Рішення

від 24.07.2018 по справі 906/410/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/410/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Голюк Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фермерського господарства "Збруч"

до Приватного підприємства "Крупний"

про стягнення 180079,73 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 177440,00 грн. основного боргу, 2639,73 грн. 3% річних.

Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2701,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Позивач в судове засідання уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення адресату поштового відправлення адресату.

Водночас представник позивача на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність, а також уточнив ціну позову, зазначивши 186780,93 грн., включивши в дану суму 177440,00 грн. основного боргу, 2639,73 грн. 3% річних, 2701,20 грн. витрат по сплаті судового збору, 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд вважає за необхідне відзначити, що до ціни позову належать в даному випадку 177440,00 грн. основного боргу, 2639,73 грн. 3% річних, тобто остання становить 180079,73 грн., інші вимоги є судовими витратами та не належать до ціни позову.

Відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення адресату поштового відправлення адресату.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Разом з тим, судом взято до уваги, що явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2018 між Фермерським господарством "Збруч" (постачальник/позивач) та Приватного підприємства "Крупний" (покупець/відповідач) укладено договір №17082016 (а.с. 8-10), відповідно до якого постачальник зобов'язується у визначений строк поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця сільськогосподарську продукцію або продукти її переробки (Товар), що зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору та підписується сторонами щодо кожної партії товару, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за згодою сторін на умовах, передбачених даним договором та специфікаціями (п.п. 1.1. договору).

Згідно п.п. 4.2. договору датою поставки товару вважається дата товарно-транспортної накладної на товар або датою вказаною в складській квитанції, виписаної на покупця. Дата видаткової накладної співпадає з датою товарно-транспортної накладної на товар або датою в складській квитанції, виписаної на покупця.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата товару, що поставляється за даним договором проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку та умов, зазначених в специфікаціях. Кошти перераховуються на поточний рахунок постачальника реквізити якого вказані в даному договорі.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.п. 10.1. договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься видаткові накладні №39 від 11.10.2017 на суму 140520,00 грн. та №40 від 02.11.2017 на суму 136920,00 грн. (а.с.11-12) та товарно-транспортні накладні №Р39 від 11.10.2017, №Р40 від 02.11.2017, всього на загальну суму 277440,00 грн.

Разом з цим слід відзначити, що згідно п. 5.1. договору поставки №17082016 від 17.08.2016 покупець повинен оплатити товар протягом строку та на умовах зазначених у специфікації. Проте, сторонами не підписувалося специфікацій до даного договору.

Відповідач частково оплатив поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням №17 від 13.10.2017 на суму 51000,00 грн. та платіжним дорученням №746 від 18.10.2017 на суму 49 000,00 грн. (а.с. 15-16)., що разом складає 100000,00 грн.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи, що специфікація, якою має бути встановлений строк оплати поставленого товару, сторонами не підписувалась, суд дійшов висновку, що за таких обставин слід керуватися саме положеннями ст. 692 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, товар отримано відповідачем 11.10.2017 та 02.11.2017 відповідно.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем поставлений товар не оплачено в строк, передбачений законом, тому вимога щодо стягнення 177440,00 грн. основного боргу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи неналежне виконання зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар після його отримання, суд вважає законним та обґрунтованим нарахування 3% річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд вважає обґрунтованим до стягнення 2610,56 грн., нарахованих на суму боргу 177440,00 грн. за період з 03.11.2017 по 30.04.2018. В стягненні 29,17 грн. 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Щодо стягнення 4000,00 грн. судових витрат, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №686 від 24.02.2012, видане ОСОБА_1 (а.с. 19).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

10.05.2018 між адвокатом ОСОБА_2 (адвокат) та Фермерським господарством "Збруч" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 17).

Відповідно до п.п. 1. адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту з наступних правових питань та у таких обсягах: стягнення заборгованості з ПП "Крупний" ідентифікацій код 37677846, в тому числі, але не виключно здійснювати захист інтересів клієнта як його представник, здійснювати вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства відносно спору, підготовка позовної заяви та додатків до неї, участь в судовому розгляді спору в першій інстанції, участь в апеляційному та касаційному розгляді справи, участь в примусовому виконанні рішення суду,

За надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі: 4000,00 (чотири тисячі) гривень (п. 4 договору про надання правової допомоги).

Відповідно до платіжного доручення №646 від 15.05.2018 (а.с. 18) позивач оплатив адвокату ОСОБА_1 послуги в сумі 4000,00 грн.

Відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката ОСОБА_1 з представництва інтересів позивача розміру гонорару, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість зазначеного позивачем у позовній заяві розміру витрат на послуги адвоката, що з урахуванням принципу пропорційності відшкодування судових витрат становить 3999,35 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 177440,00 грн. - основного боргу, 2610,56 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Крупний" (11500, Житомирська область, м. Коростень, Білокоровицьке шосе, 12Б, ід. код 37677846)

- на користь Фермерського господарства "Збруч" (47242, Тернопільська область, Зборівський район, с. Кабарівці, вул. Шевченка, 16, ід. код 14048223) 177440,00 грн. - основного боргу, 2610,56 грн. - 3% річних, а також 2700,76 грн. сплаченого судового збору та 3999,35 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.08.18

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2,3 - сторонам (рек. з повід.)