Постанова

від 07.08.2018 по справі 818/1987/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Кунець О.М.

07 серпня 2018 р. Справа № 818/1987/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Донець Л.О. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма РОДИНА до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В с т а н о в и л а:

12.12.2017 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма РОДИНА (подалі - ТОВ Агрофірма РОДИНА , підприємство) звернувся до суду з позовом, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області (подалі - ГУ ДФС у Сумській області, контролюючий орган, відповідач) від 21.09.2017 року № 0003391407, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ Агрофірма РОДИНА за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) на загальну суму 976198,00 грн. (податкові зобов'язання - 780958,00 грн., штрафні санкції - 195240,00 грн.).

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що факти викладені в акті перевірки не відповідають фактичному стану бухгалтерського та податкового обліку, наданим в ході перевірки первинним документам не надана належна правова оцінка, перевіряючими помилково та поверхово застосовані положення діючих нормативно-правових актів, наслідком чого означене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти позову ГУ ДФС у Сумській області, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та його винесення на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача нормативно та документально необґрунтовані, оскільки ґрунтуються на припущеннях про наявність податкових зловживань у ланцюгу поставки, придбаного товариством товару. Крім того, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Обґрунтовуючи таку позицію, позивач посилається на висновки викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, які відповідно до Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини є джерелом права і в Україні.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 року (рішення у повному обсязі виготовлено 22.02.2018 року) позовні вимоги ТОВ Агрофірма РОДИНА задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 21.09.2017 року № 0003391407, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ Агрофірма РОДИНА за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) на загальну суму 976198,00 грн.

Судом проведений розподіл судових витрат, а саме: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Сумській області на користь ТОВ Агрофірма РОДИНА витрати на оплату судового збору у розмірі 14642,97 грн.

Висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що первинні документи по взаємовідносинам ТОВ Агрофірма РОДИНА з його контрагентом оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, що спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа або неправильне оформлення, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання відповідача на аналіз інформаційних баз даних, в результаті чого контролюючий орган дійшов висновку про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання засобів захисту рослин та посівного матеріалу від контрагентів та їх подальшу реалізацію на адресу контрагента покупця - ТОВ Агрофірма РОДИНА за відповідні періоди, оскільки позивачем надано до суду копію рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі № 818/1469/17, яким скасовані податкові повідомлення-рішення прийняті відносно ТОВ НП ТЕХНОПАК .

Суд зазначив, що ТОВ Агрофірма РОДИНА не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства ТОВ НП ТЕХНОПАК чи його контрагентами, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування. Платник податків не наділений повноваженнями: податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак ТОВ Агрофірма РОДИНА не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач ГУ ДФС у Сумській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ Агрофірма РОДИНА у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ ТОВ Агрофірма РОДИНА від ТОВ НП ТЕХНОПАК за період листопад-грудень 2016 року, що призвело до порушення вимог а п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України та встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 780958,00 грн. по операціям з контрагентом постачальником ТОВ НП ТЕХНОПАК , у тому числі за листопад 2016 року на суму 235443,00 грн., за грудень 2016 року на суму 545515,00 грн.

Під час проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ Агрофірма РОДИНА з'ясовано неможливість здійснення господарської операції з ідентифікованим товаром у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, яка доказується щодо СГ ланцюга (з урахуванням їх місця у ланцюгу). Зазначений висновок скаржник обґрунтовує тим, що платник податків ТОВ ІНФО-ПРІНТ не придбає реалізовані товари на адресу покупця ТОВ НП ТЕХНОПАК (контрагент позивача) у контрагентів постачальників та і не імпортує захисту рослин в асортименті та посівний матеріал. Отже встановити походження та реального постачальника реалізованих товарів у листопаді 2016 року не має можливості.

За результатами проведеного аналізу податкової звітності та даних ЄРПН встановлено, що ТОВ АРКАС-ТРЕЙД (контрагент ТОВ НП ТЕХНОПАК ) не є імпортером реалізованих товарів (ДКС 3511 (виробництво країни Франція) (код УКТ ЗЕД 1005101800), НК Бріо (виробництво країни Франція) (код УКТ ЗЕД 120600100), КАС 28 з гуматом (виробництво країни Україна), Кораген (код УКТ ЗЕД 3808919000), Хлормекватхлорид (код УКТ ЗЕД 3808939000), Хайкот Супер Екстендер (код УКТ ЗЕД 3402202000), Гродил (код УКТ ЗЕД 3808932300), Спіріт (голд) (фунгіцид) (код УКТ ЗЕД 3808926000), Капуейро (код УКТ ЗЕД 3808932300), Ридомил (голд) (код УКТ ЗЕД 3808923090), Би 58 (код УКТ ЗЕД 3808914010) Квадріс (фунгіцид) (код УКТ ЗЕД 3808926000), Нуприд (код УКТ ЗЕД 3808919000), Реглон (супер) (код УКТ ЗЕД 3808932790), Майстер Пауер (код УКТ ЗЕД 3808932300).

Крім цього, скаржник зазначає, що надані сертифікати не мають жодного відношення до нібито придбаних від ТОВ НП ТЕХНОПАК ТМЦ, а отже підприємством не підтверджено якість придбаних товарів та не виконано умови Договору поставки з вищезазначеними контрагентами-постачальниками.

Також, під час проведення перевірки встановлено відсутність ТТН на транспортування ТМЦ, отриманих від контрагента постачальника ТОВ НП ТЕХНОПАК .

Співробітниками оперативного управління ГУ ДФС у Сумській області, в ході проведеного аналізу діяльності підприємства ТОВ НП ТЕХНОПАК встановлено, що даний СГ має ознаки транзитності , а саме надає вигодотранспортуючі послуги підприємству ТОВ Агрофірма РОДИНА , сформувавши при цьому податковий кредит з ПДВ на поставку добрив від ТОВ АРКАС-ТРЕЙД ( код 40560565), ТОВ ІНФО-ПРІНТ ( код 40519189), які в свою чергу формували податковий кредит, здійснюючи при цьому підміну товару, що свідчить про обрив ланцюга постачання.

Крім цього, в ході аналізу Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що співробітниками слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків відкрите кримінальне провадження № 3101610011000084 за ч. 2 ст. 205 КК України від 21.03.2016 року відносно невстановлених осіб, які діючи умисно за попередньою змовою групи осіб, шляхом обману, використовуючи паспорт та ідентифікаційний код громадянки України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 створили суб'єкт господарської діяльності (юридичну особу) ТОВ АРКАС-ТРЕЙД (код 40560656) з метою прикриття незаконної діяльності.

Наявність вищевказаних доказів є свідченням факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, а первинні документи складені від імені ТОВ НП ТЕХНОПАК в адресу ТОВ Агрофірма РОДИНА в частині реалізації ТМЦ не мають жодної юридичної значимості.

Скаржник вважає, що означені угоди не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань перед замовником, а лише для збільшення валових витрат та податкового кредиту.

Наявність у ТОВ Агрофірма РОДИНА зареєстрованих податкових накладних від ТОВ НП ТЕХНОПАК , які відповідно до ПК України із змінами та доповненнями, є необхідними для формування податкового кредиту, не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у зв'язку з тим, що відсутнє реальне джерело постачання ТМЦ.

Враховуючи наведене, перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій з придбання ТОВ Агрофірма РОДИНА ТМЦ (засобів захисту рослин та посівного матеріалу) у ТОВ НП ТЕХНОПАК , що призвело до порушення податкового законодавства з податку на додану вартість ТОВ Агрофірма РОДИНА .

Таким чином, податковий кредит щодо придбання вищезазначених ТМЦ від ТОВ НП ТЕХНОПАК за період листопад - грудень місяць 2016 року ТОВ Агрофірма РОДИНА за результатами сукупності з'ясованих доказів перевіркою не підтверджено.

Заперечуючи проти доводів та вимог апеляційної скарги, позивач ТОВ Агрофірма РОДИНА зазначає, що оскаржуване судове рішення є обґрунтованим та прийнятим з урахуванням доказів, наданих сторонами, та обставин, встановлених в ході судового розгляду.

