Рішення

від 24.07.2018 по справі 910/6794/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2018Справа №910/6794/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жара"

про стягнення 51 705,64 грн.,

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Туркевич О.С. за дов.;

від відповідача - не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жара" про стягнення 51 705, 64 грн., з яких: 29 879,76 грн. основного боргу, 6 370,73 грн. пені, 637,91 грн. 3% річних, 8533,74 грн. 40% річних, 4521,50 грн. індекс інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № БІ121527 від 10.10.2014 в частині оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 03.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 відкладено розгляд справ на 24.07.2018.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України судом вчиненні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 02154, м. Київ, Русанівська Набережна, буд. 4.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (адресат вибув).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За встановлених обставин справи, відповідач належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань.

На призначене судове засідання 24.07.2018 представник відповідача не з'явився, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жара" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № БІ121527 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати замовлений товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар у відповідності з вимогами даного договору.

Згідно з п.2.1. договору загальна сума договору складається з вартості товару, поставленого покупцю за всіма накладними.

Ціна, кількість та асортимент кожної партії товару узгоджуються сторонами і зазначається в накладних. Ціна за товар зазначається в гривні з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата проводиться покупцем 21 календарних днів, рахуючи з моменту виконання поставки відповідної партії товару. Покупець зобов'язаний кожного тижня надавати постачальнику інформацію про рух товару на складі покупця, про ступінь реалізації поставленого товару, із зазначенням асортименту та кількості не реалізованого товару (Інформація) на дату надання Інформації, яка підписується представником покупця. Покупець надає Інформацію по факсу або по електронній пошті, або в іншій формі, яка дозволяє постачальнику ідентифікувати Інформацію як таку, що надана покупцем у відповідності з цим договором.

Згідно з п. 7.3. договору передбачено, що за неналежне виконання зобов'язань, передбачених п. 5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Штрафні санкції за порушення умов даного договору нараховуються та стягуються за весь час існування порушення (п. 7.4. договору).

Відповідно до п. 7.7. договору передбачено, що за користування грошовими коштами постачальника, яке може відбуватися у зв'язку з простроченням покупця оплати за товар, постачальник вправі вимагати від покупця сплати 40% річних (0,1 % в день) від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно з п. 10.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017. Після закінчення встановленого строку даний договір продовжує діяти до повного виконання сторонами всіх своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем протягом 2017 року було здійснено ряд поставок покупцю, частина з яких покупцем була оплачена. Однак, товар за видатковими накладними: №16649/16448 від 02.08.2017 на суму 11 972,40 грн., №16480/16516 від 23.08.2017 в розмірі 17 907,36 грн. покупцем не був оплачений.

06.10.2017 між позивачем та відповідачем була проведена звірка розрахунків, що підтверджується актом звірки. Підписанням акту звірки відповідач підтвердив наявність заборгованості та її розмір.

17.04.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією №1503, в якій просив погасити заборгованість. Претензія була надіслана поштою, що підтверджується квитанцією з відділення ПАТ УКРПОШТА №6857 від 17.04.2018. Однак, відповідач відповіді на претензію не надіслав, коштів за товар не сплатив.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 29 879,76 грн.

У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 29 879,76 грн. основного боргу, 6 370,73 грн. пені, 637,91 грн. 3% річних, 8533,74 грн. 40% річних, 4521,50 грн. індекс інфляції.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки №БІ121527 від 10.10.2014, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на суму 29 879,76грн., що підтверджується видатковими накладними: №16649/16448 від 02.08.2017 на суму 11 972,40 грн., №16480/16516 від 23.08.2017 в розмірі 17 907,36 грн. та актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2017 по 06.10.2017, яка підписана представниками сторін та скріплена їх печатками (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Однак, відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Жара" утворилась заборгованість у розмірі 29 879,76грн.

