Постанова

від 25.07.2018 по справі 633/162/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 633/162/17

провадження № 61-13122 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Рембудпобут

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В.,

ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудпобут (далі - ТОВ Рембудпобут ) про поновлення на роботі, перерахунок та виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з червня 2015 року він працював на підприємстві ТОВ Рембудпобут .

28 липня 2015 року він був призваний на військову службу за призивом під час мобілізації.

У зв'язку із загостренням ситуації на сході України, 02 березня 2016 року він підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу.

За весь час проходження служби в Збройних Силах України до березня

2017 року відповідач нараховував йому заробітну плату. У січні та лютому відповідач нарахував заробітну плату у меншому розмірі ніж у 2016 році, незважаючи на те, що у 2017 році мінімальна заробітна плата становить 3 200,00 грн.

13 березня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про надання документів, що підтверджують законність нарахування заробітної плати, однак отримав лише довідку про її нарахування.

21 березня 2017 року він повторно звернувся до відповідача із заявою про надання письмових роз'яснень з приводу зменшення розміру виплаченої йому середньої заробітної плати, на яку 23 березня 2017 року отримав відповідь про те, що він звільнений з роботи згідно пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на те, що його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки на нього розповсюджуються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: поновити його на роботі в ТОВ Рембудпобут ; зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату заробітної плати за січень та лютий 2017 року згідно мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн за місяць; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату згідно мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн за місяць, з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі, а саме з березня

2017 року по 22 серпня 2017 рік у розмірі 19 200,00 грн.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді розпилювача каменю ТОВ Рембудпобут з 22 березня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ Рембудпобут на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10 618,88 грн, з вирахуванням всіх обов'язкових платежів та внесків.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запровадженні рішенням Ради національної безпеки і оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, а відтак на ОСОБА_1 розповсюджуються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. У зв'язку з незаконністю звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, суд вважав обгрунтованими вимоги про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимоги позивача про перерахунок нарахованого йому середньої заробітної плати за січень та лютий 2017 року, згідно мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн за місяць, суд вважав необгрунтованими, оскільки на виплати мобілізованим працівникам та працівникам, які перебувають на строковій службі до закінчення особливого періоду або дії контракту, не поширюється вимога щодо проведення доплати до мінімальної заробітної плати.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року рішення Печенізького районного суду Харківської області від 26 вересня

2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні указаних позовних вимог.

Скасовано рішення суду в частині стягнення з ТОВ Рембудпобут судових витрат в дохід держави.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, діють лише на особливий період. При цьому в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Оскільки ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, умовами контракту передбачено, що він є строковим та укладається на 3 роки, суд апеляційної інстанції вважав, що гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, на позивача не розповсюджуються, а тому його звільнення з роботи в ТОВ Рембудпобуд є законним та відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області в частині відмови у задоволенні позову, та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив період дії особливого періоду, не урахував, що з моменту прийняття Президентом України Указу від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію в Україні настав особливий період, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, крім того, Указом Президента України від 15 січня 2015 року № 113-VIII переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Ураховуючи, що Президентом України не прийнято рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, а тому на даний час в Україні діє особливий період і на нього розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ТОВ Рембудпобут

№ 27-к від 20 липня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду розпилювача каменю.

28 липня 2015 року на підставі Указу Президента України від 14 січня

2015 року № 15 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призивом під час мобілізації.

Наказом ТОВ Рембудпобут № 28-к від 27 липня 2015 року за ОСОБА_1 збережено місце роботи, посада і середній заробіток на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року.

02 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством Оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини польова пошта В6250 підполковника ОСОБА_4 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, який є чинним на час розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що молодший сержант

ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2015 року по 02 листопада 2015 року; з

10 грудня 2015 року по 04 січня 2016 року; з 22 лютого 2016 року по

14 березня 2016 року; з 11 червня 2016 року по 29 червня 2016 року; з

26 вересня 2016 року по 22 листопада 2016 року; з 07 грудня 2016 року по

02 березня 2017 року та з 19 березня 2017 року по теперішній час безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Наказом ТОВ Рембудпобут № 24-к від 22 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 17 Конституції Україниоборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - укладення контракту) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації , зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом , але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

На час звільнення позивача (22 березня 2017 року) діяла нова редакція статті 119 КЗпП України, частина третя якої також передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв'язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації та на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 КЗпП та у частині третій статті 119 цього Кодексу (в редакціях, чинних на час укладення контракту та звільнення позивача) щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби (у тому числі служба за контрактом) призваний працівник.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що увересні - жовтні 2016 року було проведено звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від

14 січня 2015 року Про часткову мобілізацію , а тому оскільки ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, за умовами якого передбачено строк його дії 3 роки, гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України на нього не розповсюджуються. При цьому суд вважав, що в мовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Указаний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану , користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57 частиною п'ятою статті 61 Закону України Про освіту .

З положень зазначених норм законів убачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з роз'ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року Щодо дії особливого періоду , скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України Про демобілізацію після стабілізації обстановки на сході України. Зогляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.

На час звільнення позивача та розгляду справи в судах попередніх інстанцій Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.

Указ Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 , як і Указ Президента України від 26 вересня 2016 року

№ 411/2016 Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 , на який посилався суд апеляційної інстанції, не містять положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосувалися лише проведення у березні - квітні та вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.

Більше того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призивом під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 14 січня

2015 року № 15, та з 02 березня 2016 року, у період виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, прийнятий на військову службу за строковим контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, який є чинним на час розгляду справи, особливий період в Україні не закінчився, рішення про демобілізацію не прийнято, а тому на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував вищенаведені положення статей 36, 119 КЗпП України, статті 39 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу , та дійшов законного і обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 був звільнений без законних підстав та з порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку із чим останній підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції правильно керувався статтею 27 Закону України Про оплату праці та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно з яким середня заробітна плата для працівників, які пропрацювали менше двох календарних місяців обчислюється виходячи із виплат за фактично пропрацьований час. Спору щодо розрахунку та визначеного позивачу розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу між сторонами немає.

Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ Рембудпобут нарахувати та виплатити заробітну сплату згідно мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн за місяць, а тому в цій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, не звернув уваги на зазначені вище положення закону, не визначився з характером спірних правовідносин, не урахував гарантії, які передбачені особам, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, не встановив періоду дії особливого стану в Україні, у зв'язку із чим не правильно застосував положення статей 36, 119 КЗпП України, що призвело до скасування законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Печенізького районного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик