вартість наданих позивачем послуг має становити 18 329, 79 грн. Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2   ст. 509 Цивільного кодексу України   зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених    статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі    ст. 11 Цивільного кодексу України      цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Актами цивільного законодавства, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" і рішення київської міської ради № 270/270 встановлено те, що позивач зобов'язаний надавати житлові послуги всім особам, які споживають дані послуги на закріпленій за позивачем території. Позивач у своєму позові зазначає, що сума заборгованості за отримані, але не сплачені відповідачем послуги за період з квітня 2015 по грудень 2017 складає 40 000, 28 грн., однак, як вбачається з матеріалів справи,  а саме, акту звірки взаєморозрахунків від 01.11.2017, позивач надавав послуги з квітня 2015 по жовтень 2017 на загальну суму 37   751, 41 грн. Отже, враховуючи те, що позивачем фактично надавались послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 842 від 20.11.2017, табелями обліку та використання робочого часу прибирання прибудинкової території за періоди з липня 2015 – листопад 2017, актами проведення робіт з дезінсекції та з дератизації, відповідач повинен оплатити спожиті послуги у повному обсязі, а відсутність договору не може бути підставою для звільнення від сплати даних коштів. Крім того, суд звертає увагу, що надання відповідачем договорів укладених з іншими суб'єктами господарювання щодо дезінсекції та дератизації, зазначення, що в штаті відповідача наявні робітники, не спростовує той факт, що надані послуги позивачем, в тому числі послуги з  дезінсекції, дератизації  та прибирання прибудинкової території, вивезення відходів не споживалися відповідачем. Так, статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що входять до предмету доказування у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, того факту, що позивачем надавались послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та у свою чергу, не доведено факту, що вказані послуги не отримувались Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва".   Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З огляду на викладене вище та з врахуванням тієї обставини, що відповідачем частково визнаються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" не надано доказів, які б у своїй сукупності підтвердили той факт, що надані позивачем послуг з прибирання прибудинкової території, дератизації, дезінсекції та поливання дворів, клумб і газонів не отримувались, а відтак, й не "споживались" відповідачем. У зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача за період з квітня 2015 по жовтень 2017 відповідно до акту звірки взаєморозрахунків від 01.11.2017, підлягає частковому задоволенню, а саме, в розмірі 37   751, 41 грн. Так, згідно ч. 1   ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Статтею, 218 Господарського кодексу України вказано, що  підставою господарсько-правової відповідальності      учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського       зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Штрафними санкціями згідно з ч. 1   ст. 230 Господарського кодексу України   визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1   ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно   ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). В силу положень ч. 6   ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним. В той, час, як вбачається з позовної заяви та зокрема,  п. 2  прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти саме за фактично надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період квітень 2015 – грудень  2017 в сумі 40   000, 28 грн. При цьому, суд вказує, що а ні в тексті позовної заяви, а ні в прохальній частині позову позивачем нічого не вказано про нарахування та стягнення з відповідача пені з нормативно правовим обґрунтуванням підстав та необхідності їх стягнення, а також, періоду здійснення такого нарахування.     Таким чином, з огляду на викладене вище, та виходячи з аналізу змісту позовних вимог та обставини справи,  суд дійшов висновку, що позивачем у позовній заяві пред'являлася вимога про стягнення заборгованості, саме за спожиті відповідачем послуги та які були фактично надані позивачем, а тому, вимога про стягнення пені, про яку у свою чергу зазначає відповідач не розглядалась судом, як така яку не було заявлено позивачем, а  відповідно до приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на  обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись    статтями 74, 76-80, 129, 236-242  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва -                                                              ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" задовольнити частково. 2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" (02660, м. Київ, вул. П. Запорожця, буд. 26, ідентифікаційний код 26188946) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, ідентифікаційний код 39606435) заборгованість на надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в сумі 37   751 (тридцять сім тисяч сімсот п'ятдесят одна) грн. 41 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1   662 (одна тисяча шістсот шістдесят два) грн. 94 коп. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено: 25.07.2018 Суддя                                                                                                                 Д.О. Баранов