Вказує, що висновок апелянта про наявність податкових правопорушень з боку позивача ґрунтується виключно на припущеннях про наявність податкових зловживань у ланцюгу поставки, придбаного товариством товару.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов цілком логічного та обґрунтованого висновку про те, що ТОВ Агрофірма РОДИНА не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства ТОВ НП ТЕХНОПАК чи його контрагентами, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування. Платник податків не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак ТОВ Агрофірма РОДИНА не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім цього, ТОВ НП ТЕХНОПАК не погодилось із висновками акту позапланової перевірки відносно нього від 21.06.17 року № 684/18-28-14-07/34593233/96, які використовувались і під час перевірки ТОВ Агрофірма РОДИНА та покладені в обґрунтування доводів апеляційної скарги, та оскаржило до суду винесені податкові повідомлення-рішення. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.17 року по справі № 818/1469/17 скасовані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області. Станом на теперішній час рішення суду набрало законної сили.

Доводи апеляційної скарги про наявність кримінального провадження відносно суб'єкта господарювання в ланцюгу поставки товару не мають бути прийняті до уваги, адже обставини кримінального провадження стосуються іншого ніж позивач та його контрагент (ТОВ НП ТЕХНОПАК ) господарюючого суб'єкта - ТОВ АРКАС ТРЕЙД . При цьому відомості отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків до їх закріплення процесуальним шляхом - вироком суду, оскільки, такі відомості отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства не є доказами, а лише відомостями про джерело таких фактів. Обов'язковим для адміністративного суду є лише вирок у кримінальній справі, в якому встановлено ті чи інші обставини, що стосуються суті спору.

Ані в акті перевірки, ані в апеляційній скарзі не наведено доказів чи інформації про існування на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вироків суду, які б доводили факт злочинної діяльності посадових осіб позивача чи його контрагента - ТОВ НП ТЕХНОПАК .

Позивач зазначає про хибність доводів апеляційної скарги щодо дефектності первинних документів, які складені за результатами спірних господарських операцій, оскільки господарські операції, проведені між ТОВ Агрофірма РОДИНА та ТОВ НП ТЕХНОПАК були належним чином документально оформлені. При цьому, товариство проводило облік та належне документальне оформлення усіх господарських операцій пов'язаних із придбанням товарів у зазначеного контрагента, та подальшим використанням придбаних товарів.

Щодо доводів контролюючого органу про нереальність проведених господарських операцій у зв'язку із відсутністю документів, які свідчать про транспортування товарів, придбаних у ТОВ НП ТЕХНОПАК , суд першої інстанції вірно встановив, що за умовами договору, укладеного позивачем з TOB НП ТЕХНОПАК , поставка товарів здійснювалася на умовах DDP. Офіційними правилами тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року) Інкотермс чітко визначено, що за умовами DDP продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок договір перевезення товару до названого місця призначення.

Таким чином, за умовами поставки DDP ТОВ Агрофірма РОДИНА не приймає участі у організації транспортного процесу, не має впливу на його документальне оформлення, адже воно не укладало договорів на перевезення товарів, а відтак, має в наявності лише ті документи товаро-супровідні документи, які були надані продавцем та передбачені Договором. Згідно умов Договору, укладеного між позивачем та ТОВ НП ТЕХНОПАК поставка товарів підтверджується їх прийняттям згідно видаткових накладних.

Доводи контролюючого органу про нереальність проведених господарських операцій у зв'язку із відсутністю документів, які свідчать про підтвердження відповідності та походження товарів (декларації про відповідність, паспорта якості, сертифікати тощо), придбаних у ТОВ НП ТЕХНОПАК , спростовуються наявними у матеріалах справи копіями таких документів, що знайшло своє відображення у рішення суду першої інстанції. Сертифікат якості, відповідності, паспорт продукції тощо, не відносяться до первинних документів та не фіксують факт здійснення господарської операції, крім того вказані документи не використовуються у бухгалтерському (податковому) обліку, отже їх відсутність чи наявність не впливає на результати бухгалтерського (податкового) обліку.

Станом на момент проведення спірних господарських операцій, ані добрива, ані насіння, які придбавались у ТОВ НП ТЕХНОПАК не підлягали обов'язковій державній сертифікації. Натомість їх якість підтверджена документами (сертифікатами), які відали їх виробники, засвідчуючи їх відповідність встановленим для такого виду товарів вимогам. Акт перевірки, на відміну від апеляційної скарги, не містить зауважень щодо дефекту змісту чи походження цих документів. Наявність цих документів зайвий раз доводить реальність господарських операцій, які проводились ТОВ НП ТЕХНОПАК із Агрофірма РОДИНА .

За наведених обставин, позивач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення, яке повністю відповідає вимогам ст. 242 КАС України, не підлягає скасуванню.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

У відповідності до приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 ПК України.

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У відповідності до вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Судом установлено, що 30.08.2017 року ГУ ДФС у Сумській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Агрофірма РОДИНА з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ НП ТЕХНОПАК за період листопад - грудень 2016 року.

За результатами означеної перевірки складено Акт перевірки № 1783/18-28-14-07/3779515/157від 30.08.2017 року /а.с. 8-44 т.1/, яким встановлено порушення позивачем вимог а п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України та встановлено завищений податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 780958,00 грн. по операціям з контрагентом постачальником ТОВ НП ТЕХНОПАК , в т.ч. за листопад 2016 року на суму 235443 грн.; за грудень 2016 року на суму 545515 грн. (а.с. 34, т.1).

Підставою для висновків контролюючого органу про порушення податкового законодавства ТОВ Агрофірма РОДИНА є неможливість встановлення реального здійснення платником податків зазначених операцій у зв'язку з неможливістю відстежити реальний рух товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від виробника, відсутністю документів що свідчать про транспортування товару на адресу ТОВ Агрофірма РОДИНА від контрагента-постачальника, неможливість ідентифікувати відповідальних осіб, які приймали продукцію, дефективність первинних документів щодо підтвердження відповідності та походження отриманої від котрагента-постачальника продукції. Крім того, постачальник станом на дату перевірки не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за Договором № 01/11/16 від 01.11.2016 року.

На підставі висновків акту перевірки № 1783/18-28-14-07/3779515/157 від 30.08.2017 року контролюючим органом 21.09.2017 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0003391407 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 976198 грн. (з них: 780958 грн. за податковим зобов'язанням, 195240 грн. - штрафні санкції) /а.с. 46 т. 1/.

Рішенням ДФС України № 28707/6/99-99-11-01-01-25 від 05.12.2017 року податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області № 0003391407 від 21.09.2017 року залишено без змін, а скарга ТОВ Агрофірма РОДИНА - без задоволення /а.с. 59-67, т. 1/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ Агрофірма РОДИНА , колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (подалі - Закон № 996-XIV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV, для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (подалі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Наведені норми свідчать про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не відбувалось, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому, відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом установлено, що ТОВ Агрофірма РОДИНА за листопад 2016 року задекларувало податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 970946,00 грн. /а.с. 11 т. 1/, при цьому, по операціям з контрагентом ТОВ НП ТЕХНОПАК за листопад 2016 року на суму 235443,00 грн. /а.с. 14 т. 1/; за грудень 2016 року задекларувало податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1031612,00 грн., при цьому по операціям з контрагентом ТОВ НП ТЕХНОПАК на суму 545515 грн. /а.с. 17, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133 т. 1/.

Податковий кредит позивачем був сформований на підставі наступного.

01.11.2016 між ТОВ Агрофірма РОДИНА та ТОВ НП ТЕХНОПАК укладено договір купівлі-продажу № 01/11/16 товару, перелік якого наведено у Специфікаціях до Договору на умовах DDP с. Порозок, Краснопільський район, Сумська область (поставку здійснює покупцю товару постачальник) /а.с. 93 т. 1/.

На виконання означеного договору, в листопаді-грудні 2016 позивач мав господарські відносини з контрагентом ТОВ НП ТЕХНОПАК щодо придбання засобів захисту рослин та посівного матеріалу для подальшого використання у власній господарській діяльності, що підтверджується специфікаціями до договору від 14.11.2016 року № 1, № 2, від 21.11.2016 року № 3, № 4, від 05.12.2016 року № 7, від 08.12.2016 року № 8, від 16.12.2016 року № 9, від 16.12.2016 року № 10, № 11 /а.с. 94-99 т. 1/.

Розрахунки за Договором № 01/11/16 проводились у безготівковій формі: за листопад 2016 року на загальну суму 1412656,84 грн., з них 235442,81 грн. ПДВ; за грудень 2016 року на загальну суму 3273090 грн., з них 545515 грн. ПДВ.

