Постанова

від 24.07.2018 по справі 804/3130/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 липня 2018 рокусправа № 804/3130/17 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Дурасова Ю.В.

судді: Лукманова О.М., Божко Л.А.,

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 (суддя Конєва Світлана Олександрівна, дата складання повного тексту 27.11.2017)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕП ТЕХ" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000991402, №0000931402, №0000961402, №0001021402 від 31.01.2017р.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕП ТЕХ", звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000991402, №0000931402, №0000961402, №0001021402 від 31.01.2017р.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами проведеної планової та повторної перевірки позивача були складені акти від 17.11.2016р. №634/04-36-14-02-3739369, від 26.01.2017р. № 142/04-36-14-02-37379369 на підставі яких 31.01.2017р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000991402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 11541 грн., №0000931402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями на 1051500 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 262887,50 грн., №0000961402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями на 278272 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 65568 грн., №0001021402, яким застосовано штраф в розмірі 483,63 грн. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що в порушення ст.86 ПК України відповідачем було винесено вказані рішення не на підставі першого акту від 17.11.2016р., а на підставі другого акту від 26.01.2017р., що робить рішення такими, що підлягають скасуванню. Також позивач вважає хибними висновки актів перевірки щодо не підтвердження позивачем реальності господарських операцій позивача з ПП «СЕЛТИК» , ТОВ «ТРАНСЛЕМ» , ТОВ «ФІРМА ЛІАТРІС» , ПП «ГВІАНА» , ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» , ТОВ «ТРЕВЕЛІН» , ТОВ «БРОН ПЛЮС» , оскільки вони спростовуються первинною бухгалтерською документацією, суперечать нормам матеріального права та судовій практиці. Позивач вважає, що висновки акту перевірок щодо не надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, заявок до договорів та сертифікатів якості товарів не можуть свідчити про нереальність господарських відносин, оскільки вказані документи не встановлюють правила податкового обліку та їх наявність чи відсутність не впливають на формування платником податку валових витрат за результатами здійснення господарських операцій, а що стосується заявок, то частина їх складалася в письмовому вигляді та була надана до перевірки (наприклад заявки між позивачем та ТОВ «ТРАНСЛЕМ» ), а частину заявок було погоджено в усному порядку, а всі поставлені товари та їх ціни зафіксовані у видаткових накладних і актах виконаних робіт, які були надані до перевірки. Сертифікати якості взагалі підтверджують лише якість товару та не містять відомостей про господарські операції сторін, а тому сертифікати якості не є первинним бухгалтерським документом та не може впливати на оподаткування суб'єкта господарювання з урахуванням того, що метизна продукція, продаж якої є одним із видів господарської діяльності позивача, не підлягає сертифікації. Також посадовими особами відповідача у акті зазначено про неможливість встановлення походження та ланцюгу руху ТМЦ придбаних у контрагентів, проте, позивач вважає, що вказані обставини не можуть мати негативного впливу на позивача як добросовісного платника податку за умови недоведених припущень відповідача. Щодо відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних засобів та неможливість встановити залишки ТМЦ, то позивач зазначає, що вказані обставини не можуть свідчити про нереальність господарських операцій, оскільки контрагенти позивача по поставці продукції є посередниками, мали можливість замовляти продукцію через сайти постачальника, що виключає необхідність оренди складів та/або автотранспорту, мати у штаті велику кількість працівників. Позивач вказує, що недоліки у оформленні певних первинних документів (наприклад, відсутність печатки, не зазначення ПІБ вантажоодержувача) не можуть розглядатися як підстави позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Щодо звітів та розрахунку вартості витрат ТОВ «ТРАНСЛЕМ» , то позивач вказує на те, що договором №10/10-1 від 10.10.2013р. не було передбачено складання будь-яких звітів та/або розрахунків вартості витрат, вартість наданих послуг встановлювалася з урахуванням обсягу замовлених послуг, розрахунки здійснювались на підставі виставлених рахунків, а по факту надання послуг сторони підписували акт виконаних робіт, а тому вимоги посадових осіб контролюючого органу щодо складання додаткових документів, які не передбачено умовами договору, є неспроможними. Що стосується наявності ділової мети, права на податковий кредит та зменшення доходу, позивач посилається на те, що для досягнення мети по отриманню прибутку здійснює діяльність з продажу метизної продукції, укладає із постачальниками договори на продаж вказаних товарів і перепродає їх в первісному вигляді або переробляє (наносить покриття, фасує в менші обсяги) і тоді вже продає третім особам. У 2013р., 2014р. на підприємстві працювало від 17 до 43 осіб, які приймали замовлення, робили закупівлі, фасували товар, при цьому, фасування товару відбувалося вручну. А отже, з огляду на реальність всіх господарських операцій позивача та наявність первинних бухгалтерських документів з його контрагентами, позивач мав всі підстави для віднесення витрат, здійснених на користь контрагентів, до витрат формування податкового кредиту в розумінні ПК України. За викладеного, посилаючись також і на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає, що він не несе відповідальності за дію своїх контрагентів. У додаткових поясненнях від 06.10.2017р. позивач вказав, що реальність операцій проведених контрагентами позивача підтверджено також численними судовими рішеннями, прийнятими у період з 2013р. по 2017р. за висновками яких підтверджено факти реального здійснення господарських операцій по ПП «СЕЛТИК» , ПП «ГВІАНА» , ТОВ «ТРАНСЛЕМ» , ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» , ТОВ «БРОН ПЛЮС» . Щодо вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 03.05.2016р. у справі №760/1843/16 за яким притягнуто до кримінальної відповідальності директора ТОВ «БРОН-ПЛЮС» за ст.205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи) позивач вважає, що вироком підтверджено факт ведення ТОВ»БРОН ПЛЮС» господарських операцій, отже, всі доводи відповідача, викладені у запереченнях, вважає хибними та такими, що спростовуються нормами чинного законодавства та нормами матеріального права.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017р.:

- №0000931402, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1301453,75 грн., (податкові зобов'язання - 1041163,00 грн., штрафні санкції - 260290,75 грн.)

- №0000961402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями на 278 272грн. (штрафні санкції 65568грн.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що в судовому засіданні підтверджено, що господарські операції позивача у спірний період по зазначеним податковим органом контрагентам, мали реальний характер. Недоліки у оформленні первинних документів, на які посилається контролюючий орган (зокрема, недоліки у оформленні ТТН, відсутність сертифікату якості та ін..) не можуть свідчити про безумовну нереальність господарських операцій за умови підтвердження їх іншими первинними документами, які підтверджують їх реальність, зокрема сплату за отриманий товар та послуги, де у складі вартості товару покупець уже сплатив суму ПДВ в розмірі 20%, що видно із змісту копій виписок банку та платіжних документів. Сертифікат якості товару не є первинним бухгалтерським документом, а лише документом, що підтверджує якість товару, а тому його відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що товар, який придбавався контрагентами є імпортним, а податкові накладні виписані з зазначенням коду УКТЗЕД. Однак згідно автоматизованої системи митних оформлень контрагенти позивача не здійснювали придбання товарів у іноземних постачальників. Ця обставина викликає сумнів у здійсненні господарських операцій між позивачем та контрагентами в період з 01.01.2013 по 31.12.2014 рік, оскільки встановити походження товару по ланцюгу руху ТМЦ у ПП «СЕЛТИК» , ТОВ «ФІРМА ЛІАТРІС» , ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» , ТОВ «БРОН ПЛЮС» - не можливо.

Представником позивача надано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях. Документально підтверджено здійснення господарських операцій. Не виконання контрагентом податкових зобов'язань не може впливати на виникнення податкових зобов'язань у платника податків.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Надав пояснення аналогічні, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «КРЕП ТЕХ» зареєстроване як юридична особа 28.10.2010р. за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Кіровський район, пр.Кірова, буд. 50-Д, перебуває на обліку у ДПІ у Кіровському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником обов'язкових платежів до бюджету, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 20.08.2014р., та відомостями, наведеними у акті перевірки від 26.01.2017р., які не оспорюються сторонами (а.с.34 том 2, а.с.30-34 том 6).

