Рішення

від 31.07.2018 по справі 813/1127/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1127/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Телиці О.В.,

з участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Зимноводівської сільської ради про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3Є.) звернулась до суду з позовом до Зимноводівської сільської ради (далі-відповідач, Зимноводівська сільрада), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить внести зміни до пункту 2 рішення Зимноводівської сільської ради від 05.12.2014 №790 Про підсумки громадських слухань детального плану території прилеглої до кварталу забудови Білогорща в селі Зимна Вода, Путомитівського району Львівської області (квартал К-8, К-10 і прилеглі території в межах квартального утворення К-9 згідно генплану села) , зокрема ділянку з кадастровим номером 4623681600:05:000:0204 залишити в категорії земель житлової забудови згідно генерального плану території Зимної води.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Зимноводівської сільради від 05.12.2014 №790 Про підсумки громадських слухань детального плану території прилеглої до кварталу забудови Білогорща в селі Зимна Вода Путомитівського району Львівської області (квартал К-8, К-10 і прилеглі території в межах квартального утворення К-9 згідно генплану села) затверджено детальний план території, на якій розташована земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4623681600:05:000:0204, яка перебуває у власності ОСОБА_3 Стверджує, що вказаним рішенням змінено цільове призначення земельної ділянки, оскільки детальний план території передбачає розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 4623681600:05:000:0204 об'єкта соціальної інфраструктури. Вважає, що сільська рада, затверджуючи детальний план території та передбачаючи дошкільний заклад на території земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача, вийшла за межі повноважень. Окрім того, затверджений оскаржуваним рішенням Детальний план не відповідає Генеральному плану села Зимна Вода, який затверджено рішенням Зимноводівської сільської ради від 29.05.2012 №315. Додатково зазначила про порушення процедури затвердження детального плану, оскільки такий мав бути затверджений не Виконавчим органом влади, а сесією міської ради.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 03.05.2018 (вх. 12928) та додаткових письмових поясненнях від 24.07.2018 (вх.23277). Зазначив, що на виконання вимог статті 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та керуючись Порядком введення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженим Постановою Кабінету ОСОБА_4 від 25.05.2011 №555 Зимноводівською сільрадою було розміщено оголошення в районному часописі Голос Народу №42 від 04.10.2014 про проведення громадських слухань для прийняття та розгляду пропозицій щодо проекту детального плану території прилеглої до кварталу забудови Білогорща (квартали К-8, К-10 і прилеглі території в межах квартального утворення К-9 с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області). З моменту виходу оголошень письмових пропозицій щодо змін чи доповнень до детального плану не надходили, в тому числі і від позивача. У зв'язку чим було затверджено детальний план. В даному випадку зміна функціонального призначення не відбулася, а затвердження Детального плану території села Зимна вода не порушує права ОСОБА_3 на використання земельної ділянки згідно цільового призначення. Зазначив, що зміна цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися тільки за проектами відведення земельної ділянки, а не за детальним планом території. Зимноводівською сільрадою дотримано процедуру розробки детального плану. Окрім того, зазначив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту.

Ухвалою від 27.03.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 16.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Протокольною ухвалою від 29.05.2018 виключено зі складу співвідповідачів ДП Державний інститут проектування міст Містопроект .

Ухвалою від 15.05.2018 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 24.05.2018

Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер: 4623681600:05:000:0204), площею 0, 492 га, цільове призначення якої - для введення особистого селянського господарства, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.012014 №16723821 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Пунктом 2 рішенням Зимноводівської сільради від 05.12.2014 №790 затверджено детальний план території прилеглої до кварталу забудови Білогорща (квартал К-8, К-10 і прилеглі території в межах квартального утворення К-9) в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до затвердженого детального плану земельна ділянка площею 0, 492 га, цільове призначення для введення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4623681600:05:000:0204, розташована на території громадської забудови та об'єктів обслуговування.

