ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27.11.2007 Справа № 13/516-ПН-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
до Приватного підприємця ОСОБА_2
про визнання за позивачем права власності на: цех закладних деталей, літера „Е”, площею 549,9 м2, а також на нежилі приміщення будівельного майданчика, площею 278,6 м2 та 198,5 м2, розташованих по Бериславському шосе, 10 у м. Херсоні,
за участю представників:
позивача –ОСОБА_3 (представника за дорученням,
відповідача –ОСОБА_4 (представника за дорученням),
в с т а н о в и в:
Відповідно до позову заявлені вимоги ґрунтуються на положеннях статті 328 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, на думку позивача, він має право на захист права власності на спірне майно, яке підлягало передачі йому за умовами договору позики від 26 серпня 2006 року у випадку неповернення відповідачем суми позики в розмірі 112000 грн.
Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на ті обставини, що ним не підписувався договір позики з позивачем, у зв’язку з чим і не отримувалися грошові кошти, а тому договір є підробленим. Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 26.03.2007 р. у справі № 2-14449/2007 встановлено, що земельна ділянка, площею 0,3926 га та всі, розташовані на ній, нежилі приміщення –літери „Е”, „Е-2” та „Е-3” були придбані громадянином ОСОБА_5 за рахунок особистих коштів.
Розгляд справи проведено в судових засіданнях, що відбулися 15 та 27 листопада поточного року. За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення. Безпосередньо в судовому засіданні позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, яке судом відхилено у зв’язку з відсутністю підстав.
Крім викладеного судом констатується, що за змістом статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно до статті 328 того ж Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 334 ЦК України визначено момент набуття права власності. Зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
В той же час, порядок та способи захисту права власності передбачені Главою 29 ЦК України.
Так, у відповідності до положень статті 386 держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
В свою чергу за статтею 392 власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, як видно з викладених правових позицій, при обранні позивачем такого способу захисту порушених прав, як визнання права власності, він у відповідності до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зобов’язаний довести наявність права власності на спірне майно з урахуванням доведеності факту його набуття.
В даному випадку позивачем зазначається про набуття права власності на спірне майно за договором позики від 26 серпня 2006 року, укладеним з відповідачем. З тексту цього договору вбачається, що позивач передає у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 112000 грн, а останній зобов’язується повернути їх протягом 30-ти банківських днів. У випадку неповернення цієї суми відповідач зобов’язується передати у власність позивача земельну ділянку, площею 0,3926 га, за адресою: м. Херсон, Бориславське шосе, 10 у м. Херсоні; а такою розташовані на ній: цех закладних деталей, літера „Е”, площею 549,9 м2, а також на нежилі приміщення будівельного майданчика, площею 278,6 м2 та 198,5 м2.
В якості доказу перерахування відповідачу названої суми позивач вказує на платіжні доручення № 89 від 27 листопада 2006 року про перерахування безпосередньо відповідачу 104000 грн з призначенням платежу: „сплата за територію і будівлі за адресою Бориславське шосе, 10”, а також № 191 від 28 листопада 2006 року про перерахування 8180 грн до міського бюджету з призначенням платежу: „доплата за земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу від 14.11.06 без ПДВ”.
Згідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Поряд з цим за статтею 1047 того ж Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином слідує висновок про недоведеність посилань позивача на перерахування грошових коштів саме в якості позики.
Недоведеним вважається також факт наявності у позивача права власності на спірне майно, яке підлягало б захисту в судовому порядку, оскільки ним не доведено факту набуття такого права. Зокрема, як зазначено вище право власності набувається за результатами правочинів, а безпосередньо моментом переходу права власності є передача майна, яка в даному випадку не відбувалась.
За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому сплачене позивачем державне мито в розмірі 85 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на нього, а надлишково сплачена сума державного мита в розмірі 1036,8 грн –поверненню з державного бюджету.
На підставі зазначених правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
в и р і ш и в :
1.В задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Повернути приватному підприємцю ОСОБА_1 1036,8 грн. надлишково сплаченого державного мита. Видати довідку.
Дата підпису рішення –30 листопада 2007 року
Суддя М.К. Закурін
Суд | Господарський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 27.11.2007 |
Оприлюднено | 29.03.2010 |
Номер документу | 7578564 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Херсонської області
Закурін М. К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні