Рішення

від 02.08.2018 по справі 903/505/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 серпня 2018 р. cправа №903/505/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватної фірми "Леол", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд", м. Луцьк

про стягнення 18 062,40 грн.

ВСТАНОВИВ: Приватна фірма "Леол" звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" 18 000 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей відпущених згідно видаткової накладної №Л-00000068 від 03.01.2018р., 18,00 грн. суми збитків від інфляції, 44,40 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, а всього 18 062,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на часткове невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманого згідно видаткової накладної №Л00000068 від 03.01.2018р. товару, виникнення заборгованості в сумі 18 000 грн., нарахування у зв'язку з цим сум інфляційних та процентів річних.

Ухвалою суду від 17.07.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи по суті призначено на 02.08.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

02 серпня 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстроване клопотання Приватної фірми "Леол" від 02.08.2018р. про розгляд справи за відсутності її представника. При цьому пред'явлені до відповідача позовні вимоги позивач підтримує на суму 18 044,40 грн. з яких 18 000 грн. сума основного боргу та 44,40 грн. суми трьох процентів річних, просить суд задовольнити позов на зазначену суму та відшкодувати ПФ "Леол" судові витрати за рахунок ТОВ "Грінвуд Трейд".

В цьому ж клопотанні позивач відмовляється від своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача 18,00 грн. суми збитків від інфляції, просить суд прийняти таку відмову та закрити провадження у справі в цій частині.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд наділений повноваженнями закрити провадження у справі у тому випадку, коли позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Судом досліджено заяву Приватної фірми "Леол" від 02.08.2018р. про часткову відмову від пред'явленого позову та встановлено, що ПФ "Леол" відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 18,00 грн. суми збитків від інфляції.

Судом встановлено, що заява Приватної фірми "Леол" підписана представником фірми ОСОБА_1 (довіреність від 02.03.2018р.), не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, відповідає вимогам закону та підлягає задоволенню, відтак відмову від позову в частині стягнення з відповідача 18,00 грн. суми збитків від інфляції слід прийняти і закрити провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При цьому судом засвідчується, що у відповідності до ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

У визначений судом день та час відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, причину неявки представника суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином (ухвала суду від 17.07.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" 18 липня 2018 року).

Також відповідач не скористався наданим йому Господарським процесуальним кодексом України правом на подання відзиву (заперечень) на позовну заяву з обгрунтовуючими документами.

Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Приватною фірмою "Леол" згідно видаткової накладної №Л-00000068 від 03.01.2018р. було відпущено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд", а останнім прийнято товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 20559,62 грн. (а.с. 9).

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган,який здійснює керівництво підприємством або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що видаткова накладна №Л-00000068 від 03.01.2018р. на відпуск позивачем відповідачу товарно-матеріальних цінностей містить в собі всі визначені чинним законодавством обов'язкові реквізити, підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток господарюючих суб'єктів, в повному об'ємі відображає зміст та обсяги здійсненої сторонами на підставі останньої господарської операції.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Враховуючи наведену норму Закону суд вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" обов'язок оплати отриманих від Приватної фірми "Леол" товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 20 559, 62 грн. настав 04 січня 2018 року.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" свої зобов'язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті відпущених товарно-матеріальних цінностей не виконало, отримані товари оплатило частково сплативши за останні лише 20 квітня 2018 року 2559,62 грн.

Враховуючи викладені обставини станом на день подання позову до суду та на день розгляду справи судом залишок неоплаченої заборгованості склав 18 000 грн.

Судом встановлено, що 13 червня 2018 року позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" було направлено претензію за №6 (а.с. 13) з вимогою проведення боржником належних розрахунків по оплаті відпущених товарів та погашення існуючої заборгованості в сумі 18 000 грн. Доказом направлення претензії та її отримання відповідачем виступає поштове повідомлення від 18.06.2018р. про вручення рекомендованого відправлення (а. с. 12).

Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування. Непроведення відповідачем розрахунків з позивачем, а також існування суми боргу в розмірі 18 000 грн. виступили підставою для звернення Приватною фірмою "Леол" до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 18 000,00 грн. заборгованості , з огляду на відпуск, отримання, часткову оплату, залишення претензії без відповіді і належного реагування, є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що позивачем, окрім заборгованості в розмір 18 000 грн. заявлено вимоги стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд" 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 44, 40 грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 16 червня 2018 року по 16 липня 2018 року.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дана правова позиція відображена і у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №918/329/16.

Розглянувши позовну вимогу в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що остання підставна, відповідає фактичним обставинам справи, є арифметично вірною, а відтак підлягає до задоволення у визначеному позивачем розмірі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд Трейд".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 231, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити на суму 18044,40 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд-Трейд" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37472790) на користь Приватної фірми "Леол" (Волинська область, місто Луцьк, вул. Василя Стуса, будинок 9, код ЄДРПОУ 31398717) 18 000 грн. заборгованості та 44, 40 грн. трьох процентів річних, а всього 18 044,40 грн., 1762,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 18,00 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами провадження у справі закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 02.08.2018р.

Суддя В. А. Войціховський