Рішення

від 02.08.2018 по справі 910/3712/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2018Справа № 910/3712/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" (юр. адреса: 04136, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПІВНІЧНО-СИРЕЦЬКА, будинок 1-3; код ЄДРПОУ 14349442; місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 17) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича (04053, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика карт №1 (02091, м. Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 170Б, квартира 79; код ЄДРПОУ 39141753)

про стягнення 22 785,49 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Родовід банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченка А.М. звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика карт №1" про стягнення 22 785,49 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, в порушення умов Договору №13269 оренди обладнання від 20.05.2016 року за період з 01.08.2017р. по 30.11.2017р. (включно) не сплачував орендні платежі, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість з їх оплати в розмірі 22 785,49 грн.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 20 000,00 грн. - суми основної заборгованості, 1 838,36 грн. - суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно п.8.1. Договору) за несвоєчасне погашення заборгованості по орендній платі за період з 30.11.2017 по 20.03.2018, 78,77 грн. - пені за несвоєчасно плачену орендну плату за липень 2017 року, 180,84 грн. - 3% річних, 687,52 грн. - інфляційних втрат, 1 762,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 18.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 18.05.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвалу суду від 18.05.2018 року в даній справі повернуто з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2016 року між Публічним акціонерним товариством Родовід банк (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фабрика карт №1 (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено Договір №13269 оренди обладнання (далі по тексту - Договір), відповідно до якого (п.1.1.) за цим Договором Орендодавець зобов'язується передати в строкове платне користування, а саме - в оренду, ембосер Matica ZТ 10, згідно з переліком, що міститься в Додатку №1 до даного Договору, що є його невід'ємною частиною (надалі по тексту - обладнання), а Орендар зобов'язується прийняти від Орендодавця обладнання у строкове платне користування, а саме - в оренду, і сплачувати Орендодавцеві орендну плату за оренду обладнання в порядку і розмірі, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору передача обладнання Орендодавцем в оренду Орендареві здійснюється за адресою м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 17 на підставі акта приймання-передачі обладнання в оренду, який підписується представниками (уповноваженими особами) Сторін та скріплюється печатками Сторін.

Згідно з абзацом 2 п. 2.3. Договору орендар при припиненні дії цього договору повинен повернути орендодавцеві обладнання у стані, не гіршому від стану, в якому воно було прийнято орендарем в оренду, з урахуванням нормального зносу.

За оренду обладнання Орендар вносить орендну плату в національній валюті України в розмірі, встановленому цим Договором. Розмір орендної плати за цим Договором становить 5 000,00 грн. (п'ять тисяч) гривень, в тому числі ПДВ, на місяць (п.3.1. Договору).

У відповідності до п.3.2. Договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів місяця, за який вона вноситься. Внесення орендної плати здійснюється Орендарем самостійно шляхом переказу грошових коштів на рахунок Орендодавця № 361925 в АТ РОДОВІД БАНК , МФО 321712.

Згідно з п.4.1.3. Договору Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі вносити орендну плату, встановлену цим Договором.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до 31 травня 2018 р. включно (п.9.1. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 17.05.2017 року).

20.05.2016 року, на виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято в оренду обладнання, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі обладнання в оренду від 20.05.2016 року.

14.11.2017 року між сторонами укладено Договір про розірвання Договору №13269 оренди обладнання від 20.05.2016 року (далі по тексту - договір про розірвання), за умовою якого сторони дійшли згоди розірвати 30 листопада 2017 року Договір № 13269 оренди обладнання від 20 травня 2016 року.

У відповідності до п. 3 Договору про розірвання орендна плата за період з 01.08.2017 року по 30.11.2017 року у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень сплачуються Орендарем не пізніше 29 листопада 2017р. Пеня за несвоєчасну сплату орендної плати сплачуються Орендарем на підставі рахунка, виставленого Орендодавцем.

30.11.2017 року відповідачем повернуто з оренди та передано позивачу обладнання, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі обладнання з оренди від 30.11.2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності сплати орендної плати відповідно до умов Договору та Договору про розірвання, у відповідача перед позивачем за період з 01.08.2017р. по 30.11.2017р. виникла заборгованість з орендної плати, яка становить 20 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування обладнання на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору та Договору про розірвання не сплатив на користь позивача орендну плату за період з 01.08.2017 року по 30.11.2017 року у сумі 20 000,00 грн., в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаної суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20 000,00 грн. (суми основної заборгованості), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати орендних платежів, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить: 1 838,36 грн. (суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно п.8.1. Договору) за несвоєчасне погашення заборгованості по орендній платі за період з 30.11.2017 по 20.03.2018), 78,77 грн. (пені за несвоєчасно плачену орендну плату за липень 2017 року).

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що за невнесення (несвоєчасне внесення) орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пені від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 1 838,36 грн. (суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно п.8.1. Договору) за несвоєчасне погашення заборгованості по орендній платі за період з 30.11.2017 по 20.03.2018) та 78,77 грн. (пені за несвоєчасно плачену орендну плату за липень 2017 року), нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 180,84 грн. (3% річних) та 687,52 грн. (інфляційних втрат).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 180,84 грн. (3% річних) та 687,52 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повінстю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика карт №1 (02091, м. Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 170Б, квартира 79; код ЄДРПОУ 39141753) на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" (юр. адреса: 04136, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПІВНІЧНО-СИРЕЦЬКА, будинок 1-3; код ЄДРПОУ 14349442; місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 17) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича (04053, АДРЕСА_1) 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. - суми основної заборгованості, 1 838 (одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 36 коп. - суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно п.8.1. Договору) за несвоєчасне погашення заборгованості по орендній платі за період з 30.11.2017 по 20.03.2018, 78 (сімдесят вісім) грн. 77 коп. - пені за несвоєчасно плачену орендну плату за липень 2017 року, 180 (сто вісімдесят) грн. 84 коп. - 3% річних, 687 (шістсот вісімдесят сім) грн. 52 коп. - інфляційних втрат, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 грн. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко