Вирок

від 26.07.2018 по справі 460/3007/18

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 460/3007/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.07.2018м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючої -судді - Швед Н.П.

з участю секретаря-Козака О.П.

прокурора - Романишина І.Р.

обвинуваченого- Зіньчука Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Яворові кримінальне провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018030220000052 від 22 червня 2018 року про обвинувачення:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця м. Володимир-Волинський Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 з середньою освітою, одруженого, учасника бойових дій, військовослужбовця за контрактом військової частини А1008, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

19.04.2011року обвинувачений ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом Переяслав-Хмельницьким районним військовим комісаріатом Київської області. Цього ж дня між ним та командиром військової частини А0473 в особі полковника ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

В подальшому солдата ОСОБА_1 було направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини польова пошта В4680 з постійним місцем дислокації за адресою: вул. І.Хрестителя, 2 м.Яворів Львівської області.

Знаючи про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби, обвинувачений ОСОБА_1, 22 лютого 2016 року о 08.00 год не маючи наміру назавжди ухилитись від військової служби, самовільно залишив військову частину В4680, яка знаходиться за адресою: м.Яворів вул.Ів.Хрестителя, 2 Яворівського району Львівської області та перебував за її межами до 03 березня 2018 року, тобто до моменту з?явлення до військової частини В4680.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_1 як військовослужбовець військової служби 22.02.2016 року без поважних причин самовільно залишив територію військової частини В4680 та не з'явився вчасно на військову службу і перебував поза її межами до 03.03.2018 року, в умовах особливого періоду, тобто вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.407 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю та підтвердив факт вчинення ним самовільного залишення військової частини та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах особливого періоду, покликаючись на обставини викладені у обвинувальному акті.

Крім цього, додатково пояснив, що в цей період він знаходився за місцем свого проживання та здійснював догляд за батьком інвалідом.

Як встановлено у судовому засіданні, покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, те, що прокурор не оспорює фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З врахуванням наведеного, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у самовільному залишенні місця служби та нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах особливого періоду, доведена повністю, а його дії за ч.4 ст.407 КК України кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Згідно п.п.1,3 ч.3 ст.24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Призначаючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, згідно ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння органам досудового розслідування та суду у розкритті злочину та відсутність заподіяної шкоди.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Згідно ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вчинення обвиуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.407 КК України відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

З урахуванням наведеного, обвинуваченому слід обрати покарання в межах санкції ч.4 ст.407 КК України у вигляді позбавлення волі. Однак, враховуючи особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем свого проживання, його відношення до вчиненого злочину, слід прийти до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1. можливе без ізоляції від суспільства, а тому відповідно до вимог ст.75 КК України його слід звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369,371,373-374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання, у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 01 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Відповідно до вимог ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_1 обов'язки: а саме, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Львівської області протягом 30 діб з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Яворівський районний суд Львівської області.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СУДДЯ: Швед Н.П.