Рішення

від 06.08.2018 по справі 903/458/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 серпня 2018 р. Справа № 903/458/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Луцького міжрайонного управління водного господарства

до відповідача: Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації

про стягнення 50831,77 грн.

за участю представників-учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №246/7/1-18 від 26.06.2018 року;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1451/15/2-18 від 01.08.2018р.

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст. 42 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду» .

Суть спору: Луцьке міжрайонне управління водного господарства звернулося з позовом до Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації про стягнення 50831,77 грн., з них 40747,61 грн. інфляційні, 10084,16 грн. - 3 % річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення Господарського суду Волинської області від 28.04.2015 року по справі № 903/398/15, яке набрало законної сили 12.05.2015 року.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2018 року.

26.07.2018 року на адресу суду від відповідача поступив відзив б/н від 26.07.2018 року, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю, вказує, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства, не підтвердженні належними та допустимими доказами, оскільки відповідач є лише розпорядником коштів другого рівня та згідно умов договорів зобов'язувався забезпечувати належне фінансування в межах передбачених коштів за рахунок коштів державного бюджету, тому несе відповідальність виключно в межах відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету. Додатково повідомляє, що ним вживалися всі можливі заходи для погашення заборгованості, а саме протягом 2015-2017 років відповідачем направлялися звернення до відповідних установ для виділення коштів для погашення відповідного боргу по рішенню суду від 28.04.2015 року по справі №903/398/15.

03.08.2018 року на адресу суду від позивача поступило заперечення на відзив відповідача, згідно якого вважає відзив необґрунтованим.

06.08.2018 року на адресу суду поступило клопотання, згідно якого просить долучити до матеріалів справи копію листа ГУ ДКС України у Волинській області про повернення без виконання наказу №903/398/15-1 від 12.05.2015 року про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 28.04.2015 року по справі №903/398/15, яке задоволено судом, докази долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.08.2018р. представники сторін подали заяву, в якій відповідно до ч.6 ст.183 ГПК України просять розпочати розгляд справи по суті, після закінчення підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 06.08.2018р. закрито підготовче провадження та за письмовою згодою сторін розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити.

У судовому засіданні відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві б/н від 26.07.2018р..

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд при розгляді справи по суті, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.04.2015р. у справі №903/398/15 позов Луцького міжрайонного управління водного господарства до Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації про стягнення 111 944,00грн. задоволено та стягнуто з Департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації (43000, м. Луцьк, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00730282) на користь Луцького міжрайонного управління водного господарства (43010, м. Луцьк, вул. Заводська, 3, код ЄДРПОУ 01033740) 111 944,00грн. боргу, 2 238,89грн. витрат по сплаті судового збору, всього - 114 182,89грн.. Дане рішення набрало законної сили 12.05.2015 року.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.04.2015р. у справі №903/398/15 встановлено, що між сторонами існували договірні зобов'язання, які випливають з договорів на здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на територіях Баївської, Кисилинської, Заборольської, Журавичівської, Холопичівської, сільських рад №10/13/83 від 13.09.2013р., №10/13/78 від 18.09.2013р., №10/13/84 від 02.10.2013р., №11/13/44 від 10.10.2013р., №10/13/34 від 11.10.2013р., відповідачем взяті на себе зобов'язання по даних договорах не виконано, а тому в останнього існує заборгованість в сумі 111 944,00 грн.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання даного рішення господарським судом 12.05.2015 року видано наказ №903/398/15-1.

Згідно листа ГУ ДКС України у Волинській області №13-12/470-2769 від 21.06.2018 року повернуто без виконання наказ Господарського суду Волинської області від 12.05.2015 року №903/398/15-1.

В листі Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації №1162/17/2-18 від 23.06.2018р. зазначено, що за відсутності кошторисних призначень за КПКВ 7731810 Здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських і лісогосподарських угідь Волинської області на 2018 рік, виплати по виконавчому провадженню за рішенням суду по справі №903/398/15 в сумі 111 944 грн. - основного боргу та 2238,89 грн. - судового збору в органах державної казначейської служби не проводилося.

Враховуючи вищенаведене рішення Господарського суду Волинської області від 28.04.2015 року у справі №903/398/15 за позовом Луцького міжрайонного управління водного господарства до Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації про стягнення 111 944 грн. - основного боргу та 2238,89 грн. - судового збору невиконане.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Аналіз Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві).

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення. Дана позиція викладена в п. 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» .

Доводи відповідача щодо невиконання рішення із-за відсутності бюджетних коштів не є підставою його звільнення від виконання рішення суду виходячи з наступного.

Частина 2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі № 903/657/17.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищенаведене, інфляційні втрати, що нараховані на суму основного боргу - 111944 грн., що встановлено в рішенні господарського суду від 28.04.2015р. у справі №903/398/15 за період з червня 2015 року по травень 2018 року складають 40747,61 грн., а сума 3 % річних, що нараховані на дану суму за період з 26.06.2015 року по 25.06.2018 року складає 10084,16 грн., всього 50831,77 грн., дана сума є підставною та підлягає до стягнення з відповідача.

Контррозрахунку інфляційних втрат та 3% річних відповідачем не подано.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 50831,77 грн., з них, 40747,61 грн. інфляційних втрат та 10084,16 грн. - 3 % річних підставна та підлягає до задоволення.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на нього.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, -

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації (43005, Волинська обл., місто Луцьк, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00730282) в користь Луцького міжрайонного управління водного господарства (43010, м. Луцьк, вул. Заводська, 3, код ЄДРПОУ 01033740) 50831,77 грн., з них, 40747,61 грн. інфляційних, 10084,16 грн. - 3 % річних, а також 1762 грн. витрат по судовому збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Рівненського апеляційного господарського суду.

Повний текст

рішення складено

08.08.2018 року.

Суддя С. В. Костюк