У період з 11.01.2017р. по 19.01.2017р. контролюючим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.03.2016р . за результатами якої складений акт №142/04-36-14-02/37379369 від 26.01.2017р.; встановлені порушення:

- п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1051550,00 грн., у тому числі за 2013р. на суму 975942,00 грн., за 2014р. на суму 75608,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 1099775,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення 11 541,00 грн. за листопад та грудень 2014р.;

- п.201.1 ст.201 ПК України підприємством за період з 01.10.2015р. по 31.03.2016р. несвоєчасно зареєстровані податкові накладні, що тягне за собою накладення штрафу у розрахунковому розмірі в залежності від термінів порушення реєстрації накладних та незареєстрованої суми ПДВ (а.с.33-99 том 2).

На підставі акту перевірки 31.01.2017р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» №0000961402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 278272,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69568,00 грн. (а.с.17 том 1);

- форми «Р» №0000931402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1314437,50 грн. у тому числі за податковим зобов'язанням - 1051550,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 262887,50 грн. (а.с.16 том 1);

- форми «В4» №0000991402 за яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ та збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по податковій декларації за березень 2016р. у розмірі 11541 грн. (а.с.15 том 1);

- форми «Н» №0001021402 за яким за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН на суму 4836,25 грн. за лютий 2016р. застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 483,63 грн. (а. с. 18, 22 том 1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Судом першої інстанції задоволені позовні вимоги частково: щодо ППР форми «Р» №0000931402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1314437,50 грн. (а.с.16 том 1); та щодо ППР форми «Р» №0000961402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн. (а.с.17 том 1).

Відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (щодо ППР №0000931402 та №0000961402). Отже суд апеляційної інстанції діє лише в межах апеляційної скарги.

З акту перевірки від 26.01.2017р. вбачається, що підставою для нарахування вищевказаних грошових зобов'язань стало порушення позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: заниження податку на прибуток, заниження податку на додану вартість внаслідок того, що перевіркою встановлено, що у період 2013р. та 2014р. позивач мав взаємовідносини щодо придбання товару (послуг) у контрагентів - ПП «СЕЛТИК» , ТОВ «ТРАНСЛЕМ» , ТОВ «ФІРМА ЛІАТРІС» , ПП «ГВІАНА» , ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» , ТОВ «ТРЕВЕЛІН» , ТОВ «БРОН ПЛЮС» у яких придбавав товар імпортного виробництва, проте, відповідно до автоматизованої системи митних оформлень встановлено, що вказані контрагенти не придбавали товару у іноземних постачальників, який було продано позивачу у зв'язку з чим неможливо встановити походження та ланцюг руху ТМЦ придбаних у вказаних контрагентів. Також згідно даних ЄРПН товар, який реалізовувався на адресу позивача взагалі його контрагентами не придбавався, тобто зроблено висновок про те, що вказані контрагенти задіяні в схемах пересорту придбаного та реалізованого товару по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг); встановлено, що ПП «Селтик» , ТОВ «Транслем» , ТОВ «Фірма Ліатріс» , ПП «Гвіана» , ТОВ «Інвайс-Лайт» , ТОВ «Тревелін» , ТОВ «Брон Плюс» не знаходяться за місцезнаходженням, свідоцтва платників ПДВ анульовані у 2014р. та у 2015р., кількість працівників у періоді, що перевірявся становила по 1 особі або взагалі звіти ДФ-1 не подавалися, податкові декларації з податку на прибуток контрагентами позивача за 2013р. не подавалися, а подані податкові декларації ТОВ «Інвайс-Лайт» та ТОВ «Тревелін» подані з нульовими показниками, а отже, операції по реалізації товару на адресу позивача не відображені у податковому обліку контрагентів позивача, а відповідно, і податок на прибуток по даних операціях не сплачений, не надані позивачем також і сертифікати якості товару відповідно до умов п.5.2 договорів, а у ТТН, які складені ТОВ «Транслем» на адресу позивача, відсутні відмітки вантажоодержувачів про отримання вантажу, а саме: ПІБ особи відповідальної за отримання вантажу та печатки підприємства; вид діяльності підприємства згідно КВЕД. Не надано також і розрахунку витрат при проведенні маркетингових досліджень відповідно до умов договорів, укладених з ТОВ «Транслем» . Окрім того, згідно даних АІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «Брон Плюс» визнано суб'єктом фіктивного підприємництва. Кримінальне провадження за ч.1 ст.205 КК України згідно пояснення директора і засновника ОСОБА_3 встановлено, що підприємство зареєстровано без його відома та згоди. Кримінальне провадження №42014000000000259 від 10.04.2015р. З урахуванням наведеного, посадовими особами контролюючого органу зроблені висновки про те, що вбачається замкнута схема руху коштів, яка свідчить про узгодженість постачання товару позивачу його контрагентами впродовж 2013-2014р.р. по ланцюгу постачання товару для одержання незаконної податкової вигоди, контрагенти позивача задіяні у схемах за рахунок пересорту придбаного та реалізованого товару і послуг по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг); встановлено відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів щодо здійснення купівлі-продажу товару, відсутність їх придбання у контрагентів не підтверджено реальність їх реалізації з урахуванням реального часу. Таким чином не підтверджено реальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій, а встановлено проведення фінансових потоків з метою штучного формування податкового кредиту, які не мають реального характеру. За викладеного, контролюючий орган прийшов до висновку, що господарські операції між позивачем та його вищенаведеними контрагентами не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання робіт/послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкового кредиту та витрат на адресу контрагентів. Наявність всіх вищевказаних фактів є підставою для встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання від імені контрагентів на адресу позивача в частині постачання товарів, у зв'язку з чим позивач не мав права формувати витрати та податковий кредит по таких господарських операціях за 2013р. та 2014р. (а.с.53-67 том 2).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що скільки контролюючим органом перевірявся період з 01.01.2013р. по 31.03.2016р., то слід досліджувати норми, які діяли (були чинними) на зазначений період.

