Рішення

від 23.12.2011 по справі 2-2534/11

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-2534/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"23" грудня 2011 р. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі:

головуючого -судді Ревуцького С.І.

при секретарі -Мазняк О.Ю.

з участю - прокурора Бєлікової С.О.

представника відповідача ОСОБА_1

представника третьої особи ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши в судовому засіданні в м.Бердянську цивільну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи -служба у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, в якому вказав, що неповнолітньому ОСОБА_4 та його матері -відповідачу ОСОБА_5 на праві приватної власності в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1. В березні 2001 року відповідачка звернулась із заявою до органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міськради про надання дозволу на продаж вказаної квартири на підставі того, що неповнолітньому подарований будинок №42 по вул.Жовтневій в с.Партизани Приморського р-на Запорізької області, тобто у нього є інше житло. Такий дозвіл відповідачці був наданий, вона продала вказану квартиру. Але перевіркою, проведеною Бердянською міжрайонною прокуратурою встановлено, що перереєстрація дарованого будинку проведена не була, на час звернення до суду вказаний будинок повністю зруйнований та непридатний для проживання. Прокурор вважає, що відповідачка неналежно виконувала свої обов'язки щодо управління майном дитини, тому вона повинна відшкодувати йому вартість зруйнованого майна. Просив стягнути з відповідачки вартість нерухомого майна на момент дарування в сумі 12035 грн.

В судовому засіданні представник Бердянської міжрайонної прокуратури ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеним в позові, просила позовні вимоги задовольнити.

Позивач -неповнолітній ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та пояснив, що законодавство України покладає обов'язки по догляду за майном неповнолітньої дитини на обох батьків, тому відповідати за неналежний догляд за цим майном повинні обидва батьки. Також вважає, що вина відповідача у неналежному догляду за майном свого неповнолітнього сина є недоведеною. Також вважає, що договір дарування неповнолітньому нерухомого майна був складений до вступу в дію СК України, тому повинен бути використаний попередній Кодекс. На задані питання відповів, що вказаний будинок на момент дарування був у придатному до проживання стані, відповідачка планувала в ньому проживати разом із сином, зробила там ремонт, але потім зустріла чоловіка, з яким вирішила проживати разом, тому для догляду за будинком знайшла жінку, яка зобов'язалась там проживати та доглядати за будинком. Пізніше ця жінка зникла. Коли відповідачка приїхала до будинку приблизно у 2006 році, то побачила, що він повністю зруйнований та ремонту не підлягає. До міліції з цього приводу не зверталась, ніяких дій по відновленню цього майна не вчиняла. Просив в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представники третіх осіб - служби у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради, органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що дійсно в 2001 році за заявою відповідачки опікунською радою виконкому Бердянської міськради було прийняте рішення про надання дозволу на продаж квартири АДРЕСА_1 на підставі того, що згідно доданого до заяви договору дарування неповнолітньому ОСОБА_4 на той час вже належав житловий будинок №42 по вул.Жовтневій в с.Партизани Приморського р-на Запорізької області, тому права неповнолітнього на житло він не позбавлявся. На той час порядку надання такого дозволу не існувало, тому обстеження цього будинку не проводилось. На час розгляду справи представники вказаних третіх осіб позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Третя особа -ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, представників третіх осіб, суд доходить висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Під час розгляду справи суд встановив, що неповнолітньому ОСОБА_4 та його матері -відповідачу ОСОБА_5 на праві приватної власності в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1. В березні 2001 року відповідачка звернулась із заявою до опікунської ради виконавчого комітету Бердянської міськради про надання дозволу на продаж вказаної квартири на підставі того, що неповнолітньому подарований будинок №42 по вул.Жовтневій в с.Партизани Приморського р-на Запорізької області, тобто у нього є інше житло. Такий дозвіл рішенням виконавчого комітету Бердянської міськради від 05.04.2001р. відповідачці був наданий, вона продала вказану квартиру. Перереєстрація права власності дарованого будинку проведена не була, на час звернення до суду вказаний будинок повністю зруйнований та непридатний для проживання.

Вказані факти під час судового розгляду справи підтверджені документально та ніким з учасників судового процесу не заперечувався.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Тому ці факти суд вважає доведеними.

При таких обставинах суд вважає встановленим та доведеним, що за станом на 26.03.2001р. у власності малолітнього ОСОБА_4 за договором дарування від 26.03.2001р. знаходився житловий будинок №42 по вул.Жовтневій в с.Партизани Приморського р-ну Запорізької області. Вказаний будинок на той час знаходився у придатному до проживання стані. Цей факт ніхто з учасників процесу не заперечував.

Відповідно до ч.1 ст.177 СК України, якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження.

Відповідно до ч.7 ст.177 СК України, неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладання на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.

На момент укладання договору дарування вказаного будинку і до лютого 2011 року неповнолітній ОСОБА_4 проживав разом з відповідачкою, батько дитини проживав окремо, питання про продаж належної дитині частини квартири та отримання у дар вказаного будинку вирішувались відповідачкою одноособово, тому доводи представника відповідачки про спільну відповідальність за скоєну шкоду з батьком дитини є безпідставними.

Як встановлено в судовому засіданні, єдиним, що зробила відповідачка для збереження майна дитини є те, що вона найняла якусь жінку для догляду за цим майном, ця жінка через певний час зникла, за майном ніхто не доглядав, в результаті з часом воно прийшло у стан повного зруйнування, ніяких дій по поновленню стану майна дитини відповідачка з того часу не скоювала. Ці факти ніким в судовому засіданні не заперечувались, тому суд вважає їх також доведеними.

При таких обставинах суд вважає встановленим та доведеним, що відповідачка неналежно виконувала свої обов'язки щодо управління майном дитини, саме тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи представника відповідача про використання в цій ситуації попереднього законодавства є безпідставними тому, що з його власних пояснень в суді руйнування майна дитини мало місце після 2006 року, тобто під час дії діючого законодавства, доказів протилежного до суду не надходило.

На підставі викладеного, керуючись ст.177 СК України, ст.ст.61, 212-218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування майнової шкоди 12035 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 188,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: ОСОБА_8