Постанова

від 31.07.2018 по справі 826/4053/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №826/4053/17

касаційне провадження №К/9901/41408/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Оксененко О.М., Федотов І.В.) у справі №826/4053/17 за поданням Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у м. Києві 21.03.2017 звернулося до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф .

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23.03.2017 подання задовольнив частково. Зупинив видаткові операції на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф , відкритих у банках: НОМЕР_1 (985-польський злотий), 2604083151473 (980-українська гривня), НОМЕР_1 (980- українська гривня, 978-Євро, 840-доллар США, 643-російський рубль) у ПАТ Банк Грант , МФО 351607; НОМЕР_2 (980-українська гривня) у ПАТ Універсал Банк МФО 322001; № НОМЕР_3 (980 - українська гривня) у Ф-Я Київсіті ПАТ КБ ПриватБанк , м. Київ, МФО 380775, крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу. Відмовив в задоволенні решти вимог подання.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.05.2017 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2017 та закрив провадження у справі.

Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2017.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, частин п'ятої та десятої статті 183 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановлення оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій).

Зокрема, податковий орган вказує на те, що суд апеляційної інстанції, вийшов за межі своїх повноважень, застосувавши положення частини п'ятої статті 183 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановлення оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій), які підлягають застосуванню виключно судом першої інстанції при вирішенні питання про прийняття подання. Крім того, наголошує на тому, що наявність спору про право судом апеляційної інстанції встановлено лише 23.05.2017, тобто через два місяці після ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Начальником Головного управління ДФС, у зв'язку з наявністю підстав, визначених підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: платник податків відмовився від проведення документальної перевірки на підставі наказу від 10.02.2017 №931, прийнято рішення від 24.02.2017 №4045 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2017 у справі №826/2992/17 подання Головного управління ДФС у місті Києві про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф , застосованого вищезазначеним рішенням, задоволено.

Наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 10.03.2017 №1756 виконавцем рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф призначено головного державного інспектора відділу перевірок у сфері побутових послуг управління аудиту у сфері торгівлі та послуг Головного управління ДФС у м. Києві - Чорну О.А.

Виконавцем рішення про арешт майна платника податків 20.03.2017 здійснено вихід для обстеження території та приміщень з метою опису майна ТОВ Друкарня Вольф , щодо якого застосовано умовний адміністративний арешт майна.

У зв'язку з недопущенням посадової особи контролюючого органу до обстеження території та приміщень з метою проведення опису майна, податковим органом складено відповідний акт від 20.03.2017 №124/26-15-14-02-05 про недопущення до виконання рішення від 24.02.2017 №4045 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Вказані обставини слугували фактичною підставою для звернення податкового органу 21.03.2017 до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф у порядку, встановленому статтею 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з поданням).

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення подання. При цьому в своєму рішенні суд відхилив посилання відповідача в обґрунтування наявності спору про право на оскарження ним в судовому порядку наказу від 10.02.2017 №931 (справа № 826/3207/17) про проведення документальної планової виїзної перевірки, оскільки дії з проведення обстеження території та приміщень податковим органом вчинялись з метою виконання рішення про застосування умовного арешту майна платника податків та не здійснювались на підставі наказу від 10.02.2017 №931.

Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, керувався тим, що незгода платника податків з призначенням документальної перевірки підтверджує наявність спору про право між заявником і Товариством з обмеженою відповідальністю Друкарня Вольф та виключає підстави для здійснення провадження у цій справі за поданням контролюючого органу в порядку, встановленому статтею 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням).

Підпунктом 94.14 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника контролюючого органу, призначеного його керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу. Виконавець рішення про арешт надсилає рішення про арешт майна відповідно до п. 94.6 цієї статті та організовує опис майна платника податків.

Відповідно до підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень.

За змістом пункту 2 частини першої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

У випадку виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідним поданням, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

При цьому Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що відповідач 01.03.2017 (до прийняття постанови судом першої інстанції) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 10.02.2017 №931 Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ Друкарня Вольф , провадження за яким відкрито 06.03.2017, справі присвоєно номер 826/3207/17.

Оскарження відповідачем наказу про проведення документальної перевірки є способом захисту, спрямованим на відновлення порушеного права, зумовленого наслідками такого контрольного заходу.

У спірній ситуації звернення до суду з поданням щодо зупинення видаткових операцій витікає з правовідносин, які виникли у зв'язку з недопуском до проведення перевірки на підставі вищезазначеного наказу.

Відтак, незгода платника із проведенням перевірки (оскарження в судовому порядку наказу про проведення документальної перевірки) підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах.

Оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи встановив обставини щодо існування спору про право, що виключає наявність підстав для здійснення провадження у цій справі за поданням контролюючого органу в порядку, встановленому статтею 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням), Верховний Суд погоджується з висновком суду щодо необхідності закриття провадження у такій справі, що відповідає правильному застосуванню частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2017 у справі №826/2992/17 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна скасовано, провадження у справі закрито з підстав наявності спору про право (оскарження в судовому порядку наказу від 10.02.2017 №931).

Верховний Суд постановою від 13.03.2018 залишив ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 без змін (К/9901/32918/18).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 у справі №826/4053/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева І.А. Гончарова