Постанова

від 31.07.2018 по справі 521/1874/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2018 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014160470005534,

відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Сухий Лиман Одеської області, обвинуваченого за ч.1 ст. 296, ч. 1 ст.122 Кримінального кодексу України (далі КК України).

1. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 вимагає скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Мотивує вимогу істотним порушенням апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки, застосувавши положення акта амністії, провадження мало б бути закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Зазначає й про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки апеляційним судом не застосовані положення ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України. При вирішенні питання про задоволення цивільного позову судами першої та апеляційної інстанцій, відшкодування за яким вважає занадто великим, не враховано повноваження прокурора бути цивільним позивачем, необґрунтованість матеріальної шкоди та відсутність в обвинуваченого іншого виду доходу, незадовільного стану здоров`я, те, що є особою пенсійного віку. Вказує про недотримання апеляційним судом вимог ст.419 КПК України при перевірці доводів поданої ним скарги та вимог ч. 2 ст.439 КПК України щодо обов`язковості виконання вказівок касаційного суду під час нового апеляційного розгляду.

2. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції (вирок, що оскаржується)

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за:

ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки;

ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю один рік шість місяців, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цивільний позов прокурора задоволено частково та стягнуто з засудженого ОСОБА_6 20 000 грн в дохід держави в особі Комунального закладу «Міська клінічна лікарня № 10».

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково в частині доказаного морального та матеріального збитку, а саме стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 11 252 грн завданого матеріального збитку та 35 000 грн завданого морального збитку.

2.2 Суд апеляційної інстанції

2.2.1 Вироком Апеляційного суду Одеської області від 04 липня 2015 року апеляційну скаргу представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок Малиновського районного суду м. Одеса від 10 грудня 2015 року відносно ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 122 КК України та ухвалено в цій частині новий вирок із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк на два роки. На підставі ст. 55 КК України ОСОБА_6 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

2.2.2 Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 липня 2015 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок Малиновського районного суду м. Одеса від 10 грудня 2015 року відносно ОСОБА_6 в частині визнання його винуватим та призначення покарання за ч. 4 ст. 296 КК України та вирішення цивільного позову потерпілого змінено. Перекваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_6 з ч. 4 ст.296 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України та призначено покарання за цим законом у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України призначені за сукупністю злочинів ОСОБА_6 покарання за вироком Малиновського районного суду м.Одеси від 10 грудня 2015 року та вироком Апеляційного суду Одеської області від 04липня 2016 року складанню не підлягають і виконуються самостійно. Також стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 спричинені злочином матеріальні збитки у розмірі 7 900 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

2.3 Суд касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2017 року касаційну скаргу засудженого та прокурора задоволено частково. Вирок та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 липня 2016 року відносно ОСОБА_6 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав фактичного погіршення апеляційним судом становища засудженого, а саме незастосуванням положень ст. 70 КК України, та передчасності висновку апеляційного суду про позбавлення ОСОБА_6 на підставі ст. 55 КК України права керувати транспортними засобами, оскільки за змістом судових рішень не встановлено чи мав засуджений відповідне право. Також зазначено, що змінюючи кваліфікацію дій засудженого з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 1 ст.296 КК України, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги засудженого про відсутність у його діях хуліганського мотиву.

2.4 Суд апеляційної інстанції (ухвала, що оскаржується)

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України та призначено йому покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн; за ч. 1 ст. 122 КК України призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк на два роки. Відповідно до п. «ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 11 252 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. У решті вирок залишено без зміни.

2.5 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 26 червня 2014 року приблизно о 13 год. 10 хв., керуючи автомобілем марки «Джилі», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Якіра та Генерала Петрова у м. Одесі, під час руху транспортних засобів на вул.Генерала Петрова на зелений сигнал світлофора здійснив різке гальмування, вийшов з автомобіля, залишивши його на проїжджій частині, чим перешкодив нормальному руху інших транспортних засобів, та діючи умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось винятковим цинізмом, яке виразилось у висловлюванні нецензурною лайкою на адресу раніше незнайомого йому ОСОБА_7 , який керував автомобілем «Форд-Транзит», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та демонструючи особливу зухвалість й зневажливе ставлення до суспільних інтересів, кулаком розбив ліве бокове скло вказаного автомобіля. З метою припинення протиправних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вийшов зі свого автомобіля та став попереду автомобіля ОСОБА_6 . При цьому, ОСОБА_6 , висловлюючись нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_7 , сів у свій автомобіль та, діючи умисно, здійснив наїзд на останнього, після цього ОСОБА_6 продовжив рух, незважаючи на те, що ОСОБА_7 був ним умисно збитий, і останній, знаходячись на капоті та чіпляючись за деталі кузову під час руху автомобіля, намагався не потрапити під його колеса. Внаслідок вчинених злочинних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_7 отримав середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, суд визнав ОСОБА_6 винуватим у заподіянні потерпілому ОСОБА_7 умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень під час вчинення вказаних хуліганських дій. Так, ОСОБА_6 здійснив наїзд на ОСОБА_7 та протягнув останнього близько 250 метрів. При цьому потерпілий від удару бамперу автомобіля впав на капот та вхопився за виступи кузову біля вітрового скла. Намагаючись скинути потерпілого із капоту автомобіля ОСОБА_6 тричі різко загальмував, від чого потерпілий опинився між асфальтним покриттям проїжджої частини і бампером навпроти переднього лівого колеса автомобіля, тримаючись за елементи кузову та намагаючись уникнути переїзду автомобілем. Незважаючи на це, ОСОБА_6 знову різко розпочав рух, протягнувши таким чином потерпілого по дорожньому покриттю, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

3. Доводи інших учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_6 .

