Рішення

від 02.08.2018 по справі 815/6535/14     

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/6535/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0001162202 від 28 жовтня 2014 року, скасування податкових повідомлень-рішень №0001152202 від 28 жовтня 2014 року та №0001172202 від 28 жовтня 2014 року.

Постановою від 31.03.2015 року Одеським окружним адміністративним судом адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» задоволено частково. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 року прийнято нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 28.03.2018р. скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 залишено без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Тарасишиній О.М.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2018р. у справі № 815/6535/14 прийнято до свого провадження справу № 815/6535/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області в частині скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. та визначено, що розгляд справи буде здійснюватись в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

05.06.2018 року (вх. № 15780/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

26.06.2018 року (вх. № 18202/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.

04.07.2018 року (вх. № 19138/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на адміністративний позов.

04.07.2018 року (вх. № 19139/18) представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

Ухвалою від 04.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті та призначено на 19.07.2018р. о 10 год. 40 хв.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Верховного Суду від 28.03.2018р. скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. Первинними документами підтверджується формування собівартості виробленого та реалізованого в періоді, що перевірявся, виноматеріалу та отримання доходу від реалізації, по якому Ізмаїльська ОДПІ намагається здійснити зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. та перелік таких документів зазначений таблиці, наведеній на стор. 12 оскаржуваного акту перевірки № 1904/15-02-22/32319636 від 07.10.2014р. Списання (сторнування) з витрат позивача від'ємного значення оподаткування податком на прибуток у розмірі 1963099,00 грн. з підстав не встановлення доходів від реалізації готової продукції не відповідає положенням чинного законодавства.

Відповідач в обґрунтуванням правової позиції зазначив, що в порушення вимог ст.138.4 ст. 138 ПК України позивачем завищено суму витрат собівартості реалізованої продукції по р.05.1 декларації про прибуток за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р., а саме необґрунтовано віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування собівартість реалізованої готової продукції, по якій не визнано доходи від реалізації такої готової продукції. Підприємство не врахувало такі витрати у складі формування відпускної ціни, а тому відповідно не могло отримати доходи як компенсацію суми понесених витрат, тобто операції з реалізації такої продукції позбавлена ділової мети та, відповідно, здійснена поза межами господарської діяльності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи зазначені обставини, заслухавши думку сторін суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за даною явкою сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що у період з 10 вересня 2014 року по 23 вересня 2014 року на підставі направлень, виданих Ізмаїльською ОДПІ Головного управління Міндоходів в Одеській області та згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 ПК України проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено Акт від 07 жовтня 2014 року №1904/15-02-22/32319636 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Дунайський» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року» (т. 1, а.с. 31-56).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Дунайський» вимог:

пункту 44.1 ст. 44, підпункту 135.5.5 пункту 135.5 ст. 135, пунктів 138.2. 138.4 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.2, 198.3. 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2. 200.3 ст. 200, пункту 201.10 ст. 201 ПК: занижено доход за 4-й квартал 2013 року на 102000,00 грн. - поворотна фінансова допомога, яка не була повернута на кінець звітного періоду; завищені витрати на 2371931,00 грн. за 4-й квартал 2011 року, 2-й, 3-й та 4-й квартали 2012 року, 2013 року, а саме: 1963099,00 грн. - собівартість виноматеріалів, по яким не встановлено доходу від реалізації готової продукції (збитки від реалізації виноматеріалів за цінами нижче собівартості); 133123,00 грн. - за наслідками поставки товарів від ТОВ «Ферко» , ТОВ «Логос-Ойл» , які не підтверджені первинними документами; 275709,00 грн. - від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток попереднього періоду; завищено податковий кредит на загальну суму 109064,00 грн. за квітень, травень, жовтень 2012 року, січень 2013 року - за наслідками поставки товарів від ТОВ «Ферко» , ТОВ «Логос-Ойл» . У результаті цих порушень позивачем завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2221924,00 грн., занижено ПДВ на загальну суму 15730,00 грн. за грудень 2012 року, січень 2013 року

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.10.2014 року:

№ НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 2221924,00 грн. (оскаржується у частині 2119924,00 грн.) (т.1, а.с. 28);

№ НОМЕР_2 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 15730,00 грн. за основним платежем та на 3933,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 29);

№ НОМЕР_3 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2012 року на 93334,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 46667,00 грн.; зобов'язано сплатити суму ПДВ у розмірі 93334,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 46667,00 грн. (т.1, а.с. 30).

