Рішення

від 30.07.2018 по справі 903/342/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 липня 2018 р. Справа № 903/342/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Пасічник О.О.- представник (довіреність № 14/7 від 12.07.2018р.)

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Соціальна Сфера", м. Луцьк

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "СКФ Україна", м. Луцьк

про визнання права власності

Встановив: Приватне акціонерне товариство "Соціальна Сфера" звернулось до господарського суду з позовом від 23.05.2018р. до Приватного акціонерного товариства "СКФ Україна" про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ВАТ "Луцький підшипниковий завод" на теплицю загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, зареєстровано право власності Волинським бюро технічної інвентаризації, реєстраційний номер: 9918324, номер запису: 685 в книзі: 12д, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності: 17.02.2005 року та визнання права власності за Приватним акціонерним товариством "Соціальна Сфера" на наступні об'єкти нерухомого майна: теплицю Т-1 загальною площею 6 644,1кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Боженка, 34, місто Луцьк Волинської області; будівлю чергового стоянки автомобілів Ф-2 загальною площею 59,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Боженка, 34, місто Луцьк Волинської області.

Ухвалою господарського суду від 29.05.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд (з врахуванням ухвали від 30.05.2018р. про виправлення описки) в підготовчому судовому засіданні на 25.06.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

20.06.2018р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив №9513/390 від 20.06.2018р. з документами в його обґрунтування та доказами направлення відзиву на адресу позивача, в якому товариство стосовно задоволення судом позовних вимог заперечило, з огляду на наступне.

ПрАТ "Соціальна сфера" створене внаслідок реорганізації Дочірнього підприємства "Соціальна Сфера", про що прийнято рішення ВАТ "Луцький підшипниковий завод" (правонаступником якого на сьогоднішній день є ПрАТ "СКФ Україна") на загальних зборах акціонерів 17.02.1999р. Відповідно до Додатку №1 до Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" "Перелік майна, що було внесено ВАТ "ГПЗ" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна Сфера" зареєстрованого 11.08.1999р., до статутного капіталу товариства було передано майно, в т.ч. стоянка автомобілів за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34 та оборотні кошти, загальною вартістю 412 800,00 грн. Разом з стоянкою автомобілів, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34, та яка була передана ВАТ "Луцький підшипниковий завод" до статутного капіталу ЗАТ "Соціальна сфера", було передано і майно, що знаходилося на даній автостоянці.

Згідно з Актом приймання - передачі майна від 02.09.1999р., що віднесене до оборотних коштів у Додатку №1 до Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" "Перелік майна, що було внесено ВАТ "ГПЗ" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна Сфера" від 11.08.1999р., ВАТ "Луцький підшипниковий завод" передало ЗАТ "Соціальна сфера" теплицю площею 6644,1 кв.м.

На даний час на балансі ПрАТ "СКФ Україна" стоянка автомобілів та теплиця, загальною площею 6 644,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, не обліковуються, не використовуються у своїй господарській діяльності, оскільки були передані ЗАТ "Соціальна сфера". Разом з вказаним майном було передано наявна документація.

Ухвалою суду від 25.06.2018р. розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 16.07.2018р.; запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

В судовому засіданні 16.07.2018р. було закрито провадження у справі в частині вимоги позивача про скасування запису про реєстрацію права власності, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Протокольною ухвалою суду від 16.07.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 903/342/18 та призначено справу до розгляду по суті на 30.07.2018р.

Ухвалою суду від 16.07.2018р. було повідомлено відповідача про закриття підготовчого провадження у справі № 903/342/18 та призначення справи до розгляду по суті на 30.07.2018р.

Присутній в судовому засіданні 30.07.2018р. представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні з підстав, викладених у позовній заяві.

Водночас звернувся до суду з заявою №19/7 від 30.07.2018р. в якій просить суд долучити до матеріалів справи копію акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02.08.1999р.

При цьому вказує, що повідомив суду про всі обставини, які йому відомі, надав всі докази, на які посилається в позові, додаткових заяв та клопотань не має.

Усі без виключення пояснення та докази, подані учасниками провадження у справі були прийняті судом та приєднані до матеріалів справи.

У визначений судом день та час відповідач в судове засідання свого уповноваженого представника не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 16.07.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Приватному акціонерному товариству "СКФ Україна" 19 липня 2018 року).

