Постанова

від 23.07.2018 по справі 465/8033/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 465/8033/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/5675/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю - представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 року у справі за позовом Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервсі в особі Філії Укрінтеравтосервіс - Львів УДП Укрінтеравтосервіс до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами на перевезення туристів,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами на перевезення туристів.

Представник позивача неодноразово свої позовні вимоги уточнював, остаточно визначившись в судовому засіданні 07 липня 2015 року.

В обґрунтування уточнених позовних вимог покликається на те, що протягом 2012-2014 років між ним та відповідачем було укладено ряд договорів на перевезення пасажирів. На виконання умов договору позивач надавав відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначались в заявках на надання транспортних послуг. П.1.2 договорів передбачено, що відповідач зобов"язаний оплатити надані йому послуги у відповідності з умовами договорів. Розмір плати встановлюється сторонами перед поїздкою згідно калькуляції позивача та з погодженням відповідача. Плата здійснюється наступним чином - 50% вартості послуги авансом перед поїздкою та 50% вартості послуги в 5-денний термін після надання послуги.

Проте, починаючи з грудня 2013 року до 03 листопада 2014 року, відповідач належним чином умов договору не виконував, в результаті чого у нього утворилась заборгованість 84 185, 90 грн. 25 вересня 2014 року позивачем було складено та відправлено відповідачу акт взаємної звірки розрахунків, за підписом директора та бухгалтера. Оскільки акт взаємної звірки розрахунків відповідачем не повернуто, сума 84 185, 90 грн. вважається погодженою сторонами. Крім основної суми заборгованості, просить також стягнути відповідно до вимог ст. 549 ЦПК України, пеню в розмірі 216, 89 грн., що передбачено п.1.6 Договорів, а також інфляційні втрати за вказаний період в розмірі 15 995, 32 грн., як це передбаченого ст. 621 ЦК України.

Із покликанням на ст. 231 ГК України, просить також стягнути із відповідача штраф в розмірі 7% від суми боргу, що згідно розрахунків позивача становить 5 893, 01 грн.

Заочним рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 року позовні вимоги Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервсі в особі Філії Укрінтеравтосервіс - Львів УДП Укрінтеравтосервіс до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами на перевезення туристів - задоволено частково.

Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервсі в особі Філії Укрінтеравтосервіс - Львів УДП Укрінтеравтосервіс заборгованість в сумі 100 181 (сто тисяч сто вісімдесят одну) грн. 22 коп. Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю таких.

Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_4, подавши апеляційну скаргу.

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що дійсно між позивачем та відповідачем в період з 2012 року по 2014 роки було укладено ряд договорів про перевезення пасажирів, згідно яких позивач надавав відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначалося в заявках на надання транспортних послуг. Відповідач ОСОБА_3 не заперечує факт співпраці з позивачем, проте заперечує факт існування будь - якої заборгованості. Так, згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18 жовтня 2014 року, яка надіслана на адресу філії Укрінтеравтосервіс - Львів УДП Укрінтеравтосервіс , позивача у даній справі було повідомлено у встановленому законом порядку про те, що відповідачем ОСОБА_3 було укладено ряд договорів про відступлення права вимоги, зокрема ОСОБА_5 від 15 жовтня 2014 року на суму 20 287 грн. 07 коп. та ОСОБА_6 від 16 жовтня 2014 року на загальну суму 63 898 грн. 83 коп. У зазначених осіб існувало законне право вимагати від позивача у даній справі погашення заборгованості, котра виникла внаслідок неналежного виконання самим позивачем умов договорів оренди автобусів. Факт існування заборгованості перед ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджується і самим позивачем в актах звірки взаєморозрахунків, які підписані стороною позивача та скріплені їхньою печаткою, а також в інших документах. Отже, загальна сума відступлених на користь відповідача ОСОБА_3 прав вимоги становить - 84 185 грн. 90 коп., що фактично повністю співпадає з сумою основної заборгованості вказаної в позовній заяві.

На думку апелянта, дії позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 є незаконними та необґрунтованими, оскільки позивачу було відомо про існування договорів про відступлення права вимоги .

Просить заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII , апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що протягом 2012-2014 років між ОСОБА_3 та Філією "Укрінтеравтосервіс- Львів" УДП " Укрінтеравтосервіс" було укладено ряд договір про перевезення пасажирів, а саме: договір від 27.12.2013 року № 4/34-32, договір від 04.01.2014 року № 5/34-32, договір від 11.02.2014 року № 6/34-32, договір від 24.02.2014 року № 7/34-32, договір від 04.04.2014 року № 9/34-32, договір від 24.04.2015 року № 10/34-32, договір від 05.05.2014 року № 11/34-32, договір від 26.05.2014 року № 12/34-32, договір від 20.06.2014 року № 13/34-32, договір від 27.06.2014 року № 14/34-32, договір від 05.07.2014 року № 15/34-32, договір від 18.07.2014 року № 16/34-32, договір від 24.07.2014 року № 17/34-32 (а.с.10-60).

На виконання умов договору позивач надавав відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначались в заявках на надання транспортних послуг, а саме: від 27.12.2013 року, від 04.01.2014 року, від 11.02.2014 року, від 24.02.2014 року, від 04.04.2014 року, від 24.04.2014 року, від 05.05.2014 року, від 26.05.2014 року, від 20.06.2014 року, від 27.06.2014 року, від 05.07.2014 року, від 18.07.2014 року та від 24.07.2014 року.

Виконання умов договору зі сторони позивача підтверджується відповідними актами про надання послуг.

П.1.2 договорів передбачено, що відповідач зобов"язаний оплатити надані йому послуги у відповідності з умовами договорів. Розмір плати встановлюється сторонами перед поїздкою згідно калькуляції позивача та з погодженням відповідача. Плата здійснюється наступним чином - 50 % вартості послуги авансом перед поїздкою та 50% вартості послуги в 5-денний термін після надання послуги.

Встановлено й те, що починаючи з грудня 2013 року до 03 листопада 2014 року, відповідач належним чином умов договору не виконував, в результаті чого у нього утворилась заборгованість 84 185, 90 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості складеної позивачем.

10 жовтня 2014 року позивачем - Філією "Укрінтеравтосервіс - Львів" УДП " Укрінтеравтосервіс" складено претензію за вих. № 18/309 про сплату заборгованості в розмірі 84 185, 90 грн. та направлено на адресу відповідача, однак така повернена за закінченням терміну зберігання. (а.с.64-65).

Твердження відповідача ОСОБА_3 про необхідність зарахування зустрічних однорідних вимог за укладеними ним 15 та 16 жовтня 2014 року з ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_6 договорами про відступлення прав вимог на загальну суму 84 185 грн. 90 коп. , які останні мали до Філії Укрінтеравтосервіс - Львів УДП Укрінтеравтосервіс не знайшли свого підтвердження. Жодний належний та допустимий доказ на підтвердження такого суду першої та апеляційної інстанції не надано та в матеріалах справи відсутні.

Оскільки позивач свої зобов"язання за договорами перевезень виконав, а відповідач, незважаючи на взяті на себе зобов'язання щодо оплати послуг, не виконує їх належним чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03.11.2014 року становить 84 185, 90 грн., яка підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення неустойки в розмірі 15995, 32 грн., то така підлягає до задоволення, з огляду на те, що правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням та на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача збитків внаслідок інфляції у розмірі 15995,32 грн.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення із відповідача пені, а також 7% від вартості послуг за невиконання грошового зобов"язання в розмірі 5893,01 грн., то в задоволенні таких слід відмовити за безпідставністю, з огляду на те, що позивач в своїх позовних вимогах покликається на норми ГК України, зокрема ст. 231, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відтак, суд відмовив у задоволенні даної позовної вимоги, з огляду на ст. 16 ЦПК України, відповідно до якої не допускається об"єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 рокута задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2015 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 01 серпня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_7