Надаючи оцінку правомірності формування позивачем витрат на 1963099,00 грн. за 4-й квартал 2011 року, 2-й, 3-й та 4-й квартал 2012 року, тобто у частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн., суд виходив з наступного.

Згідно акта перевірки, за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013 р. TOB „Дунайський" задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 30212620 грн.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р. встановлено їх завищення на 2371 931 грн., у.т.р. 4 кв. 2011р. - 504 013 грн.; 2 кв. 2012р.- 434 627 гр.; 3 кв.2012р.- 573 983 грн.; 4 кв.2012р.- 97 208грн.: 2013р.-762 103 грн.

Різниця у сумі 252 007 грн. між виявленими порушеннями у сумі 2 371 931 грн. ти відхиленнями по деклараціям з податку на прибуток за даними перевірки та даними платника податків в сумі 2 119 924 грн. виникла за результатами відображення в рядку від'ємне значення попереднього періоду . Так,платником податку за період 2012-2013 роки відображено в даному рядку 288 162 грн. (з розрахунку збитків за 2011рік (576325 х 25% х 2). За даними перевірки в вищевказаному рядку відображено 36 156 грн. (з розрахунку збитків за результатами перевірки 72312 х 25% х 2).

Податковим органом зроблено висновок, що TOB „Дунайський" в порушення вимог ст.138.4 ст. 138 ПК України позивачем завищено суму витрат собівартості реалізованої продукції по р.05.1 декларації про прибуток за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р., а саме необґрунтовано віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування собівартість реалізованої готової продукції, по якій не визнано доходи від реалізації такої готової продукції. На думку податкового органу, підприємство не врахувало такі витрати у складі формування відпускної ціни, а тому відповідно не могло отримати доходи як компенсацію суми понесених витрат, тобто операції з реалізації такої продукції позбавлена ділової мети та, відповідно, здійснена поза межами господарської діяльності.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся, ТОВ «Дунайський» в межах своєї господарської діяльності реалізовувало продукцію - виноматеріали контрагентам-покупцям, зокрема, ТОВ «Інкерманський завод марочних вин» , ПАТ «Київський завод шампанських вин» , ТОВ «Промислово-Торгівельна компанія Шабо» , ПАТ «Коблево» та ін.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у періоді, який перевірявся, позивач продавав виноматеріали за цінами нижчими за їх собівартість, що вбачається з розрахунку в акті перевірки (т.1, а.с. 36-37).

З приводу зазначеного позивач пояснив, що в умовах економічної кризи та з метою збереження подальшого виробництва продукції та самого підприємства, ТОВ «Дунайський» було вимушено продавати продукцію за ринковими цінами, які на той час були нижчими собівартості реалізованої продукції. Водночас, позивач вказує, що вказані ціни не були нижчими за звичайні ціни, тому збитки, отримані від реалізації готової продукції підлягають віднесенню до складу валових витрат і така діяльність є господарською, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Згідно пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір

одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У відповідності з положеннями ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.228 п.14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно із пп.14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Тобто, поняття «дохід» для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому здійснення господарської діяльності не пов'язується з фактом перевищення надходжень до такого платника податків над його витратами.

Визначення розміру витрат підприємства шляхом визначення їх на рівні отриманого доходу, ПК України не передбачено.

Крім того, встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в розділі III Кодексу, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 ПК України).

Згідно з пунктом 8 П(С)БУ 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999р., дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Відповідачем акцентується увага на тому, що аналізом наданих до перевірки документів за період, що перевірявся, встановлено, що ТОВ «Дунайський» у своїй господарській діяльності не враховується рентабельність при визначенні ціни реалізації продукції, не розробляється планова калькуляція готової продукції. Цінова політика ТОВ «Дунайський» встановлюється, виходячи з договірних умов. До оплати виставляються рахунки за відвантажену продукцію по договірній вартості, яка в більшості випадків є нижчою від ціни собівартості і без врахування рентабельності. На думку, податкового органу, таке становище призводить до того, що витрати на виробництво продукції не покриваються доходами при її реалізації (і не тільки по одній окремі операції) і не будуть компенсованими у подальшому, адже фінансові та матеріальні ресурси вже використані підприємством у процесі виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг) і їх необхідно відновити за рахунок покупця при продажу товарів.

За приписами ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

За змістом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2018р. у даній справі, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки із встановленням відповідних обставин доводам контролюючого органу про те, що позивачем не було надано жодних розрахунків формування ціни продажу, калькуляції, оцінки ситуації на відповідному ринку, які б мав провести позивач перед підписанням договорів реалізації виноматеріалів нижче ціни собівартості. За відсутності цих доказів, висновок судів про відповідність цих витрат розумним економічним цілям є необґрунтованим.