При цьому судом враховується клопотання відповідача №9513/441 від 13.07.2018р. про розгляд справи без участі представника ПрАТ "СКФ Україна".

Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Стосовно розгляду даної справи за відсутності представника відповідача присутній в судовому засіданні представник позивача не заперечив.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Луцький підшипниковий завод", оформленого протоколом №7 від 17.02.1999 року, ПрАТ "Соцільна сфера" створене ВАТ "Луцький підшипниковий завод" внаслідок реорганізації Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" (а.с. 32-36).

У відповідності до пунктів 1.1.-1.3. Статуту (нова редакція), затвердженого зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Соціальна сфера" Протоколом від 15.03.2016р. товариство створене згідно рішення Зборів акціонерів ВАТ "Луцький підшипниковий завод", протокол №7 від 17.02.1999р., шляхом реорганізації (перетворення) Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" Відкритого акціонерного товариства "Луцький підшипниковий завод" у Закрите акціонерне товариство "Соціальна сфера". Змінено тип товариства відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України "Про акціонерні товариства" та рішення Зборів акціонерів від 27.08.2010р., 27.10.2010р. на Приватне акціонерне товариство "Соцільна сфера". (а.с. 56-80)

Згідно пунктів 1, 2, 14 Установчого договору про створення Закритого акціонерного товариства "Соціальна сфера" (зареєстрованого у виконавчому комітеті Луцької міської ради народних депутатів Розпорядження №391-рв від 11.08.1999р., реєстраційний номер 04051327100040618), укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Луцький підшипниковий завод" та фізичними особами-громадянами України згідно пункту 16 цього договору, які об'єднали своє майно з метою створення Закритого акціонерного товариства "Соцільна сфера" сторони уклали договір про створення Закритого акціонерного товариства "Соцільна сфера", внаслідок реорганізації дочірнього підприємства "Соцільна сфера" відкритого акціонерного товариства "Луцький підшипниковий завод", що знаходиться за адресою: 263017, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Боженко, 34, шляхом поділу та створення на базі його структурних підрозділів закритих акціонерних товариств. Товариство створене на базі структурних підрозділів: Житлово-побутова дільниця Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" ВАТ "Луцький підшипниковий завод", яка знаходиться за адресою: 263017, м. Луцьк, бул. Дружби народів, 2; Комбінат громадського харчування Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" ВАТ "Луцький підшипниковий завод", який знаходиться за адресою: 263017, м. Луцьк, вул. Боженко, 34; Торговий центр "Підшипник" Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" ВАТ "Луцький підшипниковий завод", який знаходиться за адресою: 263017, м. Луцьк, бул. Дружби народів, 6. Товариство є правонаступником Дочірнього підприємства "Соціальна сфера" ВАТ "Луцький підшипниковий завод" згідно з розподільчим балансом. Товариство є власником: майна та коштів, переданих йому засновниками, іншими суб'єктами господарської діяльності, громадянами України, зарубіжними громадянами, майна та коштів, одержаних в результаті його фінансово-господарської діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Згідно Додатку №1 до Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" "Перелік майна, що було внесено ВАТ "ГПЗ" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна сфера"" від 11.08.1999 року (а.с. 37-40), акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02.08.1999р. (а.с. 164) до статутного капіталу товариства було передано майно на загальну суму 9 746 061,00 гривень, в тому числі стоянку автомобілів, яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, залишковою вартістю 61 203, 43 грн. та оборотні кошти, загальною вартістю 412 800,00 гривень.

02.08.1999 року ВАТ "Луцький підшипниковий завод" передав згідно акту приймання-передачі майна (а.с. 87), майно, яке в Додатку №1 до Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" "Перелік майна, що було внесено ВАТ "ГПЗ" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна сфера"" було зазначене як оборотні кошти в сумі 412 800,00 гривень, в тому числі теплицю, загальною площею 6 644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34.

Разом з стоянкою автомобілів, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, та яка була передана ВАТ "Луцький підшипниковий завод" до статутного капіталу ЗАТ "Соціальна сфера", було передано будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., яка знаходилася на даній стоянці.

