Рішення

від 08.08.2018 по справі 910/7233/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 08.08.2018Справа №  910/7233/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Приватного підприємства "Регіональна експлуатаційна мережа"  (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Гайдамацька, 22) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРОПОЛЬ ЗАХІД"  (04053, м. Київ, вул.Січових Стрільців, 21) про  стягнення 26 758,39 грн. Представники сторін: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство "Регіональна експлуатаційна мережа" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополь Захід" про стягнення 26 758,39 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договорів поставки від 30.09.2016 та від 20.11.2016 позивачем було поставлено товар на загальну суму 99 892,55 грн., який згідно платіжного доручення №HSAV3BFCIH від 03.12.2016 був частково оплачений відповідачем у розмірі 80 000,00 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №3 від 21.03.2017, у якій просив останнього сплатити наявну заборгованості та штрафні санкції. Оскільки станом на момент звернення з позовом до суду дана претензія залишена без відповіді та задоволення, позивач просить суд стягнути з відповідача 26 758,39 грн., з яких: 19 892,55 грн. - основний борг, 2 816,89 - пеня, 3 264,36 грн. - інфляційні втрати та 784,59 - 3% річних. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/7233/18 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.06.2018 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою “не розшукано”. За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про  відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. 20.07.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача про пришвидшення розгляду справи № 910/7233/18. 03.08.2018 до господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, у яких останній зазначає про необхідність застосування до відповідача відповідальності передбаченої ст. 549 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд   встановив. 10 листопада 2016 року між Приватним підприємством "Регіональна експлуатаційна мережа" (надалі- постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лада Львів Буд" (надалі – замовник) укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується протягом дії договору поставити та передати у власність покупця товар в погоджених сторонами асортименті кількості та за погодженими цінами, що визначені у додатком до договору. На виконання умов вищевказаного договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 79   350,85 грн., що підтверджується належним чином оформленими та підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: - видаткова накладна №6 від 15.11.2016 на суму 11   261,40 грн.; - видаткова накладна №7 від 15.11.2016 на суму 8   070,40 грн.; - видаткова накладна №8 від 15.11.2016 на суму 46   036,80 грн.; - видаткова накладна №9 від 15.11.2016 на суму 12   357,80 грн. - видаткова накладна №11 від 15.11.2016 на суму 315,07 грн. - видаткова накладна №12 від 15.11.2016 на суму 1224,38 грн.; - видаткова накладна №10 від 18.11.2016 на суму 85,00 грн. Також, між Приватним підприємством "Регіональна експлуатаційна мережа" (надалі- постачальник, позивач) було укладено договір поставки від 30.09.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополь Захід" (надалі – покупець, відповідач), за умовами якого постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 20   541,70 грн., про свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні №3, №4 та №5 від 31.10.2016, які без жодних заперечень щодо якості та кількості були підписані та скріплені печаткою ТОВ "Акрополь Захід". 28 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лада Львів Буд" (старий боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополь Захід" (боржник) та Приватним підприємством "Регіональна експлуатаційна мережа" (кредитор) було укладено договір про заміну боржника у зобов'язанні, за умовами якого старий боржник передає свої права та обов'язки за договором поставки від 10.11.2016 (укладеного між старим боржником та кредитором) боржнику. Відповідно до п.п. 4.1.,4.2. договору про заміну боржника у зобов'язанні, боржник набуває з дня укладення цього договору всіх прав старого боржника перед кредитором за договором поставки від 10.11.2016 та зобов'язується перерахувати на рахунок кредитора суму у розмірі 79   350,85 грн., і таким чином виконує зобов'язання старого боржника перед кредитором. Пунктом 5 даного договору встановлено, що договір набирає чинності з дня його укладення і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. 03 грудня 2016 року згідно платіжного доручення №HSAV3BFCIH відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 80   000,00 грн., які були сплачені на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату №22 від 18.11.2017 на суму 79   350,85 грн. У зв'язку з частковою оплатою поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію вих.. №3 від 20.03.2017 про погашення існуючої заборгованості за договором поставки від 30.09.2016 у розмірі 19   892,55 грн. Оскільки вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача існуючої заборгованості у розмірі 19   892,55 грн., пені у розмірі 2   816,89 грн., 3% річних у розмірі 784,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3264,36 грн. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки. У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.   Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки від 30.09.2016 позивачем згідно видаткових накладних №3, №4 та №5 від 31.10.2016 було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 20   541,70 грн. При цьому, судом встановлено, що 28.09.2016 року між сторонами та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лада Львів Буд" (старий боржник) було укладено договір про заміну боржника у зобов'язанні, за умовами якого старий боржник передав Товариству з обмеженою відповідальністю "АКРОПОЛЬ ЗАХІД" (новий боржник) свої права та обов'язки за договором поставки від 10.11.2016 на суму 79   350,85 грн., яка згідно платіжного доручення №HSAV3BFCIH від 03.12.2016 на суму 80 000,00 грн. була оплачена новим боржником. Таким чином, за відповідачем залишився неоплачений товар згідно договору поставки від 30.09.2016 у розмірі 19   892,55 грн. (20   541,70 грн. - (80   000, 00 грн. - 79   350,85 грн.)). Як встановлено судом, у зв'язку з частковою оплатою та з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. №3 від 20.03.2017, у якій останній вимагав погасити заборгованості за договором у розмірі 19   892,55 грн. до 31.03.2017 року. Проте, станом на момент розгляду спору, відповідач зазначеної вище вимоги не виконав, існуючу заборгованість не оплатив. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до   ст. 530 ЦК України,   якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Умовою виконання зобов'язання -    є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. У п. 2.4. договору поставки від 30.09.2016 сторони передбачили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 3-х днів банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника. При цьому, судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи було додано лише рахунок на оплату №22 від 18.11.2016 на суму 79   350,85 грн., який був оплачений відповідачем згідно платіжного доручення №HSAV3BFCIH від 03.12.2016, інших рахунків-фактури, а саме за договором поставки від 30.09.2016, матеріали справи не містять. Проте, враховуючи положення ст. 530 Цивільного кодексу України та направлену на адресу відповідача претензію з вимогою оплатити заборгованість у розмірі 19   892,55 грн. до 31.03.2017 (докази направлення містяться в матеріалах справи), суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті за договором поставки від 30.09.2016 товару, на момент розгляду справи, настав. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу,  а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки від 30.09.2016 належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19   892,55 грн. є обґрунтованими та  такими, що підлягають задоволенню. Що стосується заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3   264,36 грн. та 3 % річних у розмірі 784,59 грн., нарахованих за загальний період прострочення з 19.11.2016 по 13.03.2018, суд зазначає наступне. Відповідно до   ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1    ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дослідивши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що останні були здійснені за період з 19.11.2016 по 13.03.2018 на суму боргу, в тому числі, яка була оплачена відповідачем згідно платіжного доручення №HSAV3BFCIH від 03.12.2016 року. Таким чином, враховуючи вищезазначене та приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи виставлених позивачем рахунків-фактури та докази отримання таких рахунків відповідачем, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування з 04.12.2016 по 13.03.2018 інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості, яка була оплачена відповідачем 03.12.2016, та недоведеності позивачем в порядку ст.ст. 76, 79 Господарського процесуального кодексу України факту прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки від 10.11.2016 з 19.11.2016, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2   816,89 грн., нарахованої за неналежне виконання зобов'язання за договором поставки від 10.11.2016, суд зазначає наступне. За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі   ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону. Оскільки сторонами у договорі поставки від 10.11.2016 не було встановлено штрафних санкції у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо оплати поставлено товару,  вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2   816,89 грн. визнаються судом безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.    Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до   ст. 86 Господарського процесуального кодексу України   суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Регіональна експлуатаційна мережа", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ:            1. Позов задовольнити частково. 2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРОПОЛЬ ЗАХІД"  (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, ідентифікаційний код 37612396) на користь Приватного підприємства "Регіональна експлуатаційна мережа"  (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Гайдамацька, 22, ідентифікаційний номер 31712333) заборгованість у розмірі 19   892 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 1309 (одна тисяча триста дев'ять) грн. 89 коп. 3. В іншій частині вимог відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 08.08.2018                    Суддя                                                                                        Пукшин Л.Г.