Так, відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств , зокрема, є прибуток із джерел походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств визначено у відповідності до ст. 134 ПКУ.

В силу вимог п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів , що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За нормами п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включається до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами , обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати можуть бути підтверджені лише відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку . Водночас витрати не можуть бути підтверджені іншими документами, що не передбачені зазначеною нормою.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання ля виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів корові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Обов'язок щодо ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат покладений на платника податку п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16 ПК України.

При цьому, за приписами п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ПК України встановлено право платника податку обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону №996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій .

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з зазначенням суду першої інстанції, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, на момент виникнення спірних відносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 ст.201 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів /послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду за умови реєстрації такої податкової накладної у ЄРПН у вищенаведеному порядку.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи містять податкові накладні, що підтверджують взаємовідносини позивача з контрагентами - ПП «СЕЛТИК» , ТОВ «ТРАНСЛЕМ» , ТОВ «ФІРМА ЛІАТРІС» , ПП «ГВІАНА» , ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» , ТОВ «ТРЕВЕЛІН» при здійсненні господарських операцій за період з 01.01.2013р. по 31.03.2016р.

Таким чином, отримання позивачем податкових накладних по господарських операціях від вищевказаних контрагентів, реєстрація таких податкових накладних у ЄРПН у встановленому законом порядку є підставою для включення позивачем таких податкових накладних до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «КРЕП ТЕХ» орендує нежитлове приміщення загальною площею 510,3 кв.м. у м. Дніпрі, по пр. Кірова, 50д, здійснює свою господарську діяльність за наступними видами: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; станом на 01.01.2013р. загальна чисельність працюючих на підприємстві склала 21 особа, у тому числі станом на 31.03.2016р. - 20 осіб (а.с.35 том 6).

Матеріалами справи також підтверджується, що у період 01.01.2013р. по 31.03.2016р.

позивач уклав договори з наступними контрагентами:

1) ПП «Сетлик» - укладений договір купівлі-продажу №КТ-21-09/2 від 21.09.2012р. на придбання кріпильно-будівельних матеріалів за умовами якого позивач зобов'язувався придбати у вказаного підприємства товар за погодженими сторонами письмовими заявками, які є невід'ємною частиною договору, умови постачання - склад Покупця (а.с.6-8 том 6).

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату за отриманий товар, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.216-228 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 216-228 том 6).

2) ТОВ «Транслем» - укладений договір №10/10-1 про надання консалтингових послуг від 10.10.2013р. за умовами якого останній як виконавець робіт брав на себе зобов'язання надавати послуги (усні, письмові відповіді на запити) по всіх питаннях, пов'язаних з веденням бухгалтерського обліку та юридичний супровід замовника-позивача; договір №07/10-1 про надання маркетингових послуг від 01.10.2013р. по наданню послуг із вивчення ринку метизної продукції; установлення споживчого попиту на ці товари на ринку Кримського регіону та інше; договір про надання транспортних послуг № 21/10-1 від 02.10.2013р. за умовами якого ТОВ «Транслем» як перевізник надавав послуги з перевезення вантажів автотранспортом із водієм, оплата здійснюється замовником шляхом підписання договору-замовлення, яке є невід'ємною частиною договору.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями актів приймання робіт, копіями податкових накладних, виписаних на адресу позивача ТОВ «Транслем» , копіями ТТН, копіями платіжних документів про оплату за отримані послуги, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.249-250 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 249-250 том 6).

3) ТОВ «Фірма ЛІАТРІС» - укладені два договори купівлі-продажу продукції №1/01.09.13 від 01.09.2013р., №23/09-1 від 23.09.2013р. за умовами якого позивач придбавав у вказаного продавця продукцію (стойка довж. 5.87м, поперечка мала довж.0.7м,поперечка велика довж. 2,87) на умовах поставки - склад Покупця.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів, про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.236-244 том 6, а.с.1-3 том 7);

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 236-244 том 6).

4) ПП «Гвіана» - укладений договір №Кт 03-09/3 надання послуг від 03.09.2012р. за умовами якого зазначеним підприємством як виконавцем робіт були надані позивачу послуги по нанесенню RAL покриття на саморізи Замовника (ТОВ «Креп Тех» ), які оформлюються актом приймання-здачі робіт.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями податкових накладних, копіями актів виконаних робіт та копіями платіжних документів, про оплату позивачем за отримані послуги, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.229-235 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 229-235 том 6).

5) ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» - укладені договори купівлі-продажу продукції №1/01.02.13 від 01.02.2013р., договір №03/07-1 від 03.07.2013р. за умовами яких позивач зобов'язувався купити, а ТОВ «ІНВАЙС-ЛАЙТ» продати позивачеві товар в асортименті та у кількості, вказаних у Специфікаціях до даного договору, що є його невід'ємною частиною.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.179-215 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 179-215 том 6).

6) ТОВ «Тревелін» - укладені договори з надання послуг фасування товару №6/01-1 від 06.01.2014р.; договору №25/10-1 від 25.10.2013р.; договору №10/07-1 від 10.07.2013р.; договору №30/04-1 від 30.04.2013р.; договору №26/11-1 від 26.11.2013р. з постачання пакувальних матеріалів - блістерів-пеналів та надання послуг з пакування товару; договору №18/11-1 від 18.11.2013р. на виготовлення продукції на замовлення позивача; договору купівлі-продажу продукції №1/01.10.13 від 01.10.2013р. за умовами якого позивач купує у вказаного підприємства кріпильно-будівельні матеріали в асортименті та у кількості, вказаних і погоджених сторонами заявках покупця.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.4-36 том 7).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів вбачається, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 4-36 том 7).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що факти реальності господарських операцій щодо здійснення фасування продукції підтверджено у ході судового розгляду справи в суді першої інстанції у зв'язку з допитаними свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які у вказаний період працювали на підприємстві позивача у м. Донецьку, пояснили, що здійснювали приймання та відвантаження товару, працювали разом із комірниками, яких було на підприємстві біля 8 чоловік, працювали також фасувальники товару, був завідуючий складом; свідок ОСОБА_5 пояснив, що працював у м. Донецьку на складі позивача з осені 2013р. менеджером з продажу продукції.

Окрім того, факти виконаних робіт (стелажів) підтверджується наявними у справі фотокопіями та додатком 11 до позову (переліком контрагентів позивача з посиланнями на докази, які підтверджують реальність виконання господарських операцій), копією штатного розпису про наявність у штаті позивача працівників (а.с.19-29 том 6).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, судом першої інстанції правильно враховано те, що позивачем у 2013р. та у 2014р. були отримані прибутки від господарської діяльності у розмірі 1972157 грн. в 2013р. та 1648451 грн. у 2014р. (у тому числі і на підставі договорів укладених із вказаними вище контрагентами), з вказаних сум прибутків позивачем були сплачено податок на прибуток у розмірі 374710 грн. та 296721 грн. відповідно, що свідчить про те, що позивач здійснював свою господарські діяльність з метою отримання прибутку та у реальності отримав такий прибуток.