06.10.2017 між позивачем та відповідачем була проведена звірка розрахунків, що підтверджується актом звірки.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за договором.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі № 920/1782/13 від 15.04.2014.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № БІ121527 від 10.10.2014 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача основного богу у розмірі 29 879,76 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 370,73 грн. пені, 637,91 грн. 3% річних, 8533,74 грн. 40% річних, 4521,50 грн. індекс інфляції.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.7. договору передбачено, що за користування грошовими коштами постачальника, яке може відбуватися у зв'язку з простроченням покупця оплати за товар, постачальник вправі вимагати від покупця сплати 40% річних (0,1 % в день) від простроченої суми за весь час прострочення.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставку товару не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором поставки №Б121527 від 10.10.2014.

Розрахунок 40% річних та інфляційних втрат судом перевірено та визнано обґрунтованим, оскільки розраховані позивачем санкції не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом та договором, а їх розмір є доведеним залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

За встановлених обставин справи, вимоги позивача про стягнення з відповідача 40% річних, за прострочення оплати товару, за видатковою накладною №16649/16448 за період з 26.08.2017 по 24.05.2018 в розмірі 3 568,75 грн. та видатковою накладною №16480/16516 за період з 14.09.2017 по 24.05.2018 в розмірі 4 964,99 грн., що в загальній сумі становить 8533,74 грн. 40 % річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення оплати товару, за видатковою накладною №16649/16448 за період з 26.08.2017 по 24.05.2018 в розмірі 1 890,86 грн. та видатковою накладною №16480/16516 за період з 14.09.2017 по 24.05.2018 в розмірі 2 630,64 грн., що в загальній сумі становить 4 521,50 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 6 370,73 грн. пені.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п. 7.3. договору передбачено, що за неналежне виконання зобов'язань, передбачених п. 5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Штрафні санкції за порушення умов даного договору нараховуються та стягуються за весь час існування порушення (п. 7.4. договору).

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Тож, виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення пені на підставі п. 7.3 Договору.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги, що наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру, проте період стягнення перевищує визначений із урахуванням меж, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд, перевіривши арифметичних розрахунок пені найшов в ньому помилки, у зв'язку з чим суд виконав власний розрахунок пені.

Відповідно до виконаного судом розрахунку підлягають стягненню пені з відповідача за прострочення оплати товару, за видатковою накладною №16649/16448 за період з 26.08.2017 по 26.02.2018 в розмірі 1677,75 грн. та видатковою накладною №16480/16516 за період з 14.09.2017 по 14.03.2018 в розмірі 2468,50 грн.

У зв'язку з чим з відповідача на корить позивача підлягають до стягнення 4 146,25 грн. пені.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 637,91 грн. 3% річних, суд вказує наступне.

Одночасне стягнення 40 % річних нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за договором та стягнення 3% річних обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням річних за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови Верховного Суду України від 1 липня 2014 р. у справах N 3-31гс14, 3-32гс14).

Отже, суд, застосувавши до спірних правовідносин положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що річні за прострочу виконання зобов'язання за договором, які за умовами договору (пункт 7.7 договору) нараховуються за весь час простроченная оплати за товар, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен час прострочення, підпадають під визначення річних (частина третя статті 625 Цивільного кодексу України), яка вже нарахована відповідно до пункту 7.7 договору в розмірі 40% річних від простроченої суми за весь час прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 637,91 грн 3% річних від простроченої суми.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в частково, а саме в частині стягнення: 29 879,76 грн. основного боргу, 4 146,25 грн. пені, 8 533,74 грн. 40% річних, 4 521,50 грн. індексу інфляції, а в частині стягнення 2 224,48 грн. пені та 637,91 грн. 3% відсотків річних суд відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жара" (02154, м. Київ, Русанівська Набережна,4, ідентифікаційний код 39273792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42, ідентифікаційний код 35871504) 29 879 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 76 коп. основного боргу, 4 146 (чотири тисячі сто сорок шість) грн. 25 коп. пені, 8 533 (вісім тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 74 коп. 40% річних, 4 521 (чотири тисячі п'ятсот двадцять одна) грн. 50 коп. індексу інфляції та 1 614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 70 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.08.2018

Суддя І.І. Борисенко