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.1.2 Стаття 128. Цивільний позов у кримінальному провадженні

Частина 5. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

4.1.3 Стаття 284. Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи

Частина 2. Кримінальне провадження закривається судом:

1) у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;

4.1.4 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частина 2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Частина 3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Частина 4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

4.1.5 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

2) мотивувальної частини із зазначенням:

короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження;

встановлених судом першої інстанції обставин;

встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними;

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

4.1.6 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

4.1.7 Стаття 439. Новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції

Частина 2. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

4.2 Цивільний кодекс України

4.2.1 Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

Частина 1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Розгляд касаційної скарги суд здійснює в частині дотримання судом апеляційної інстанцій правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, дотримання вимог кримінального процесуального закону та правильності вирішення цивільного позову.

5.2 Щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність

5.2.1 Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України, підтверджено доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також оцінено судом [4.1.1, 4.1.4].

Отже, з огляду на встановлені судами фактичні обставини кримінального провадження, які касаційним судом не перевіряються, дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.296, ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковано правильно.

5.2.2 Не погоджується Суд й з доводами щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині незастосування положень ст. 49 КК України апеляційним судом за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України. Питання визнання винуватості, кваліфікації дій (перекваліфікацію дій з ч. 4 на ч. 1 ст. 296 КК України) та призначення покарання вирішувалось судом в нарадчій кімнаті за результатами судового розгляду, зокрема, було обговорено клопотання ОСОБА_6 про звільнення від відбування покарання на підставі акта амністії, яке було задоволено судом.

Призначивши покарання засудженому на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, правові підстави для застосування положень ст. 49 КК України до остаточно визначеного судом покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, були відсутні.

5.2.3 Безпідставними є твердження ОСОБА_6 , що суд мав закрити кримінальне провадження на підставі ст. 284 КПК України, оскільки застосовано акт амністії.

Так, суд апеляційної інстанції, застосувавши положення Закону України «Про амністію у 2016 році», звільнив ОСОБА_6 не від кримінальної відповідальності, а лише від призначеного покарання. Підстав у даному випадку до закриття провадження на підставі ст. 284 КПК України у суду не було [4.1.2].

5.4 Щодо невиконання вказівок касаційного суду під час нового апеляційного розгляду

Суд не погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_6 щодо невиконання вказівок суду касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2017 року вирок та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 04 липня 2016 року скасовано з підстав неналежного мотивування та ігнорування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про відсутність у його діях хуліганського мотиву, відсутність доводів про вчинення інкримінованих дій з особистої неприязні до потерпілого, яка виникла в процесі небезпечного, на його думку, керування потерпілим транспортним засобом.

Судом апеляційної інстанції дотримано вимог ч. 2 ст. 439 КПК України щодо обов`язковості вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду, оскільки в ухвалі апеляційного суду наведені докладні мотиви прийнятого рішення.

5.5 Щодо правильності вирішення судом цивільного позову, розміру морального відшкодування, невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам процесуального закону

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції врахував характер та тривалість моральних страждань потерпілого, якому були заподіяні тілесні ушкодження у виді чисельних опіків всього тіла, він втратив працездатність, що обмежило його активний спосіб життя та соціальні зв`язки із суспільством, після отриманих травм та перенесеного лікування у нього виникли негативні психоемоційні зміни особистості.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши письмові докази, показання свідків щодо розміру матеріального відшкодування, дійшов висновку про його часткове задоволення у сукупному розмірі 11252 грн, в тому числі, відшкодування вартості одягу, та належним чином обґрунтував наведене в судовому рішенні.

Також доводи касаційної скарги про безпідставність відшкодування суми бюджетних коштів, витрачених Комунальним закладом «Міська клінічна лікарня №10» на лікування ОСОБА_7 за позовом прокуратури Малиновського району м. Одеси є неспроможними. Так, квитанція про перерахунок коштів від ОСОБА_6 на рахунок лікарні № 10 (а.к.п. 158), свідчить про визнання ОСОБА_6 позовних вимог. Відповідно до положень ч. 3 ст. 128 КПК України прокурор наділений повноваженнями цивільного позивача в інтересах держави, а оскільки стаціонарне лікування потерпілого відбувалося за кошти державного бюджету, цивільний позов від прокуратури не викликає сумнівів.

Отже, судові рішення відповідають вимогам процесуального закону, доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_6 щодо надмірно великого розміру морального відшкодування є необґрунтованими. Інших доводів, які б свідчили про допущені судами першої та апеляційної інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при вирішенні цивільного позову, ОСОБА_6 не наведено, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судових рішень в цій частині.

Апеляційний розгляд проведено згідно з вимогами кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст.419 КПК України.

Таким чином, Суд вважає наведені доводи скарги ОСОБА_6 необґрунтованими, а тому вказана касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року відносно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3