01.07.2004 року між Відкритим акціонерним товариством "Луцький підшипниковий завод" та Закритим акціонерним товариством "Соціальна сфера" було укладено договір №172-L (а.с. 31), умовами котрого було визначено, що продавець бере на себе зобов'язання компенсувати покупцю 50% витрат на проведення реєстрації в Бюро технічної інвентаризації переходу права власності на майно від продавця до покупця. Покупець зобов'язується укласти договір з БТІ на проведення реєстрації переходу права власності на майно, вказавши у ньому вартість робіт, виконуваних БТІ; сплатити БТІ вартість виконаних робіт за проведення реєстрації переходу права власності на майно; після реєстрації БТІ переходу права власності на майно, передати продавцю копію договору БТІ, копію акта виконаних робіт та копію платіжного доручення про перерахування коштів БТІ. Після передачі покупцем укладеного з БТІ договору, а також копії платіжного доручення про оплату послуг БТІ, продавець зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок покупця протягом 5 банківських днів 50% вартості виконаних БТІ робіт.

20.04.2018 року ЗАТ "Соціальна сфера" зверталося з заявою до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34 та реєстрації права власності на теплицю, загальною площею 6 644,1 кв.м.

Проте, державним реєстратором було відмовлено в реєстрації даного об'єкта нерухомості з наступних підстав:

- в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №40924836 від 04.05.2018 року зазначається, що державний реєстратор відмовляє у реєстрації права власності на теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, в зв'язку з тим, що реєстратором встановлено, що на теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, зареєстровано право власності Волинським обласним бюро технічної інвентаризації за ВАТ "Луцький підшипниковий завод", реєстраційний номер: 9918324, номер запису: 685 в книзі: 12д, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності: 17.02.2005 року та в зв'язку з тим, що не надано всіх необхідних документів (а.с. 99).

- в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №41004418 від 08.05.2018 року зазначається, що державний реєстратор відмовляє у реєстрації права власності на будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, оскільки відсутня його первинна реєстрація та в зв'язку з неподанням заявником у повному обсязі документів (а.с. 100).

Таким чином, наявність в державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, за ВАТ "Луцький підшипниковий завод", а також відсутність додаткових документів, унеможливлює реєстрацію права власності на даний об'єкт за ПрАТ "Соціальна сфера".

Як визначено ст.144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (ч. 1 ст.133 ГК України).

Згідно ч.1 ст.139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Суб'єкт господарювання , який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників (ст.134 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.135 ГК України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Водночас, відмова органу державної реєстрації прав у державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права, як випливає з судової практики Верховного Суду України у постанові від 20.06.2011 р. у справі № 3-55гс11, не є оспорюванням права власності на об'єкти нерухомого майна.

ПрАТ "Соціальна сфера" звернулося з листом №47 від 12.04.2018 року до ПрАТ "СКФ Україна", яке утворене в результаті реорганізації з ВАТ "Луцький підшипниковий завод", про подання документів до державного реєстратора про виключення запису про реєстрацію права власності на теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, за ВАТ "Луцький підшипниковий завод", а також надання документів необхідних для реєстрації права власності на будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34 (а.с. 101).

Листом № 9513/286 від 27.04.2018 року ПрАТ "СКФ Україна" повідомило, що теплиця, загальною площею 6644,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34 та стоянка автомобілів, на якій знаходиться будівля чергового стоянки, загальною площею 59,5кв.м. за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, були передані згідно Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" ВАТ "Луцький підшипниковий завод" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна сфера". На даний час стоянка автомобілів, на якій знаходиться будівля чергового стоянки та теплиця, на балансі ПрАТ "СКФ Україна" не обліковуються. Разом з передачею майна було передано всі наявні документи (а.с. 102).

З метою оформлення права власності на вказане майно у 2018 році ПрАТ "Соціальна сфера" було виготовлено технічні паспорти на теплицю Т-1, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34 та будівлю чергового стоянки автомобілів Ф-2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34 (а.с. 89-97).

Як вбачається з Балансових довідок ПрАТ "Соціальна сфера" Вих.№827/70 від 22.05.2018р. та Вих.№827/20 від 22.05.2018р., теплиця, загальною площею 6644,1 кв.м., та будівля чергового стоянки автомобілів, які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, перебувають на балансі ЗАТ "Соціальна сфера" і використовуються в господарській діяльності товариства.