Перевезення товару здійснювалось постачальником на умовах DDP (п.3.2 Договору - а.с. 93 т.1), тобто власними силами продавця, у зв'язку з чим ТТН накладні до ТОВ Агрофірма РОДИНА не надавались.

Придбаний товар позивачем використано у власній господарській діяльності, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 16.11.2017 року /а.с. 155 т. 1/, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 208 за січень-вересень 2017 /а.с. 156-164 т. 1/ та по рахунку 631 за лютий-липень 2017 /а.с. 165-169 т. 1/, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення матеріалів) № 145 від 04.07.2017 року, № 181 від 16.08.2017 року, № 215 від 31.08.2017 року , № 226 від 30.09.2017 року, № 143 від 03.07.2017 року, № 146 від 04.07.2017 року /а.с. 170-174 т. 1/, звітом про посівні площі під урожай 2017 року /а.с. 177-178 т. 1/.

Матеріалами справи посвідчується, що позивач надав усі необхідні первинні документи, які відображають реальність господарської операції з ТОВ НП ТЕХНОПАК за листопад-грудень 2016 року, а саме:

- специфікації до договору № 01/11/16 від 14.11.2016 року № 1, № 2, від 21.11.2016 року № 3, № 4, від 05.12.2016 року № 7, від 08.12.2016 року № 8, від 16.12.2016 року № 9, від 16.12.2016 року № 10, № 11 /а.с. 94-99 т. 1/;

- видаткові накладні № РН-0000030, № РН-0000031 від 22.11.2016 року, № РН-0000033, № РН-0000034 від 01.12.2016 року, № РН-0000036, № РН-0000037 від 13.12.2016 року, № РН-0000004, № РН-0000005, № РН-0000006, № РН-0000008 від 14.02.2017 року, № РН-0000009, № РН-0000010, № РН-0000011 від 13.03.2017 року /а.с. 100-112 т. 1/;

- податкові накладні № 2 від 15.11.2016 року, № 3 від 15.11.2016 року, № 4 від 21.11.2016 року, № 6 від 22.11.2016 року, № 1 від 05.12.2016 року, № 2 від 05.12.2016 року, № 5 від 08.12.2016 року, № 6 від 12.12.2016 року /а.с. 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133 т. 1/;

- виписки з банку /а.с. 135-139 т. 1/;

- платіжні дорученнями № 2916 від 12.12.2016 року, № 2915 від 12.12.2016 року, № 3031 від 26.12.2016 року, № 3032 від 26.12.2016 року, № 3033 від 26.12.2016 року, № /а.с. 140-144 т. 1/;

- сертифікати на товар /а.с. 145-154 т. 1/;

- бухгалтерська довідка від 16.11.2017 року /а.с. 155 т. 1/, оборотно-сальдова відомість по рахунку 208 за січень-вересень 2017 /а.с. 156-164 т. 1/ та по рахунку 631 за лютий-липень 2017 /а.с. 165-169 т. 1/, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення матеріалів) № 145 від 04.07.2017 року, № 181 від 16.08.2017 року, № 215 від 31.08.2017 року, № 226 від 30.09.2017 року, № 143 від 03.07.2017 року, № 146 від 04.07.2017 /а.с. 170-174 т. 1/, звіт про посівні площі під урожай 2017 року /а.с. 177-178 т. 1/.

Колегія суддів зазначає, що означені правочини, укладені ТОВ Агрофірма РОДИНА та ТОВ НП ТЕХНОПАК - є діючими, укладеними між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ у періоді їх укладення та виконання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, колегія суддів установила, що вони відповідають вимогам до їх оформлення в розумінні Закону № 996-XIV та Положення № 88, мають всі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону № 996-XIV, ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, відтак, вони підтверджують реальність вчинених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не спростована за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України у ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції і та обставина, що господарські операції позивача за перевіряємий період знайшли своє відображення у господарській діяльності підприємства.

Матеріали справи посвідчують факт виконання ТОВ Агрофірма РОДИНА зобов'язань за правочинами, укладеними з ТОВ НП ТЕХНОПАК шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що, в свою чергу, означає втрату підприємством права власності на них.

