Постанова

від 01.08.2018 по справі 916/2864/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2018 р. Справа№ 916/2864/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Котенко О.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 (повний текст рішення складено 24.04.2018)

у справі №916/2864/17 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом заступника прокурора Одеської області

до Одеської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3

про визнання незаконним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №711/А-2015 від 29.10.2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1".

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне розпорядження прийнято з порушенням вимог ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), або проект відведення земельної ділянки, яку було передано в оренду за спірним розпорядженням, відповідачем не затверджувалися; відсутнє розпорядження, яким надано дозвіл на розроблення відповідної землевпорядної документації. Також прокурор зазначає, що земельна ділянка, передана в оренду спірним розпорядженням, розташована у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря та відноситься до земель водного фонду, відтак, не може передаватися у користування як землі рекреації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2018 позов задоволено повністю. Вирішено визнати незаконним та скасувати розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 711/А-2015 від 29.10.2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1". Стягнуто з Одеської обласної державної адміністрації на користь заступника прокурора Одеської області судовий збір за подачу позову у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні земельної ділянки у користування відповідач, за відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, повинен був виходити з нормативних розмірів прибережної захисної смуги, як водоохоронної зони, а саме: ст.ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 58, ст. 59, ч. 3 ст. 60, ст. 61 Земельного кодексу України; при цьому, прийняття оспорюваного розпорядження щодо передачі третій особі в оренду земельної ділянки без урахування нормативно встановлених характеристик земельної ділянки як такої, що розташована у межах водоохоронної зони з встановленим режимом прибережної захисної смуги шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України) та без розроблення відповідного проекту землеустрою прибережної захисної смуги суперечить наведеним приписам закону; віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, жодним чином не спростовує факту її розташування в межах прибережної захисної смуги, щодо якої розповсюджується режим законодавчо встановленої водоохоронної зони.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №916/2864/17, а позовну заяву про визнання незаконним та скасування розпорядження залишити без задоволення.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник зазначає, що оскаржуване розпорядження було прийнято Одеською обласною державною адміністрацією в межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим на момент його прийняття законодавством. Також скаржник зазначає про порушення прокуратурою положень ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду з позовом у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відновлено ОСОБА_3 строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №916/2864/17; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №916/2864/17; призначено справу до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №916/2864/17, посилаючись на те, що рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.10.2015 Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №711/А-2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1", яким:

- надано ОСОБА_3 в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 5120887700:05:003:0007) загальною площею 1,500 га для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1);

- доручено ОСОБА_3 виконувати обов'язки землекористувача згідно з вимогами статті 96 Земельного кодексу України, здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України (п. 2);

- доручено Білгород-Дністровській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну орендну плату за земельну ділянку відповідно до чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору (п. 3).

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №711/А-2015 від 29.10.2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1".

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Виходячи зі змісту статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.

ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини 1 статті 20 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним розпорядження Одеської обласної державної адміністрації про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.

Відповідна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №911/4144/16.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у даній справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частин першої та другої статті 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, п. 1 ч.1 ст. 231, ст.ст. 269, 275, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №916/2864/17 скасувати.

Провадження у справі №916/2864/17 закрити.

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) грн.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №916/2864/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко

(повний текст постанови складено 02.08.2018)