Рішення

від 23.07.2018 по справі 916/886/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/886/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД

до відповідача: ОСОБА_1 соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області

про стягнення, -

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н, дата видачі: 16.05.2018; ОСОБА_3, довіреність № б/н, дата видачі: 16.05.2018

Від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області суму заборгованості у розмірі - 21755, 74 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762, 00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неповне відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2018р. прийнято справу №916/886/18 до свого провадження; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи та визнати їх явку обов'язковою.

11.07.2018р. від ОСОБА_1 соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що договір про відшкодування послуги зв'язку пільговим категоріям населення на було укладено у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.

Позивач зазначає, що кошторисом районного бюджету не виділено фінансування на компенсацію витрат за надання послуг пільговим категоріям населення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/886/18; призначено справу до судового розгляду по суті в даному судовому засіданні.

18.07.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД надійшла відповідь на відзив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД , надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Одеси, які підпадають під дію:

- Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ,

- Закону України Про жертви нацистських переслідувань ,

- Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ,

- Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист ,

- Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ,

- Закону України Про прокуратуру , Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист .

Відповідно до ст.19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії с обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Позивач в період з жовтня 2015 року по березень 2018 року включно надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 23129,11грн.

Відповідачем, відповідно до платіжного доручення №7 від 07.12.2017р. відшкодовано позивачу 1373,37грн.

При цьому, як зазначає позивач, надані послуги відповідачем були прийняті без зауважень, але від підписання відповідних актів звіряння розрахунків за зазначений період відмовились.

Відповідач в свою чергу, понесені позивачем витрати, внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян на суму 21755,74 грн. не відшкодував, що і стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості щодо відшкодування витрат за наданні послуги зв'язку пільговим категоріям населення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ст.ст. 19, 20 ЗУ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики Виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Основні засади фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.

Розрахунки і обгрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону.

Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров'я та освіти коштів з додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.

Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України Про телекомунікації та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295 передбачено, що споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993 №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Законом України від 28.02.1991 №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Законом України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Законом України від 23.03.2000 №1584-III Про жертви нацистських переслідувань , Законом України від 26.04.2001 №2402-III Про охорону дитинства , Законом України від 24.03.1998 №203/98-ВР Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист .

Механізм реалізації визначених законодавством України соціальних гарантій, зокрема отримання пільг з оплати послуг зв'язку, визначається Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 Порядком надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. № 389.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. При цьому в силу положень Конституції України та Законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що надають такі послуги особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Проаналізувавши матеріали справи, суд звертає увагу що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а тому доводи викладені у відзиві на позовну заяву, не можуть вважатися підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, який підтверджується належними та допустимими первинними доказами, відповідачем не відшкодовано вартість телекомунікаційних послуг, які надавались позивачем на пільгових умовах за період з жовтня 2015 року по березень 2018 року включно надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість, встановлена судом в розмірі 21755,74 грн.

Крім того, на увагу суду не заслуговують заперечення відповідача, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_3 проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД до відповідача ОСОБА_1 соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (вул. Т.Шевченка, 169, Овідіополь, Одеська область, 67801, код ЄДРЮОФОПГФ 03194950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне підприємство ВОЛСБУД (65085, м. Одеса, вул. Просьолкова, буд. 10-А/1, код ЄДРЮОФОПГФ 30495083) суму заборгованості з відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення у розмірі 21755,74 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2018р.

Суддя О.Ю. Оборотова