Колегія суддів зауважує про відсутність обставин та доказів на їх підтвердження, які б доводили відсутність у ТОВ Агрофірма РОДИНА об'єктивної потреби на укладання цих правочинів, неспівпадання предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача, фізичну відсутність придбаного товару.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Доходи для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток повинні бути фактично отриманими і підтвердженими належними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з суб'єктами господарювання, і є підставою для формування податкового обліку платника податків

Первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій з надання послуг, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 27.02.2018 року по справі № 813/1766/17 (К/9901/3360/17).

Доводи апеляційної скарги контролюючого органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, товарно-транспортна накладна лише призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням тієї обставини, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа або неправильне оформлення, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім наведеного, колегія суддів зазначає, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі № 818/1469/17, яка набрала законної сили 23.02.2018 року, встановлено факт реальності господарської операції між ТОВ НП ТЕХНОПАК та позивачем ТОВ Агрофірма РОДИНА за договором купівлі-продажу № 01/11/16 від 01.11.2016 року, що є предметом спору у даній справі.

Так, судовим розглядом у справі № 818/1469/17 установлено, що на виконання означеного спірного договору придбаний ТОВ НП ТЕХНОПАК у ТОВ ІНФО ПРІНТ товар був реалізований позивачу ТОВ Агрофірма РОДИНА що підтверджується наданими первинними документами: видатковими накладними № PH-00Ц0030, № РН-0000031 від 22.11.2016 року, № РН-0000033, № РН-0000034 від 01.12.2016 року, № РН-0000006 від 14.02.2017 року, податковими накладними №№ 2, 3 від 15.11.2016 року, №№ 4, 5 від 21.11.2016 року, № 6 від 22.11.2016 року, рахунками-фактурами № СФ-0000042, № СФ-0000043 від 14.11.2016 року, № СФ-0000045, № СФ-0000046, № СФ-0000047 від 21.11.2016 року. За поясненнями представника ТОВ НП ТЕХНОПАК , фактична поставка здійснювалась силами ТОВ ІНФО ПРІНТ одразу за адресою місцезнаходження ТОВ Агрофірма РОДИНА , у зв'язку з чим, відсутні первинні документи, що підтверджують транспортування товару від ТОВ НП ТЕХНОПАК до ТОВ Агрофірма РОДИНА .

За приписами ч. 5 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи контролюючого органу про дефективність первинних документів, що підтверджують відповідність та походження отриманої від контрагента-постачальника продукції з огляду на те, що сертифікат якості, відповідності, паспорт продукції тощо, не відносяться до первинних документів бухгалтерського обліку та не фіксують факт здійснення господарської операції, крім того, означені документи не використовуються у бухгалтерському (податковому) обліку, і їх відсутність чи наявність не впливає на результати бухгалтерського (податкового) обліку.

Статтею 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що сертифікат якості чи паспорт продукції не відносяться до документів, передбачених ст. 44 ПК України.

Крім цього, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про наявність вироку суду у кримінальному провадженні № 32016100110000084, внесеному до ЄДРСР 21.03.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України, оскільки сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем ТОВ Агрофірма РОДИНА , у вироку Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 року не встановлено.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні ПК України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Крім того, на недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказав Європейський суд з прав людини, зокрема 09.01.2007 року у рішенні Інтерсплав проти України .

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Так, у вищезазначеному рішенні вказано, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується й іншою практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії суд дійшов висновку: ...компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки: невиконання постачальником: його обов'язків щодо своєчасного декларування ПД, і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен: був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 цього рішення суд наголошує, що "...у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б".

Таким чином, колегія суддів зазначає, що ТОВ Агрофірма РОДИНА не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства його контрагентами, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування. Платник податків не наділений повноваженнями: податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Відтак, ТОВ Агрофірма РОДИНА не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача, суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача та задоволення адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції на підставі приписів ч. 2 ст. 6 КАС України враховує те, що Європейський суд з прав людини у п. 110 рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції вказав на те, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення &lі; &?н; суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції, то судові витрати відповідно до статті 139 КАС України не підлягають новому розподілу.

На підставі наведеного, керуючись 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, - без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець О.І. Сіренко Постанова складена і підписана 07 серпня 2018 року.