Рішення

від 09.07.2018 по справі 905/933/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.07.2018                     Справа № 905/933/18                               

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді                                                             Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання                                        Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» (61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок №6; код ЄДРПОУ – 37659553)

до приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок №2; код ЄДРПОУ – 05763642)

про стягнення 190 899,37 гривень,-

за участю представників сторін:

від позивача:           не з'явився

від відповідача:           не з'явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення 190 899,37 гривень, з яких: 148 000,00 гривень заборгованості, 18 923,73 гривень пені, 4 573,81 гривень 3% річних, 19 401,83 гривень інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №48/6-42 від 07.02.2017, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у заявленому розмірі, а також нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/933/18.

Вказаною ухвалою вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 19.06.2018, встановлено строк на подання письмових доказів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.06.2018 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Від представника відповідача 13.06.2018 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач визнає позов в частині розміру основної заборгованості.

Судове засідання від 19.06.2018 проводилось в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання від 19.06.2018 не з'явився.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.06.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 09.07.2018.

У судове засідання 09.07.2018 представники сторін не з'явились, про причини неявки суду не повідомили.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

07 лютого 201 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» (далі по тексту – постачальник) та приватним акціонерним товариством «Старокраматорськи/й- машинобудівний завод» (далі по тексту – покупець) укладено договір поставки №48/6-42 (далі по тексту – Договір), за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити електроматеріали, надалі продукція, а покупець – прийняти та оплатити таку продукцію.

Статтею 712 Цивільного кодексу визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Найменування (асортимент), ціна, кількість, строк поставки, загальна вартість, походження цієї продукції вказуються в специфікаціях, які додаються до договору і є його невід'ємною частиною (п.1.2. договору).

Згідно п.2.2. договору сума цього договору складається із загальної вартості визначеної у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Оплата вартості продукції здійснюється наступим чином:

50% - протягом 10 банківських днів після підписання договору, Специфікації №1 та всіх наступних специфікацій до цього договору та виставлення рахунку;

50% - відстрочка платежу 15 календарних днів з моменту отримання покупцем продукції.

У Розділі 6 сторони визначили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Так, п.6.3. договору визначено, що за прострочення кінцевої оплати передбаченої п.2.5. покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі по тексту – ГК України), статей 11, 202, 712 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Договір підписаний з протоколом розбіжностей, які сторонами були врегульовані.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку продукції на загальну суму 222 641,88 гривень, що підтверджується видатковою накладною №234 від 03.04.2017 на суму 215 031,96 гривень та видатковою накладною №291 від 20.04.2017 на суму 7 609,92 гривень. Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін, відповідні довіреності надані суду.

Відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію в загальному розмірі 74 641,88 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №3463 від 31.08.2017 на суму 54 641,88 гривень та платіжним дорученням №4474 від 03.11.2017 на суму 20 000,00 гривень.

Залишок несплаченої відповідачем суми становить 148 000,00 гривень та є його боргом.

Відповідач визнає факт існування заборгованості у заявленому розмірі, а тому відповідно до положень ч.1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України додаткового доказування не потребує.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов'язаннями.

Крім заборгованості, позивачем заявлено до стягнення 18 923,73 гривень пені за період з 06.05.2017 по 06.11.2017.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

У п.6.3. договору визначено, що за прострочення кінцевої оплати передбаченої п.2.5. покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений статтею 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою, а не строком протягом якого здійснюється нарахування пені до звернення з позовом до суду.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господасрьких спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи відсутність відповідного клопотання, строк позовної давності в частині стягнення пені господарським судом не застосовується.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені за період з 06.05.2017 по 06.11.2017, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично не вірним, оскільки обчислення має бути здійснено за кожним фактом поставки окремо.

Відтак, за розрахунком господарського суду сума пені, що підлягає стягненню становить 26 419,63 гривень із розрахунку:

з 19.04.2017 по 30.08.2017 на суму 215 031,96 гривень – 19 953,79 гривень;

з 31.08.2017 по 19.10.2017 на суму 160 390,08 гривень – 5 492,81 гривень;

06.05.2017 по 06.11.2017 на суму 7 609,92 гривень – 973,03 гривень.

Господарський суд при прийнятті рішення не може виходити за межі заявлених вимог, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Також, позивачем заявлені до стягнення 3% річних в розмірі 4 573,81 гривень за період з 06.05.2017 по 16.05.2018.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За здійсненим господарським судом перерахунком, розмір 3% який підлягає стягненню становить 4 573,81 гривень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Щодо стягнення інфляційних втрат за період з 06.05.2017 по 16.05.2018 в розмірі 19 401,83 гривень.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши поданий розрахунок інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що позивачем не враховано вище вказані положення тому не вірно визначено початкову дату періоду нарахування.

Так, інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 01.06.2017 по 30.04.2018 в розмірі 17 253,53 гривень.

Так, господарський суд задовольняє позовні вимоги у визначеному розмірі.

За положеннями статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 236-238, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» до приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення 190 899,37 гривень – задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок № 2; код ЄДРПОУ – 05763642) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» (61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок №6; код ЄДРПОУ – 37659553) 148 000,00 гривень заборгованості, 18 923,73 гривень пені, 4 573,81 гривень 3% річних, 17 253,53 гривень інфляційних втрат, а також 1 742,17 гривень судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 148,30 гривень інфляційних втрат – відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 09.07.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2018.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Електроюніт» (61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок №6; код ЄДРПОУ – 37659553)

Відповідач: приватне акціонерне товариство «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок № 2; код ЄДРПОУ – 05763642)

Суддя                     С.М. Фурсова