З урахуванням зазначеного, 26.06.2018р. (вх. № 18202/18) ТОВ «Дунайський» через канцелярію суду надано докази, які підтверджують відповідність цілям господарської діяльності реалізації позивачем своїм покупцям деяких виноматеріалів нижче собівартості, у зв'язку із ситуацією на ринку, яка склалася у 2011-2013 рр., тобто докази, які Верховний Суд вважав за необхідне дослідити при новому розгляді справи у суді першої інстанції.

Так, до матеріалів справи приєднано засвідчені копії оборотно-сальдових відомостей, договорів та первинних документів (т. 5, а.с. 3-250; т.6, а.с. 1-250; т.7, а.с. 1-250; т. 8, а.с. 1-254), що підтверджують:

формування валових витрат від реалізації виноматеріалів без ПДВ на суму 16802955 грн. (колонка № 2 Сума списана на виробничу собівартість виробленого та реалізованого виноматеріалу в таблиці на стор 12-13 Акту);

формування валових доходів від реалізації виноматеріалів без ПДВ на суму 14839856 грн. (колонка № 5 Дохід від реалізації виноматеріалу без ПДВ в таблиці на стор 12-13 Акту).

Серед вказаних документів, копії яких приєднано до матеріалів справи та досліджено судом: відомості по рахунку, реєстри актів зняття №№ 1,2, накладні, видаткові накладні, акти надання послуг, акти прийняття-передавання товарної продукції, акти здачі-прийняття робіт, рахунки-акти, товарно-транспортні накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), акти виконаних робіт, накладні на відпуск матеріалів на сторону, виписки по рахункам, відомості про вантаж, оборотні сальдові відомості по рахунках, відомості по рахунках, рахунки-фактури, акти на виконання робіт-послуг, протоколи, акти повернення піддонів, акти про переробку винограду, договори поставки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на запит відповідача щодо надання документів, підтверджуючих формування цін на реалізовану продукцію, позивачем надано письмові пояснення та відомості по рахунку №26 Готова продукція у розрізі виробленої та реалізованої продукції за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року (т.3, а.с. 135-142). Крім того, в Додатку 2 до акту перевірки наведено узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ТОВ «Дунайський» . Серед яких регістри бухгалтерського обліку, головна книга, оборотна сальдова відомість та інші первинні документи (т.3, а.с. 143-144). Достовірність вказаних документів відповідачем не спростовано.

Суд враховує, що за приписами п.135.4.1 п.135.4 ст. 135 ПК України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Статтею 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп.14.1.27 п.14.1).

Пунктом 138.4 ст.138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За приписами п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Зазначені норми ПК України станом на 2011=2013 роки не містять обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг в загальному випадку.

Пунктом 153.2 ст. 153 ПК України визначено особливості оподаткування операцій із пов'язаними особами.

За приписами пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (153.2.2 п. 153.2 ст. 153 ПК України).

Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток (153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України).

Аналіз вищенаведених норм законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у разі продажу продукції пов'язаним особам, особам, які не є платниками податку на прибуток за основною ставкою, отриманий дохід визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на таку продукцію, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на таку продукцію відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на таку продукцію.

У випадку продажу продукції пов'язаним особам витрати, понесені у зв'язку з продажем продукції, визначаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу. В інших випадках операції з продажу продукції, в тому числі за ціною, що є нижчою від собівартості, відображаються в податковому обліку на загальних підставах: дохід визначається в розмірі договірної вартості, але не менше ніж отримана сума компенсації; собівартість виготовленої та реалізованої продукції складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом такої продукції.

Разом з тим, податковим органом при проведення перевірки не було встановлено факту продажу продукції ТОВ «Дунайський» пов'язаним особам.

За приписами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

За змістом п.39.15 ст. 39 ПК України уразі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Таким чином, за загальним правилом база оподаткування операцій з постачання продукції, у тому числі за ціною, нижчою від собівартості продукції, визначається з її договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайної ціни. Причому, податковий орган під час перевірки має підстави для визначення (нарахування) податкового зобов'язання лише у разі відхилення договірної ціни у бік зменшення від звичайної ціни більше ніж на 20 відсотків.

Відповідно до приписів ПК України ціна у контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо не доведено зворотне. Обов'язок доведення, що ціна продажу нижче ніж звичайна ціна покладається на податковий орган.