Позивач вважає, що фактично пунктом 2 рішення Зимноводівської сільради від 05.12.2014 №790 змінено цільове призначення земельної ділянки, що перебуває у її власності, чим порушено її права власника цієї земельної ділянки, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд виходив із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень статей 317 і 319 Цивільного кодексу України зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до статей 10, 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пункт 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначає, що до виключної компетенції місцевих рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 12 Закону України Про основи містобудування від від 16.11.1992 №2780-XII (далі - Закон №2780-XII) встановлено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

За наведеним у статті 1 Закону № 3038-VI терміном детальний план території це - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до статті 19 цього ж Закону його метою є визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальним планом території визначаються:

? принципи планувально-просторової організації забудови;

? червоні лінії та лінії регулювання забудови;

? функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

? містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

- потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

? доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

? черговість та обсяги інженерної підготовки території;

? систему інженерних мереж;

? порядок організації транспортного і пішохідного руху;

? порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

? межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності визначено статтею 24 Закону № 3038-VI, відповідно до частини 2 якої зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою;

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз вказаних норм Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що зміна цільового призначення земельної ділянки приватної власності здійснюється виключно за ініціативою власника земельної ділянки відповідним органом в залежності від місця розташування земельної ділянки.

Як на підставу порушення свого права власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623681600:05:000:0204) ОСОБА_3 вказує, що фактично пунктом 2 рішення Зимноводівської сільської ради від 05.12.2014 №790 змінено функціональне призначення земельної ділянки.

Таке твердження позивача є помилковим та судом до уваги не береться з огляду на таке.

Пунктом 2 рішення Зимноводівської сільської ради від 05.12.2014 №790 затверджено детальний план території прилеглої до кварталу забудови Білогорща (квартал К-8, К-10 і прилеглі території в межах квартального утворення К-9) в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області.

Виходячи із положень статей 19 та 24 Закону № 3038-VI детальним планом визначається функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, що не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Отже, затвердження Зимноводівською сільською радою рішенням від 05.12.2014 №790 детального плану території, де розташована належна на праві приватної власності позивачу земельна ділянка (кадастровий номер: 4623681600:05:000:0204), не порушує право власності позивача на цю ділянку.

Позивачем не зазначено та не надано будь-яких інших доказів, окрім рішення відповідача від 05.12.2014 №790, на підтвердження порушення іі права власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623681600:05:000:0204). Позивач зазначає, що гіпотетично таке право може бути порушено в майбутньому, що жодним чином не підтверджується на час розгляду справи.

Окрім цього, суд звертає увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1)визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4)визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6)прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Зокрема, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1)визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4)визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6)прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7)тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

8)примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

9)примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10)інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11)затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12)затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13)затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14)звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15)зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Позивач просить внести зміни у рішення органу місцевого самоврядування, натомість, враховуючи норми КАС України, адміністративний суд такими повноваженням не наділений.

Зокрема, чинним законодавством не допускається постановлення рішень, що передбачають: неправомірне обмеження прав, свобод та законних інтересів інших осіб, у тому числі обмеження публічної компетенції державних органів, їх посадових чи службових осіб; задоволення вимог осіб, які не є суб'єктами відповідних правовідносин. Отже, суд зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Суд підкреслює, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням вищезазначеного, суд звертає увагу на те, що підстави обґрунтування позовних вимог, зазначені ОСОБА_3, як позовній заяві так і в уточнені до позовної заяви, не узгоджуються з обраним позивачем способом захисту порушених, на його думку, прав.

Крім того, позивач просить відновити свої порушені права шляхом внесення зміни до рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що Зимноводівська сільрада вказані вимоги щодо обов'язку довести правомірність свого рішення виконала.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Зимноводівської сільської ради (місцезнаходження: вул. Шухевича, 83, с. Зимна Вода, Пустомитівський район, Львівська область, 81110, код ЄДРПОУ 04372282) про зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08 серпня 2018 року.

Суддя О.П. Хома