Отже, з аналізу вказаних вище обставин у справі та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що господарська діяльність позивача у спірний період з вищевказаними контрагентами, є реальною господарською операцією, оскільки господарська діяльність позивача у сукупності призвела до отримання доходу (прибутку) у наведений вище період.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що і зміст первинних бухгалтерських документів, що містяться в матеріалах справи - відповідають вимогам ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , а тому є належними доказами реальності виконання господарської операції за вищевказаними договорами.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним зазначення судом першої інстанції, що недоліки у оформленні первинних документів, на які посилається у акті посадова особа контролюючого органу (зокрема, недоліки у оформленні ТТН, відсутність сертифікату якості товарів та інше) не можуть свідчити про безумовну нереальність господарських операцій за умови підтвердження їх іншими первинними документами, які підтверджують їх реальність, зокрема сплату за отриманий товар та послуги, де у складі вартості товару покупець уже сплатив суму ПДВ у розмірі 20%, що видно зі змісту копій досліджених судом виписок банку та платіжних документів. А сертифікат якості товару не є первинним бухгалтерських документом, а є лише документом, який підтверджує якість товару, а тому його відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що контролюючий орган, вказуючи на те, що частина податкових накладних не була зареєстрована продавцем товару, у ході судового розгляду справи не підтверджена, при цьому, суд першої інстанції зобов'язував відповідача надати такі докази на підтвердження своїх заперечень на позов та на підтвердження висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 26.01.2017р.

Слід також взяти до уваги, що ст. 198, 201 ПК України не ставлять в залежність право платника податків (покупця, отримувача товарів або послуг) на формування податкового кредиту та витрат від дотримання контрагентами позивача податкового законодавства та зазначене не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків на формування витрат та податкового кредиту у відповідні періоди за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальністю та негативні наслідки саме щодо цієї особи (до контрагента, а не до платника податків). Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтверджені документи щодо розміру свого податкового кредиту.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(справа «Булвес «АД проти Болгарії» ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» ).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним не прийняття судом першої інстанції доводів відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України (юридична відповідальність має індивідуальний характер) та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно врахована і та обставина, що відповідачем ні у акті перевірки від 26.01.2017р., ні у ході судового розгляду справи не було зазначено про порушення податкового законодавства саме позивачем та не зазначено про порушення порядку складання позивачем первинних бухгалтерських документів. Є неспроможними і доводи посадових осіб контролюючого органу у акті перевірки про те, що контрагенти позивача проводили лише оформлення первинних документів без здійснення господарських операцій у реальності, з огляду на те, що наведені вище доводи відповідача спростовуються дослідженими судом першої інстанції первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій (зокрема, перерахування коштів за отриманні товари та надані послуги, підтверджені виписками банку). Матеріали справи не містять документів, що спростовують здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами в зазначений період.

За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність покладення відповідальності на позивача за недоліки у оформленні контрагентами позивача ТТН та за порушення, які ґрунтуються на припущеннях та сумнівах посадової особи контролюючого органу.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що суб'єкт владних повноважень не може ґрунтувати свої рішення на припущеннях, при цьому все, що не доведено не може трактується на користь суб'єкта владних повноважень. Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги пояснення представника позивача, що частина сум за певними договорами позивачем не була перерахована на підтвердження виконання договорів, оскільки договори були укладені в кінці 2013 року (зокрема, з підприємствами, які знаходяться в Донецьку), натомість події в Україні не надають можливості для перерахування коштів підприємствам, які знаходяться на території Донецька, з тих підстав, що перерахування сум може бути розцінено відповідними службами як фінансування тероризму. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає таке пояснення цілком аргументованим та логічним.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не були порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 р. - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 24.07.2018 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки передбачені ст. 328, 329 КАС України з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 24.07.2018.

В повному обсязі постанова виготовлена 30.07.2018.

Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Л.А. Божко