При цьому, податковим органом не встановлено факту реалізації позивачем товарів за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу винної продукції.

Вказуючи на продаж виготовленої продукції за цінами нижче її собівартості посадові особи відповідача вдалися до визначення матеріальної складової виготовленої продукції у спосіб, який не передбачено ПК України.

Водночас, згідно з пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Тобто реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Зі змісту статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» слідує, що позивачу надано право самостійно визначати та реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу. При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети, як то отримання прибутку, не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови економічної доцільності відповідних господарських операцій. В певних випадках реалізація продукції за цінами, що нижче собівартості, може сприяти отриманню прибутку по результатах діяльності підприємства в цілому (реалізація залишків продукції за умови низького попиту на неї тощо).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач не здійснював реалізацію товарів, ціни на які регулюються законодавством, а при визначенні ціни на виноматеріали виходив із оцінки економічної ситуації на відповідному ринку.

Чинним законодавством не передбачено можливості визначення податкових зобов'язань, платника податку на прибуток за результатами порівняння даних про собівартість продукції та суми отриманого доходу. За наявності сумнівів та визначених законом підстав щодо того, що товар продається за ціною, яка не відповідає рівню звичайних цін, податковий орган має право визначити рівень звичайних цін та застосувати звичайні ціні для визначення податкових зобов'язань платника податків.

Однак, в даному випадку перевіркою не було встановлено та доведено відповідачем, що продукція TOB Дунайський продавалася за ціною, яка не відповідає рівню звичайних цін на таку продукцію.

Враховуючи, що TOB Дунайський здійснювалась реалізація готової продукції за звичайними цінами особам, які не є пов'язаними особами, збитки, отримані від реалізації готової продукції в періоді, що перевірявся, підлягають віднесенню до складу валових витрат і така діяльність є господарською діяльністю.

З наявних в матеріалах справи копій первинних документів вбачається, що сировина, матеріали, послуги, енергоресурси, придбані TOB Дунайський у в періоді, який перевірявся, використано у господарській діяльності позивача, зокрема була виготовлена продукція власного виробництва. Враховуючи, що з придбаної сировини та матеріалів були виготовлені виноматеріали, TOB Дунайський сплачувались грошові кошти за придбання товарів (послуг), які в подальшому використовувалися в господарській діяльності підприємства - у виробництві виноматеріалу, який в свою чергу в подальшому призначався для продажу.

Відтак, понесені TOB Дунайський витрати у періоді, що перевірявся спрямовані на забезпечення потреб виробництва продукції та є безпосередньо пов'язаними із господарською діяльністю позивача, в зв'язку з чим суми витрат, пов'язаних з таким придбанням правомірно були віднесені до складу валових витрат та враховані при визначенні податку на прибуток.

Отже, виходячи з системного аналізу вищевказаних норм ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що TOB Дунайський мало право віднесення до складу валових витрат грошових коштів, сплачених в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у періоді, що перевірявся.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відтак задля складання податкового обліку, використовуються дані по кожній окремій господарській операції, на підставі яких відносяться суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Платник податку має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

За приписами ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до п.14.1.36 ст.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

За приписами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Наведені законодавчі норми дають підстави вважати, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Збитковість господарської діяльності не може бути самостійною підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю позивача, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16 травня 2018 року у справі №809/2736/13-а (адміністративне провадження №К/9901/2733/18), яка згідно ч.5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом.

Чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на прибуток, виходячи з собівартості товару. З огляду на визначення господарської діяльності, яке міститься у пункті пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Таким чином, неможливо погодитись з висновками контролюючого органу про те, що окремі партії виноматеріалу продавались позивачем за ціною, нижчою собівартості, свідчать про вчинення операції поза межами господарської операції діяльності ТОВ «Дунайський» .

Придбання товарів, матеріалів та виробництво продукції з цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. Причому, на окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Таким чином, господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що товар не буде використаний в оподатковуваних операціях, у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо. Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Здійснене податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток з причин продажу позивачем виноматеріалу за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення суд вважає безпідставним, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва, складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни .

Позивач визнає, що у період 2011-2013рр. частина продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого позивачем отримано збиток від реалізації такої продукції, оскільки в умовах економічної кризи завод був вимушений зменшити обсяг виробництва, провести заходи зі скорочення витрат та продавати в деяких випадках продукцію за ринковими цінами, незважаючи на те, що вони були нижче собівартості такої продукції, саме з метою подальшого збереження безперебійного виробництва, робочих місць, здійснення господарської діяльності, збереження самого підприємства.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, ТОВ «Дунайський» до складу показника рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» також було віднесено витрати на придбання ТМЦ на суму 133123 грн.

