Рішення

від 07.08.2018 по справі 910/5491/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 07.08.2018Справа №  910/5491/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТС Плюс” (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.М. Краснова, буд.27) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ора Фуд» (01001, м.Київ, Печерський район, вул. Шота Руставелі, буд.12, прим.9) про стягнення 43 014,08 грн. Представники сторін не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ора Фуд» про стягнення заборгованості за договором поставки №ТСД01123 від 14.09.2017р. в розмірі 39  129,40 грн., 3% річних в сумі 171,99 грн., інфляційних втрат в розмірі 374,69 грн., пені в сумі 1   939,62 грн., штрафу в сумі 1 398,39 грн., що разом складає  43  014,08 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №ТСД01123 від 14.09.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю “ТС Плюс” спосіб усунення недоліків. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018  відкрито провадження у справі № 910/5491/18 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/915 від 11.06.2018 у зв'язку з лікарняним судді Любченко М.О., матеріали судової справи № 910/5491/18  передано на повторний автоматичний розподіл. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу №910/5491/18  передано на розгляд судді Пукшин Л.Г. Частиною 9 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом. Ухвалою від 15.06.2018 судом прийнято справу № 910/5491/18 до свого провадження. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 15.06.2018 була направлена  рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б.12 та адресу зазначену у договорі, а саме: 03150, м. Київ, вул.. В. Васильківська (Червоноармійська), буд. 9 літ. А. Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою суду від 15.06.2018 повернуто  на адресу суду 03.08.2018, із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (за адресою 03150, м. Київ, вул.. В. Васильківська (Червоноармійська), буд. 9 літ.А.) При цьому, судом також встановлено, що  як підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з офіційного веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта” http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku про відстеження рекомендованого поштового відправлення за № 0103046947758 поштове відправлення також не було вручене відповідачу, про що вказано:  не вручене під час доставки: інші причини”. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.06.2018 та ухвалою суду від 15.06.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд     встановив. 14 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» (надалі – постачальник/позивач)  та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ора Фуд» (наділ – покупець/відповідач) було укладено договір поставки № ТСД 01123 (наділі - договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного Договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару і сторони вважаються їх специфікаціями. Згідно з п. 2.1. договору ціни на товар встановлюються постачальником в прайс-листі (не є додатком до даного договору), формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних. Товар постачається та оплачується за цінами, зазначеними в накладних на товар. У відповідності до п. 4.3. договору доставка товару на підставі даного Договору здійснюється на умовах DDP, згідно з правилами Інкотермс 2010 силами, засобами та за рахунок постачальника за адресами погодженими сторонами у Додатку № 2 до Договору. Покупець за власним бажанням вправі здійснити самовивіз товару. За умовами п. 5.1. договору покупець здійснює розрахунки за товар протягом семи календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у Додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною даного Договору з моменту його підписання. Постачальник має право, за погодженням з покупцем, зміни умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами Додатку № 1 у новій редакції. Пунктом 6.1. договору визначено, що прийом-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України та оформлюється шляхом підписання накладних. У питаннях прийому-передачі товару сторони керуються положеннями Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітру від 15.06.65 № П-6, та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю, затвердженою постановою Держарбітру від 25.04.66 № П-7. Покупець зобов'язаний забезпечити прийом партії товару. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо о закінченні строку дії даного Договору жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати даний Договір, останній вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах (п. 10.1 договору). Додатком № 1 від 14.09.2017 до договору сторонами погоджено, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору на умовах відстрочки платежу протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару. За доводами  позивача, ним на виконанням умов договору поставлено відповідачу товар на суму 49  017,44 грн, згідно видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 1206528 від 13.11.2017 на суму 10  076,45 грн; № 1216105 від 15.11.2017 на суму 4  472,88 грн; № 1248900 від 24.11.2017 на суму 1  453,06 грн; № 1271485 від 01.12.2017 на суму 7  418,70 грн; № 1282810 від 06.12.2017 на суму 7  418,70 грн;  № 1291309 від 08.12.2017 на суму 9  297,17 грн; № 1312356 від 15.11.2017 на суму 4  440,24 грн; № 1335996 від 22.12.2017 на суму 4  440,24 грн. Відповідачем в свою чергу вказаний товар прийнято без зауважень та частково оплачено видаткову накладну № 1206528 від 13.11.2017 у сумі 9  888,04 грн. Інші накладні  не оплачено повістю,  у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 39  129,40 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково  з наступних підстав. За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки. У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.   Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з п. 5.1. договору покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 (семи) календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною даного договору з моменту його підписання. Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну 49  017,44 грн. згідно видаткових накладних № 1206528 від 13.11.2017 на суму 10  076,45 грн; № 1216105 від 15.11.2017 на суму 4  472,88 грн; № 1248900 від 24.11.2017 на суму 1  453,06 грн; № 1271485 від 01.12.2017 на суму 7  418,70 грн; № 1282810 від 06.12.2017 на суму 7  418,70 грн;  № 1291309 від 08.12.2017 на суму 9  297,17 грн; № 1312356 від 15.11.2017 на суму 4  440,24 грн; № 1335996 від 22.12.2017 на суму 4  440,24 грн, які підписані сторонами без заперечень та зауважень. Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено видаткову накладну № 1206528 від 13.11.2017 у сумі 9  888,04 грн. Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 39  129,40  грн. В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Додатком № 1 від 14.09.2017 до договору сторонами погоджено, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до Договору на умовах відстрочки платежу протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 39  129,40 грн. Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1  939,61 грн., штраф в розмірі 1  398,39 грн., 3 % річних в розмірі 171,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 374,69 грн. Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил  здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За умовами пунктів 7.1 та 7.4 договору у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання. У випадку прострочки покупцем оплат вартості товару більше ніж на 60 календарних днів вважається, що покупець необґрунтовано відмовився від оплати товару та зобов'язаний сплатити на користь продавця, крім установленої договором пені (п. 7.1), штраф за ухилення від оплати у розмірі 30% від вартості отриманого та не оплаченого в строк товару. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі. В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 1  398,39 грн. судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та обставинами справи, а відтак, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 1  398,39 грн. Перевіривши,  наданий позивачем, розрахунок пені судом встановлено, що позивачем не вірно визначений розмір пені у період 16.03.2018 по 22.03.2018, а тому за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 1 912,29 грн, в іншій частині пені слід відмовити. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом також здійснено перевірку, наданого позивачем розрахунку 3% річних, та  встановлено, що останнім не вірно вирахувано 3% річних за період 16.03.2018 по 22.03.2018, а тому за розрахунком суду до стягнення підлягає 3 % річних у сумі 169,14 грн, в іншій частині  слід відмовити. При цьому, згідно перерахунку суду, загальна сума нарахованих за вказаний позивачем період інфляційних втрат є більшою, тоді як заявлена до стягнення меншої суми є правом позивача, що є підставою для задоволення позову в цій частині (374,69) грн  відповідно до наданого позивачем розрахунку. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ора Фуд» (01001, м. Київ, Печерський район, вул. Шота Руставелі, буд.12, приміщення 9; ідентифікаційний код: 41036012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» (03115, м. Київ, вулиця Миколи Краснова, буд. 27; ідентифікаційний код: 36264680) заборгованість в розмірі 39 129 (тридцять дев'ять тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 40 коп., 3% річних в розмірі 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 14 коп., інфляційні втрати в розмірі 374 (триста сімдесят чотири) грн. 69 коп., пеню в розмірі 1 912 (одна тисяча дев'ятсот дванадцять) грн. 29 коп., штраф в розмірі 1 398 (одна тисяча триста дев'яносто вісім) грн. 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1  760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн 76 коп. 3. В іншій частині вимог відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 07.08.2018                         Суддя                                                                                                         Пукшин Л.Г.