Оскільки, ПрАТ "Соціальна сфера" не може зареєструвати право власності на теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м. та будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, товариство звернулося за захистом порушеного права власності підприємства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно за відсутності його вини, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. "умови, передбачені законом") чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно дотримуватись обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, повинні дотримуватись справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Під час вирішення судового спору, який виник між сторонами, у даному випадку саме на суд, як орган державної судової влади, покладено обов'язок оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

В силу положень п.п. 5 та 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб'єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за Приватним акціонерним товариством "Соціальна Сфера" (місто Луцьк, вул. Боженка, 34 А, код ЄДРПОУ 21750874) права власності на теплицю Т-1 загальною площею 6 644,1кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34 та будівлю чергового стоянки автомобілів Ф-2 загальною площею 59,5кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34.

Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на положення статті 392 Цивільного кодексу України відповідно до змісту якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів, скажімо, на житловий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушене, власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення будь-якого зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин (фізична чи юридична особа, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права господарського відання або оперативного управління, іншого речового права) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Позивачем може бути і власник, який втратив документ, що посвідчує його право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги (наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису тощо).

Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.

Як вбачається з відзиву ПрАТ "СКФ Україна" №9513/390 від 20.06.2018р. на позовну заяву відповідач стосовно задоволення судом позовних вимог заперечив, з огляду на те, що на даний час на балансі ПрАТ "СКФ Україна" стоянка автомобілів та теплиця, які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34, не обліковуються, не використовуються у своїй господарській діяльності, оскільки були передані ЗАТ "Соціальна сфера". Разом з вказаним майном було передано наявна документація.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Під правомочністю володіння розуміється передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) у себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочності користування означають передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочності розпорядження означають юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).

Згідно ст.328 ЦК України визначено підстави набуття права власності.

Відповідно до ч. 2 даної норми право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до ч.1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

ПрАТ "Соціальна сфера" набуло право власності на об'єкти нерухомості на законних підставах, а тому правомочно володіє, користується та розпоряджається даним майном.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.04.2011 р. у справі № 25/208-08.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

ВАТ "Луцький підшипниковий завод", згідно Додатку №1 до Установчого договору про створення ЗАТ "Соціальна сфера" "Перелік майна, що було внесено ВАТ "ГПЗ" в статутний фонд ЗАТ "Соціальна сфера"" передав для формування статутного капіталу ЗАТ "Соціальна сфера" нерухоме майно - теплицю, загальною площею 6644,1 кв.м. та будівлю чергового стоянки автомобілів, загальною площею 59,5 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Боженка, 34.

Таким чином, ПрАТ "Соціальна сфера" правомірно набуло право власності на об'єкти нерухомого майна, передані згідно Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу водночас, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів не може належним чином реалізувати свої правомочності.

Крім того, на даний час реєстрація об'єктів нерухомості проводиться у відповідності з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

До постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було внесено доповнення згідно з Постановою КМУ № 806 від 09.11.2016р., а саме підпункт 2 пункту 48, який передбачає, що сторони зобов'язані нотаріально засвідчувати підписи в Акті приймання-передачі майна до статутного капіталу: "Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат"".

Згідно статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Факт передачі майна ВАТ "Луцький підшипниковий завод" до статутного капіталу ЗАТ "Соціальна сфера" не оспорювався та не визнаний незаконним.

Таким чином, ВАТ "Луцький підшипниковий завод" правонаступником якого є ПрАТ "СКФ Україна" передав нерухоме майно до статутного капіталу ЗАТ "Соціальна сфера", на законних підставах та умовах визначених чинним законодавством України.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що єдиним шляхом відновлення порушених прав позивача є визнання за Приватним акціонерним товариством "Соціальна Сфера" (місто Луцьк, вул. Боженка, 34 А, код ЄДРПОУ 21750874) права власності на теплицю Т-1 загальною площею 6 644,1кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34 та будівлю чергового стоянки автомобілів Ф-2 загальною площею 59,5кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Приватного акціонерного товариства "СКФ Україна".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Приватним акціонерним товариством "Соціальна Сфера" (місто Луцьк, вул. Боженка, 34 А, код ЄДРПОУ 21750874) право власності на теплицю Т-1 загальною площею 6 644,1кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34 та будівлю чергового стоянки автомобілів Ф-2 загальною площею 59,5кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Боженка, 34.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СКФ Україна" (місто Луцьк, вул. Боженка, 34 А, код ЄДРПОУ 05745160) на користь Приватного акціонерного товариства "Соціальна Сфера" (місто Луцьк, вул. Боженка, 34 А, код ЄДРПОУ 21750874) 8 902,43 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 06.08.2018р.

Суддя В. А. Войціховський