Рішення

від 01.08.2018 по справі 910/7572/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.08.2018Справа №  910/7572/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді  Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/7572/18 за позовом Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” (03110, м.Київ, вул.Соломянська, 3, код ЄДРПОУ 01168185) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Дизельмаш” (01054, м.Київ, вул.Дмитрівська, 46, офіс 49, код ЄДРПОУ 39728639) про стягнення 22      510,98 грн,- Представники учасників справи: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач - Приватне акціонерне товариство “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок”, 12 червня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Дизельмаш”, про стягнення 22 510,98 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Договору оренди №1102 від 01.07.2015, в частині здійснення орендної плати за користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою м.Київ, вул.Соломянська, 3, що перебуває у власності Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок”. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали. 27.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” надійшли докази усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 01.08.2018. 26.07.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та клопотання про розгляд У судове засідання 01.08.2018 представник позивача не з'явився, проте відповідно до поданої 26.07.2018 останній підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд розгляд справи здійснювати за наявними у матеріалах справи доказами та за відсутності представника позивача. Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 01.08.2018, про причини неявки останнього в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, було скеровано ухвалу про відкриття провадження у справі від 09.07.2018 рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Водночас, до суду повернулось поштове відправлення у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення. Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки «за закінченням строку зберігання» свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкладення судового засідання в справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17. У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.07.2018 та повідомлення про дату, час і місце судового засідання в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Дизельмаш» про розгляд справи Господарським судом міста Києва. Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1,5 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: 01.07.2015 між Приватним акціонерним товариством "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" (далі – орендодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Дизельмаш" (далі – орендар) був укладений договір оренди № 1102 (далі – договір). Згідно пункту 1.1. вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою місто Київ, вулиця Солом'янська, 3, загальною площею 17,70 кв.м (далі – майно), які перебувають у власності позивача. Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата встановлюється згідно Протоколу №1 узгодження договірної ціни (додаток №1) за базовий місяць (серпень 2015 року) і складає 1 50,50 грн, крім того ПДВ 20% - 300,90 грн, всього розмір орендної плати за договором становить 1  805,40 грн за місяць. Орендар сплачує орендну плату з урахуванням індексації. Зобов'язання орендаря зі здійснення орендної плати забезпечується у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься на рахунок плати за останній місяць оренди, а саме в розмірі 1  805,40 грн (з ПДВ). При припиненні цього договору здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного орендарем завдатку. Згідно п. 3.2 Договору орендодавець до 25-го числа кожного місяця виставляє орендарю рахунок-фактуру, згідно якого останній здійснює авансовий платіж за майно до 5-го числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, крім випадків дефляції. Орендар зобов'язаний самостійно забрати рахунок-фактуру (п. 3.3-3.4 договору). Відповідно до пункту 3.5 договору рахунки-фактури на комунальні послуги, експлуатаційні витрати та компенсація земельного податку і компенсацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виставляються орендодавцем. Орендар перераховує Орендодавцю кошти до 15-го числа наступного розрахункового місяця. За відсутності доказів або обставин, що доводять зворотне, орендар вважається таким, що своєчасно отримав обумовлені даним пунктом цього договору рахунки за відповідні місяці. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі передбачені цим договором (п. 4.2 договору). Цей договір набуває чинності з 01.08.2015, але не пізніше моменту його підписання та скріплення печатками обома сторонами та діє до 30.06.2016 включно, а в частині – до повного виконання (п. 11.1 договору). У подальшому до вказаного договору сторонами вносились зміни, про що було складено та підписано додаткову угоду №1 від 01.07.2015, додаткову угоду №2 від 31.12.2015 та додаткову угоду №3 від 01.07.2016, якою, зокрема, було продовжено строк дії договору до 30 червня 2017 року включно. 01.08.2015 між сторонами підписано акт приймання-передачі (набуття) орендованого майна за договором оренди. Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаними договорами також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем  умов договору оренди. Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача за період з лютого 2017 року по червень 2017 року 11  024,63 грн орендної плати, за період з лютого 2017 року по червень 2017 року 2  123,95 грн витрат за спожиті комунальні послуги. Фактичне надання послуг з оренди та комунальних послуг також підтверджується відповідними рахунками-фактури та актами приймання-передачі послуг наданих за договором оренди №1102 від 01.07.2017. З метою позасудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.03.2018 № 100/03 стосовно сплати боргу в розмірі 13  148,58 грн за договором оренди, проте дана вимога була залишена ТОВ «Завод Дизельмаш» без відповіді та задоволення. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір оренди №1102 від 01.08.2015 за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди та договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58, 63 ЦК України. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору надано відповідачу в користування майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою місто Київ, вулиця Солом'янська, 3, загальною площею 17,70 кв.м, що підтверджується матеріалами справи. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Судом встановлено, сторони визначили такі строки оплати за договором: щодо орендних платежів - до 5-го числа кожного наступного місяця; щодо компенсацій за комунальні послуги – до 15-го числа наступного розрахункового місяця. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату орендних платежів та комунальних послуг, а саме: №1006 від 17.05.2017, №1454 від 30.06.2017, №760 від 11.04.2017, №1151 від 31.05.2017, №467 від 16.03.2017, №885 від 30.04.2017, №194 від 15.02.2017, №634 від 31.03.2017, №40 від 18.01.2017, №344 від 28.02.2017. Враховуючи, що розмір орендної плати визначений умовами укладеного договору та що пунктом 3.2 договору визначений граничний строк оплати орендної плати, суд дійшов висновку, що відповідач міг здійснювати свої зобов'язання щодо оплати орендних платежів на підставі договору (без рахунку позивача), і що строк виконання вказаних зобов'язань відповідача є таким, що настав 5 числа кожного календарного місяця в період дії договору з орендних платежів та 15 числа щодо витрат на комунальні послуги. У силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 13  148,58 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати орендних платежів та витрат на комунальні послуги, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 13148,58 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення з відповідача 1716,06 грн. пені, 1  102,46 грн штрафу за грубе порушення умов договору, 4  461,45 грн штрафу за не страхування майна та 15% річних в розмірі 2  082,43 грн суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за прострочення перерахування орендодавцю грошових коштів за будь-яким з платежів, обумовлених пунктами 3.1-3.10 та/або 3.5 цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку, якщо на дату сплати чергового щомісячного платежу з орендної плати сума заборгованості за нею становить суму орендної плати за 3 та більше місяці (грубе порушення умов договору), орендар також сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10% від загальної суми заборгованості з орендної плати (пункт 8.4. договору). Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 28.02.2011 у справі №23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011. Суд здійснив перерахунок суми пені, штрафу за грубе порушення умов договору та дійшов висновку, що позивачем вірно розраховано та заявлено до стягнення з відповідача суму пені та штрафу, у зв'язку з чим сума пені становить 1  716,06 грн, сума штрафу становить 1  102,46 грн та підлягають стягненню з відповідача. Разом з тим, пунктом 8.5. договору передбачено, що за невиконання орендарем зобов'язання щодо страхування орендованого майна, відповідно пунктам 4.8-4.9 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 1 % від залишкової вартості майна, вказаної у пункті 1.3. цього договору, а саме в розмірі 446  144,61 грн. Здійснивши перерахунок суми заявленого штрафу в розмірі 4  461,45, суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимога про стягнення вказаного штрафу є такою, що підлягає задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п.8.3 договору орендар, який прострочив виконання грошових зобов'язань за Договором, на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15% річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України) та умовах укладеного договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 15 % річних підлягають задоволенню в обсязі визначеному позивачем в розрахунку, а саме: 2  082,43 грн. Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку про обґрунтованість позову. Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” повністю. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю.             2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Дизельмаш” (01054, м.Київ, вул. Дмитрівська, 46, оф.49, код ЄДРПОУ 39728639) на користь Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” (03110, м.Київ, вул.Солом'янська,3, код ЄДРПОУ 01168185) основний борг у розмірі 13  148 (тринадцять тисяч сто сорок вісім) грн 58 коп, пеню у розмірі 1  716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) грн 06 коп, 15% річних у розмірі 2  082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн 43 коп, штраф за грубе порушення договору у розмірі 1  102 (одна тисяча сто дві) грн 46 коп, штраф за не страхування майна у розмірі 4  461 (чотири тисячі чотириста шістдесят одна) грн 45 коп. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Дизельмаш” (01054, м.Київ, вул. Дмитрівська, 46, оф.49, код ЄДРПОУ 39728639) на користь Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” (03110, м.Київ, вул.Солом'янська,3, код ЄДРПОУ 01168185) судовий збір у розмірі 1762,00 грн.            4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом    17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. дата скаладання повного тексту рішення: 06.08.2018 Суддя                                                                                                              О.Є. Блажівська