Постанова

від 25.07.2018 по справі 306/2150/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 306/2150/15-ц

провадження № 61-13838св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Легбанк ,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Магія дерева ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі судді Джуги С. Д. від 10 травня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство Легбанк (далі - ПАТ Легбанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Магія дерева (далі - ТОВ Магія дерева ), про звернення стягнення на іпотечне майно, що передано відповідачем в іпотеку позивачу за двома договорами іпотеки від 20 квітня 2013 року та від 21 червня 2013 року, з метою забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ Магія дерева перед позивачем, за кредитним договором від 06 березня 2008 року.

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року відкрито провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, у січні 2016 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року з підстав, передбачених частиною третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, а саме у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Повторно відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 вже зверталась з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 30 вересня 2015 року, за наслідками подання якої ухвалою від 21 березня 2016 року суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження, що відповідно до пункт 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

У травні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати вказане судове рішення, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України, тобто з тих підстав, що вже існує ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 30 вересня 2015 року, оскільки така ухвала апеляційним судом не приймалась. При цьому вказувала на те, що вона добросовісно виконувала свої процесуальні обов'язки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

У справах Осман проти Сполученого королівства та Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

У справі, що переглядається, установлено, що ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ Легбанк до ОСОБА_5, третя особа - ТОВ Магія дерева , про звернення стягнення на іпотечне майно.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 26 січня 2016 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року з підстав, передбачених частиною третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, а саме - у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскаржування.

У квітні 2016 року на адресу Апеляційного суду Закарпатської області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Установивши, що ОСОБА_4 вже зверталась з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 30 вересня 2015 року, за наслідками подання якої ухвалою від 21 березня 2016 року суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України, в межах наданих йому повноважень. Неодноразове оскарження ОСОБА_4 ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року в апеляційному порядку з одних і тих же підстав, свідчить про зловживання стороною наданими їй процесуальними правами, що унеможливлює розгляд справи по суті в межах розумних строків та порушує право позивача на судовий захист.

Таким чином, встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної інстанції про те, що апеляційний суд допустив порушення її процесуальних прав, з посиланням на відсутність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року, є безпідставними, оскільки спростовуються наявною у матеріалах справи ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2015 року з підстав, передбачених частиною третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (а. с. 129).

Крім того, слід зазначити, що після постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали, ОСОБА_4 ще двічі зверталася до апеляційного суду з аналогічними апеляційними скаргами і ухвалами Апеляційного суду Закарпатської області від 02 та 07 червня 2016 року їй було відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта