ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 03.08.2018Справа № 910/5918/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінта-Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПЛІТСЕРВІС" про стягнення 30574,63 грн. Суддя Усатенко І.В. Без виклику учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Сінта-Трейд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросплітсервіс ” про стягнення 30574,63 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № АССД-14/04/16 від 14.04.2016 зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 24124,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції у розмірі 484,87 грн, штраф у розмірі 5789,76 грн, 3% річних у розмірі 176,00 грн. Ухвалою суду від 04.06.2018 відкрито провадження у справі № 910/5918/18, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103046158745 відповідач 07.06.2018 отримав ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/5918/18, якою було повідомлено про наслідки не подання відзиву. Однак до матеріалів справи відзив у встановлені судом строки не надходив. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Агросплітсервіс” так і не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 14.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сінта-Трейд” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агросплітсервіс” (покупець) укладено договір поставки № АССД-14/04/16. Відповідно до п. 1.1 договору, ПОСТАЧАЛЬНИК зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти ПОКУПЦЮ визначений цим Договором та/або додатками до нього товар: автомобільні шини та запчастини (далі - "ТОВАР"), а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати Товар та оплачувати його. Номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю Товару, що підлягає поставці за цим Договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на Товар, які є невід'ємною частиною Договору та остаточно узгоджується Сторонами на кожну окрему партію Товару. Згідно п. 2.1, 2.2. договору, Погодження СТОРОНАМИ кількості, номенклатури, асортименту та ціни ТОВАРУ відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках-фактурах на оплату та/або в видаткових накладних про відвантажування, що являються невід'ємними складовими даного Договору, без складання специфікацій. ПОКУПЕЦЬ, підписуючи документ про відвантаження (видаткова накладна, товарно- транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття ТОВАРУ відповідно до попередньої домовленості із ПОСТАЧАЛЬНИКОМ зафіксованої в рахунку-фактурі та/або видатковій накладній та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого ТОВАРУ за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із ПОСТАЧАЛЬНИКОМ. Уповноважуючи певну особу на прийняття ТОВАРУ від ПОСТАЧАЛЬНИКА ПОКУПЕЦЬ автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на ТОВАР. ТОВАР за домовленістю СТОРІН продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу ТОВАРУ на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у рахунку-фактурі та/або видатковій накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно. Згідно п. 3.1. договору Оплата згідно даного Договору здійснюється ПОКУПЦЕМ шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКУ на підставі рахунку-фактури та/або видаткової накладної з дотриманням умов зазначених в параграфу 2 даного Договору. Пунктами 8.1, 8.2, 8.4 договору передбачено, що Зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється Додатковою угодою до цього Договору. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної Додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій Додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві. Договір набирає чинності з моменту підписання його СТОРОНАМИ і діє до « 31» грудня 2016 р. Якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна зі СТОРІН не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком. До матеріалів справи долучено видаткову накладну № 3878 від 02.10.2017 про поставку шини 295/80R22.5 – 16PR TRD06 152/148 L у кількості 4 штуки на суму 24124,00 грн. Накладна підписана та скріплена печатками контрагентів. Доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару у сумі 24124,00 грн. суду не надано. 23.01.2018 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу від 09.01.2018 про сплату суми боргу у розмірі 24124,00 грн протягом 3 календарних днів з моменту отримання даної вимоги. Відповідач отримав вимогу 30.01.2018 (докази в матеріалах справи) Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки. Приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України). Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Положенням ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару. Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У видатковій накладній відсутній строк на який відтерміновано оплату, як передбачено п. 2.2 договору, а отже товар мав бути поставлений на умовах попередньої оплати. Оскільки доказів внесення попередньої оплати відповідачем суду не надано, то на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач мав оплати товар після його прийняття. Отже товар мав бути оплачений відповідачем до 03.10.2017. станом на день розгляду справи, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання на суму 24124,00 грн. Доказів оплати товару відповідачем не надано, а отже у нього існує заборгованість перед позивачем у сумі вартості поставленого товару – 24124,00 грн. Отже вимоги позивач про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 24124,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 176,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 484,87 грн та штраф у розмірі 5789,76 грн. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд перевірив розрахунок позивача втрат від інфляції за лютий 2018, березень 2018 та вважає його обґрунтованим, а втрати від інфляції такими, що підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі в розмірі 484,87 грн. Щодо суми 3% річних у розмірі 176,00 грн за період з 04.02.2018 по 04.05.2018. Згідно перерахунку суду сума 3% річних (за заявлені періоди) є більшою, ніж та, що визначена позивачем до стягнення. Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. З огляду на вищезазначене сума 3% річних підлягає стягненню у розмірі, заявленому позивачем до стягнення – 176,00 грн. Щодо стягнення штрафу у розмірі 5789,76 грн, який позивач нараховує на підставі п. 5.3 договору. Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. На підставі ст. 625 ЦК України Сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання строком більше 30 календарних днів боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 24 (двадцять чотири) відсотки річних від простроченої суми (п. 5.3 договору). Отже з п. 5.3 договору вбачається, що сторони визначили інший (більший) відсоток річних, як передбачено ст. 625 ЦК України, а не штраф, який згідно імперативної норми ст. 549 ЦК України розраховується у фіксованій сумі або відсотках від суми прострочення. При здійсненні розрахунку штрафу позивач виходив з його правової природи і нарахував штраф у розмірі 24% від суми боргу. Однак, оскільки, договором стягнення штрафу в такому розмірі сторони не передбачили, то відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5789,76 грн. Крім того, оскільки, позивач при зверненні з позовом безпідставно нарахував суму штрафу, а не відсотки річних у більшому розмірі, який сторони узгодили в договорі (24%) та в тому числі звернувся з вимогою про стягнення 3% річних, суд з власної ініціативи не може змінити позовні вимоги та самостійно стягнути 24% річних з відповідача. Проте суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом щодо стягнення з відповідача відсотків річних у розмірі, передбаченому договором. З огляду на вищезазначене суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача штрафу у розмірі 5789,76 грн. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом – ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву та доказів в спростування обставин, викладених позивачем. Отже відповідачем не доведено відсутність у нього заборгованості перед позивачем, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог. На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 165, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросплітсервіс” (04655, м. Київ, вулиця Лебединська, будинок 4, каб. 305; ідентифікаційний код: 39010828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінта-Трейд” (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41; ідентифікаційний код 39958630) суму боргу у розмірі 24124 (двадцять чотири тисячі сто двадцять чотири) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 176 (сто сімдесят шість) грн 00 коп., втрати від інфляції у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 87 коп., судовий збір у розмірі 1428 (одна тисяча чотириста двадцять вісім) грн. 34 коп. 3. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінта-Трейд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросплітсервіс” про стягнення штрафу у розмірі 5789,76 грн відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України). Суддя І.В.Усатенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 03.08.2018 |
Оприлюднено | 07.08.2018 |
Номер документу | 75660981 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Усатенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні