Рішення

від 07.08.2018 по справі 920/539/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.2018 Справа № 920/539/18

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Заєць С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гордієнко Ж.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНАГРОТРЕЙД" (40000, м. Суми, вул. Харківська, буд. 30/2)

до відповідача ОСОБА_1 господарство "МІРТ"

(42843, вул. Жовтнева, буд. 49, с. Рябина, Великописарівський район,

Сумська область)

про стягнення 18297,19 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача -не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог позовної заяви позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІНАГРОТРЕЙД" просить суд стягнути з відповідача 18297,19 грн., у тому числі: 11925,00 грн. основного боргу за договором поставки № 77 від 12.05.2017, 2867,87 грн. пені, 2598,02 грн. - 28% річних, 906,30 грн. інфляційних нарахувань, а також стягнути з відповідача суму судових витрат.

Ухвалою суду від 19.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 73 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач подав до суду заяву від 06.08.2018, в якій зазначив, що на адресу позивача відповідачем заперечень на позовну заяву не надходило, тому позивач відповідь на відзив суду не надав. В зв'язку з означеним позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Мінагротрейд та ОСОБА_1 господарством МІРТ виникли господарські відносини, а саме 12.05.2017 було укладено договір поставки № 77 (надалі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору передбачено, що в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничотехнічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену Договором грошову суму.

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю та базис поставки, строк оплати, а також інші умови, визначені в Додатках до Договору, які є невід'ємною його частиною.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 12.05.2017 на адресу відповідача було поставлено інокулянт ХайКот Супер Extender та інокулянт ХайКот Супер Соя на загальну суму 11925 грн.

Відповідно до п. 2.4. Договору та додатку № 00000000183 від 12.05.2017 до договору передбачено, що оплата товару здійснюється у строк до 05.10.2017.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ним договірні зобов'язання виконані в повному обсязі, проте відповідач свій обов'язок щодо своєчасного і в повному обсязі розрахунку за придбаний товар не здійснив, через що станом на день звернення до суду з позовом заборгованість відповідача за поставлений товар перед позивачем становить 11925 грн. 00 коп.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача 11.06.2018 було направлено вимогу щодо проведення розрахунку за придбаний товар.

Відповідач заборгованість не погасив, відповідь на вимогу не надав.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується матеріалами справи, а саме: договором поставки № 77 від 12.05.2017, видатковою накладною № 205 від 12.05.2017, довіреністю № 9 від 12.05.2017 та товарно-транспортною накладною № Р146 від 12.05.2017. Товар отриманий уповноваженою на те особою відповідача, будь-яких претензій щодо кількості та якості поставленого товару відповідачем не пред'явлено.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за поставлений товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11925 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 цього ж Кодексу визначено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Приписами статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили 28 % річних за прострочення оплати товару.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 28 % річних в загальній сумі 2598 грн. 02 коп. та 906 грн. 30 коп. інфляційних нарахувань.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 28% річних передбачене діючим законодавством України та положеннями Договору, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28% річних в сумі 2598 грн. 02 коп. та 906 грн. 30 коп. інфляційних нарахувань є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Пунктом 7.2. (А) Договору передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до поданого розрахунку, за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідачеві нарахована пеня в сумі 2867 грн. 87 коп.

З огляду на викладене, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене положеннями договору та діючим законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 2867 грн. 87 коп. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, несвоєчасної оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1762 грн. 00 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 178, 233, 238, 241, 247, 248, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства МІРТ (43850, Сумська область, Великописарівський район, с. Володимирівка, вул. Садова, буд. 9/2, код ЄДРПОУ 34205691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІНАГРОТРЕЙД (40000, м. Суми, вул. Харківська, 30/2, код ЄДРПОУ 39833682) 11925 грн. 00 коп. основного боргу за договором поставки від 12.05.2017 № 77, 906 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 2598 грн. 02 коп. 28% річних, 2867 грн. 87 коп. пені, а також 1762 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 09.08.2018.

Суддя С.В. Заєць