Рішення

від 26.07.2018 по справі 813/689/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/689/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Мусій С.В.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РІЛЯ Україна" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "РІЛЯ Україна", звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:

- визнані протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р 17.01.2018 року за № НОМЕР_1, видане Офісом великих платників податків ДФС щодо збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю РІЛЯ Україна (код за ЄДРПОУ 32483750) суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 1381438,17 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 345359,54 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми В4 17.01.2018 року за № НОМЕР_2, видане Офісом великих платників податків ДФС щодо зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю РІЛЯ Україна (код за ЄДРПОУ 32483750) розмір) від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 534 931,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем не підтверджено фактичності здійснення господарських операцій із вказаним у акті перевірки контрагентом, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав вступне слово представника позивача та відповідача, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, та

встановив:

Відповідачем, Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, у період з 30.11.2017р. по 20.12.2017р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріля Україна" (ЄДРПОУ 32483750), щодо проведення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Продсістем компані" (ЄДРПОУ 40627720) за квітень-травень 2017, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) контрагентам, та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, про що 27.12.2017 р. складено акт №336/28-10-48-17/32483750 (а.с. 10-28).

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 17.01.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р 17.01.2018 року за № НОМЕР_1, про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю РІЛЯ Україна (код за ЄДРПОУ 32483750) суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 1381 438,17 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 345 359,54 грн. (а.с.8) та податкове повідомлення-рішення форми В4 за № НОМЕР_2 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю РІЛЯ Україна (код за ЄДРПОУ 32483750) розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 534 931,31 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем згідно висновків викладених у акті перевірки про порушення позивачем:

- п.5-7, п.10-12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України віл 31.12.1999 № 318. зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку9 Запаси затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.10.99 N 2460, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 за N 751/4044, із змінами та доповненнями, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами і доповненнями в результаті чого занижено податку на прибуток на загальну суму 1381438,17 грн. за І півріччя 2017 року;

- п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами т;і доповненнями), в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1534931,31 грн., вт.ч. квітень 2017 - 544517,39 грн., травень 2017 - 990413,92 гривень.

Таких висновків при перевірці позивача відповідач дійшов з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ Продсістем компані не мали реального характеру.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно із п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Судом з матеріалів справи встановлено укладення 14.04.2017 року позивачем (Покупець) з ТзОВ Продсістем компані (Постачальник) договору поставки №140417-ПК/РУ (а.с.29-32) з специфікаціями (а.с.33-34), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався здійснити поставку 135 т. олії соняшникової нерафінованої першого гатунку +/-10% на умовах поставки DAP м. Миколаїв, Миколаївська область у період 17.04.2017р.-17.05.2017р. та 270 т. олії соняшникової нерафінованої першого гатунку +/-10% на умовах поставки DAP м. Миколаїв, Миколаївська область у період 04.05.2017р.-04.06.2017р. Продукція передається в пункті поставки: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Громадянська 117, а позивач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Придбаний товар позивач отримав згідно належним чином оформлених видаткових накладних: №8 від 24.04.2017р., №23 від 16.05.2017р., №24 від 16.05.2017р., №30 від 19.05.2017р. від (а.с.41-44), про що складено акти прийому-передачі №1 від 24.04.2017р., №1 від 16.05.2017р., №2 від 16.05.2017р., №3 від 19.05.2017р. (а.с.37-40).

Постачальником надано позивачеві посвідчення якості (с.с.35-36) на соняшникову олію.

Оплата проводилася позивачем у безготівковому порядку, що підтверджують виписки по рахунку (а.с.146, 147, 148).

Судом встановлено, що для подальшого продажу придбаної у ТзОВ Продсістем компані олії, позивачем 14.04.2017 р. укладено з ТзОВ АВ Мастер договір комісії №140417-РУ/АВМ на реалізацію сільськогосподарської продукції (а.с.45-48), відповідно до умов якого ТзОВ АВ Мастер зобов'язалося здійснити продаж продукції позивача згідно специфікацій (а.с.49-50, 69) за межами України.

Відповідно до звітів ТзОВ АВ Мастер (Комісіонера) (51-52, 72-73, придбану позивачем у ТзОВ Продсістем компані олію реалізовано комісіонером за межі України фірмі APTENOD LIMITED згідно укладених контрактів (а.с.60-66, 74-80), що підтверджується вантажними митними деклараціями (54-55, 89-90), рахунками-фактурами (56, 81), сертифікатом (57), актами прийому передачі (а.с.70-71), актами виконаних робіт (58, 87, 88), рахунками на оплату (59, 85, 86), довідкою з банку про продаж валютних коштів (а.с.67, 83), реєстром прийнятого на зберігання товару (а.с.68, 84).

Оплата за проданий товар позивачем отримана у безготівковому порядку, що підтверджують виписки по рахунку (а.с.149-150).

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ Продсістем компані щодо придбання олії, якщо витрати на її придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання такої у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку шляхом продажу за межі України, договори позивача не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні .

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаного товару у ТзОВ Продсістем компані не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду у відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом на підставі зібраних у справі доказів встановлено фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ Продсістем компані .

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ Продсістем компані відбулися господарські операції, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами, відтак позивач правомірно відобразив виписані ТзОВ Продсістем компані податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Судом встановлено, що отримані позивачем від ТзОВ Продсістем компані податкові накладні містять всі необхідні реквізити вказані у п.201.1 ст. 201 ПК України.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Покликання відповідача на лист ТОВ Евері від 28.12.2017р. (а.с.113) про відсутність у ТОВ Евері фінансово-господарських відносин з позивачем, ТОВ Продсістем компані та ТОВ Майстер АВ , як на доказ про відсутність господарських операцій позивача з ТОВ Продсістем компані та ТОВ Майстер АВ суд не бере до уваги, оскільки як встановлено самим відповідачем при перевірці (а.с.17), придбаний позивачем товар у ТОВ Продсістем компані був придбаний ТОВ Продсістем компані у ТОВ Медісто , а не ТОВ Евері .

Фактичність господарських операцій позивача підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Суд звертає увагу відповідача, що позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента з якими позивач взагалі не перебував у жодних відносинах.

Відтак висновки акта перевірки про відсутність господарських операцій позивача не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Належні та допустимі докази в спростування факту здійснення господарських операцій позивачем у матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 48925,93 грн. (а.с.121), такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 295 КАС України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС форми Р від 17.01.2018 року № НОМЕР_1.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС форми В4 від 17.01.2018 року № НОМЕР_2.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ріля Україна (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Жорниська, вул.. Промислова, буд.5, ЄДРПОУ 32483750) з Офісу великих платників податків ДФС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська 11Г; ЄДРПОУ 39440996), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 48925 (сорок вісім тисяч дев'ятсот двадцять п'ять ) грн. 93 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст рішення складений 06.08.2018р.

Суддя Коморний О.І.