Разом із тим, відповідно до висновків акту перевірки, позивачем не доведено належними первинними документами факт придбання цих товарів саме від контрагентів ТОВ «Логос Ойл» та ТОВ «Ферко» .

Судом встановлено, що 24.04.2012 р. між ТОВ «Дунайський» (покупець) та ТОВ «Ферко» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №24/04/12, за яким ТОВ «Дунайський» придбано термозброжувачі (емаль (16 м куб.) у кількості 10 за ціною 56000 грн. за одиницю (загальна вартість 560000 грн.) (т.1, а.с. 60-62).

На підтвердження факту виконання умов даного договору позивачем надано до суду: засвідчені копії видаткової накладної №523 від 31.05.2012 р. на придбання 10 термозброжувачів (т.1, а.с. 63), виписки по банківському рахунку ТОВ «Дунайський» (т.1, а.с. 157-164), податкові накладні (т.1, а.с. 70-75).

В акті перевірки відповідач також зазначає про отримання вказаних вище документів (т.3, а.с. 143-144).

Крім того, позивачем було надано паспорти на придбані термозброжувачі, оскільки в акті перевірки відповідач вказував про відсутність паспортів виробника термозброжувачів, на підставі яких можливо було б встановити виробника (т.1, а.с. 171-250, т.2, а.с. 1-90).

Також позивачем надано акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) 10 термозброжувачів на ТОВ «Дунайський» (т.2, а.с. 91-100), а також договір про надання транспортних послуг від 28 травня 2012 року та товарно-транспортні накладні на перевезення термозброжувачів в пункт призначення - винзавод позивача за адресою: с. Новомиколаївка, вул. Леніна, 63 (т.2, а.с. 107-108).

Також судом встановлено, що 28 грудня 2011 року ТОВ «Дунайський» укладено договір купівлі-продажу №2812-01 з ТОВ «Логос Ойл» , за умовами якого ТОВ «Дунайський» придбано компонент палива пічного у кількості 25 000 л (т.1, а.с. 76-77).

На підтвердження факту виконання умов даного договору позивачем надано до суду видаткові та товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т.1, а.с. 78-88), виписки з рахунку у банку по розрахункам з ТОВ «Логос Ойл» (т.1, а.с. 152-156).

Вказані документи також надавались позивачем при проведенні перевірки (т.3, а.с. 143-144).

Додатково на підтвердження операцій з придбання у ТОВ «Логос Ойл» товару - компонент пічного палива позивачем надано до суду паспорт на паровий котел для експлуатації якого куплено даний товар, а також акти списання компоненту пічного палива (т.2, а.с. 135-152).

Проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що вони підтверджують виконання Договорів купівлі-продажу, укладених з ТОВ «Логос Ойл» від 28 грудня 2011 року (придбання компоненту палива пічного) та з ТОВ «Ферко» від 24 квітня 2012 року (придбання термозброжувачів) та правомірність віднесення до складу валових витрат 133 123 грн., як суми витрат на придбання ТМЦ, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Щодо посилання контролюючого органу на акти інших податкових органів, які містять інформацію щодо контрагентів позивача, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24.04.2018 р. у справі №806/4408/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3796/18), можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, формування витрат, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №804/939/16 (адміністративне провадження №К/9901/376/17) зроблено висновок, що податкова інформація, наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

За приписами ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що позивач не уповноважений будь-яким чином здійснювати перевірку походження товару у своїх контрагентів. Крім того, наявність у контрагентів складських приміщень, персоналу, податкової адреси не були предметом або обов'язковими умовами укладених з ТОВ «Дунайський» договорів.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн.

Доводи контролюючого органу, зазначені у відзиві на позовну заяві, наведені в обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень рішень від 28.10.2014 року №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3 (щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість), судом до уваги не беруться, оскільки правомірність їх прийняття наразі не є предметом судового розгляду.

Суд акцентує увагу, що Постановою Верховного Суду від 28.03.2018р. скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 лише в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому в іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 залишено без змін.

Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» , зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський» (місцезнаходження: 68342, вул. Леніна, 8, с. Новомиколаївка, Кілійський район, Одеська область; код ЄДРПОУ 32319636) до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 68600, вул. Кишинівська, 3, м. Ізмаїл; код ЄДРПОУ 39639539) про скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн. - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.10.2014 року № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 1963099,00 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.08.2018р.

Суддя О.М. Тарасишина

.