Рішення

від 30.07.2018 по справі 382/367/18

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 382/367/18

2/382/346/18

РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2018 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

при секретарі Твердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготині Київської області справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, в котрому вказали, що згідно рішення Яготинського районного суду від 30 серпня 2011 року було визнано право власності на спадкове майно за відповідачкою ОСОБА_4, а саме право власності на земельні ділянки площею 4,5600 га, та 4,5600 га. На підставі даного рішення були видані державні акти: серії ЯЙ № 321179 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 4,5599 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0024, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та серії ЯЙ № 321180 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 4,5598 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0025, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2016 року скасовано рішення Яготинського районного суду від 30 серпня 2011 року яким було визнано право власності на спадкове майно за відповідачкою ОСОБА_4. Разом з тим даним рішенням не були скасовані державні акти на вищезазначені земельні ділянки.

Враховуючи вимоги ст..ст.116, 152, 155 ЗК України, ст.ст.16, 393 ЦК України, ст.ст.19, 41 Конституції України, вважають, що порушуються їх права на вищезазначені земельні ділянки, а державні акти та записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягають скасуванню. Враховуючи викладене, просили визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЙ № 321179 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 4,5599 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0024, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва виданий на ім'я ОСОБА_4 та визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЙ № 321180 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 4,5598 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0024, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва виданий на ім'я ОСОБА_4.

В судове засідання представник позивачів підтримав вимоги позову, не заперечував проти розгляду справи за наявних у справі доказів.

Представник відповідачки в судовому засіданні позов не визнав, не заперечував проти розгляду справи за наявних у справі доказів, направив відзив та зазначив, що позовні вимоги позивачів не можуть бути задоволені, оскільки в обґрунтуванні своїх позовних вимог позивачі зазначають, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 липня 2016 року скасовано рішення Яготинського районного суду Київської області від 30 серпня 2011 року, яким було визнано право власності на спадкове майно за відповідачкою ОСОБА_4. Разом з тим, даним рішенням не були скасовані державні акти на земельні ділянки площею 4,56 га та 4,56 га, які розташовані на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В зв'язку з чим порушуються права позивачів на вищевказані земельні ділянки, а державні акти та записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягають скасуванню. Однак, звертаючись до суду з даним позовом позивачами взагалі не вказано, підставу їх звернення до суду, які саме права їх порушуються та в чому саме полягає це порушення.

Так, право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15,16 ЦК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Такий правовий висновок було висловлено Верховним Судом України 03.09.2014 у справі № 6-84цс14 .Також, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України) , то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.

Крім того, зазначає, що правовою основою регулювання порядку набуття відповідачкою права власності на спірні земельні ділянки після смерті ОСОБА_5 є норми цивільного законодавства України про спадкове право. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повідомляють суду про те, що в 2017 році вони зверталися до суду із позовними заяви про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5. Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року (справа №382/2101/16 ), а також рішенням Яготинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2017 року (справа № 382/409/17),їм було відмолено у задоволенні їх позовних вимог. При цьому, відмовляючи в задоволенні вказаних позовів, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог для визначення позивачам додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, позивачі по справі не повідомляють суд й про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5, який помер 13 грудня 2008 року не заводилась, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру спадкових справ від 27.04.2018 року. Отже спадкоємці ОСОБА_5 (враховуючи скасоване рішення Яготинського районного суду Київської області від 30 серпня 2011 року та витяг зі спадкового реєстру від 27.04.2018 року) на даний час не встановлені.А тому, на думку відповідача по справі, позивачі повинні довести суду одразу те, що вони є спадкоємцями ОСОБА_5, а вже потім ставити питання про спадкове майно померлого батька та порушення їх прав як спадкоємців померлого ОСОБА_5. Отже, визнанням недійсними державних актів серії ЯЙ №321179 та серії ЯЙ №321180, виданих на ім'я ОСОБА_4, не захищає і не поновлює жодне право позивачів, а можливість в подальшому отримати у власніть спірне майно носить примарний характер.

Так, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_15 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, зазначає необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, з вищевказаного вбачається, що позивачами не доведено належними чи допустимими доказами те, що у них взагалі є права на спірні земельні ділянки, а тому відповідно і не доведено чим відповідач порушує (не існуюче право)на земельні ділянки, правовстановлюючи документи яких, позивачі по справі просять визнати недійсними.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності, відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 13 грудня 2008 року помер ОСОБА_5, що є батьком позивачів по справі. Після його смерті залишилася спадщина у тому числі у вигляді земельної ділянки площею 4,5599 га., яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельної ділянки, площею 4,5598 га., яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Спадкова справа не заводилася (а.с.40). Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про призначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яким відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог, залишено без змін (а.с.43-46). По даній справі подано касацію та рішення на даний час відсутнє (а.с.47).

Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2016 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 30 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно, яким задоволено позовні вимоги, скасовано та ухвалено нове і відмовлено в позовних вимогах за вказаним позовом (а.с.4-5, 17-20). На підставі зазначеного рішення Яготинського районного суду Київської області від 30 серпня 2011 року у відповідачки по дані справі виникло право власності на земельну ділянку площею 4,5599 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0024, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельну ділянку площею 4,5598 га., кадастровий номер: 3225589000:03:004:0025, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Яготинського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві власності відповідачці по справі (а.с.21-22).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.

Згідно ст..1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив, та батьки.

Відповідно до ст..1264 у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно ст.145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

Що стосується визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування записів про державну реєстрацію, то позови про визнання недійсними, незаконними, нечинними державних актів, їх ска сування заявляються при приватизації частки у власності на земельну ділянку одним з її користу вачів без згоди іншого, при приватизації частини земельної ділянки, що перебуває в користуванні, без згоди інших користувачів, за відсутності згоди суміжних власників або землекористувачів при встановленні межі, у випадках, коли земельною ділянкою розпорядився не уповноважений орган, коли суміжний користувач приватизував дві земельні ділянки одного виду цільового викорис тання, коли приватизовано земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок іншої особи, тощо, то практика розгляду судами подібних спорів є неприпустимою, адже способу захисту, який би охоплював визнання недійсним державного акта, закон не передбачає. Державний акт - це лише документ, що посвідчує право на земельну ділян ку, спір відносно державного акта - це в будь-якому випадку не спір про право. Закон не пов'язує із визнанням недійсним державного акта жодних правових наслідків. Відповідно, спори щодо недійсності (скасування) державних актів розглядатися судами не повинні. Раніше ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України досить щільно пов'язували виникнення права власності та права постійного користування земельною ділянкою із видачею та реєстрацією державного акта (що дозволяло з великою част кою умовності розглядати вимоги щодо визнання недійсними (скасування) державних актів як вимоги про витребування земельних ділянок чи визнання прав на них), на даний час такий щільний зв'язок відсутній.

У разі задоволення позову про визнання не дійсним державного акта насправді спір не вирі шується, а поновлення прав позивача не відбува ється, адже у державному реєстрі земель продов жує: існувати запис про те, що відповідна земельна ділянка належить відповідній особі. А саме з цією об ставиною закон пов'язує існування права.

Щодо способу захисту, то є належним у випадку, коли третій особі неправомірно видано держав ний акт і, що більш важливо, до державного реєс тру земель неправомірно внесено запис про таку особу як власника чи постійного користувача, то він залежить насамперед від того, чи залишається первісний власник (постійний користувач) земельної ділянки власником (ко ристувачем) згідно із державним реєстром зе мель. Якщо ж порушення права особи поєднано із внесенням до державного реєстру земель змін, за якими особа вже не є власником чи користувачем (тобто коли до реєстру внесений запис про нового власника тієї ж ділянки), слід вважати, що відпо відного права її позбавили. Належним способом захисту у цьому випадку є відновлення станови ща, що існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК), а саме, повернення потерпілій особі земель ної ділянки (вірніше, права па земельну ділянку) шляхом внесення нового запису до державного реєстру земель (Поземельної книги). Втім, до відповідних від носин слід застосовувати правила про витребу вання майна (ст. 388 ЦК). Таким чином, поверну ти земельну ділянку первісному власнику зовсім не завжди буде можливо - в тому разі коли зе мельну ділянку за оплатним договором вже при дбав добросовісний набувач. Якщо повернення земельної ділянки первісно му власнику в силу закону неможливе, належним способом захисту буде відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК). Звичайно, відшкодування збитків можливо і у випадку, коли з якихось причин сторона по справі не бажає повернення земельної ділянки.

Таким чином позивачі, які відповідно до ст.1261 ЦК України мають право на спадкування майна яке належало їх батьку, яке вони не оформили належним чином, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та їх скасування, застосували не вірний спосіб захисту, що не позбавляє їх права звернутися до суду в разі порушення їх прав та у визначений законодавством спосіб, в тому числі і вище викладений.

Керуючись ст.ст.12, 81, 51, 49, 258-259, 265, 268, 354, 141 ЦПК України, ст..ст.1218, 1261, 1264 ЦК України, ст.ст..116 125, 126, 140 ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 9 серпня 2018 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.