Рішення

від 10.08.2018 по справі 910/7757/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10.08.2018Справа №  910/7757/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро Інтернешнл"  (03045, м. Київ, вул. Столичне шосе 100) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросталь Холдинг"  (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко 6А,оф. 220) про  повернення 167 451,48 грн. Представники сторін: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро Інтернешнл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросталь Холдинг" про повернення 167 451,48 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.08.2017 на підставі усної домовленості сторін та виставленого рахунку-фактури № СФ-00443 від 31.07.2017 позивачем було здійснено попередню оплату товару на суму 166 380,00 грн., який відповідач зобов'язався поставити на адресу позивача. Оскільки, станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач не поставив оплачений товар та не здійснив повернення коштів на вимогу позивача, ТОВ "Квадро Інтернешнл" просить суд стягнути з ТОВ "Євросталь Холдинг" вищезазначену суму та нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 071,48 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/7757/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.06.2018 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою “не розшукано”. За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про  відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд   встановив. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро Інтернешнл" (надалі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросталь Холдинг" (надалі – постачальник, відповідач) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов'язався оплати товар, а відповідач в свою чергу зобов'язався його поставити. Відповідно до виставленого відповідачем рахунку – фактури № СФ-00443 від 31.07.2017 на суму 166   380,00 грн. (разом з ПДВ 27730,0000 грн.) на оплату товару: Лист 1 мм АМг5 1,26х2,5; Лист 1,5мм АМг5 1,26х2,5; Труба х.к 22х3, позивачем було перераховано на користь відповідача 166   380,00 грн., що підтверджується довідкою АТ "УкрСиббанк" №81-21-27/309 від 04.06.2018 та випискою із банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро Інтернешнл" за 01.08.2017 року. Відповідач в порушення досягнутої домовленості зобов'язання з поставки не виконав, оплачений позивачем товар на загальну суму 166   380,00 грн. не поставив. 14 травня 2018 року з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою №14/05-3 про повернення у строк до 21.05.2018 грошові кошти у розмірі 166   380,00 грн. Направлення вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист (поштове відправлення № 0407310111220) від 15.05.2017 та фіскальний чек поштового зв'язку №9680 від 15.05.2017. Проте, відповідачем дана вимога залишена без відповіді, зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, повернення грошових коштів позивачу не здійснено. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків. Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як встановлено судом, 01 серпня 2017 року на підставі рахунку-фактури №СФ-00443 від 31.07.2017 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросталь Холдинг" грошові кошти у розмірі 166   380,00 грн., з призначенням платежу: «Сплата за листи згідно рахунку №СФ-00443 від 31.07.2017, у т.ч. ПДВ 20% - 27   730,00 грн.». Однак, за твердження позивача, поставка оплаченого товару, а саме: листа 1 мм АМг5 1,26х2,5 у кількості 0,300т, листа 1,5мм АМг5 1,26х2,5 у кількості 1,000т. та труби х.к 22х3 у кількості 18,000м., відповідачем здійснена не була. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1   ст. 662 Цивільного кодексу України   встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Судом встановлено, що під час укладення договору поставки у спрощений спосіб сторони визначили його істотні умови щодо асортименту, кількості та ціни товару, при цьому, не передбачили строку виконання відповідачем зобов'язань щодо відвантаження товару. Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2   ст. 530 Цивільного кодексу України   якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 2      ст. 693 Цивільного кодексу України    якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання. Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. У даному випадку, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №14/05-3 від 14.05.2018, відповідно до якої просив відповідача у строк 21.05.2018 повернути грошових коштів у розмірі 166   380,00 грн., які були перераховані позивачем на оплату товару згідно рахунку №СФ-00443 від 31.07.2017. Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували поставку ним товару позивачу, як і доказів, які б свідчили про повернення ним грошових коштів за оплачений і непоставлений товар. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести      ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 166   380,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1   071,48 грн., нарахованих за період з 22.05.2018 по 04.06.2018, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення його суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України). Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення   ст. 1048 ЦК України, на які посилається позивач, є безпідставним. Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок не поставки товару  та безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України. Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-39гс15 (№910/2899/14).Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 1   071,48 грн. визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до   ст. 86 Господарського процесуального кодексу України   суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України   витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається  на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросталь Холдинг"  (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко 6А,оф. 220, ідентифікаційний код 40883836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро Інтернешнл" (03045, м. Київ, вул. Столичне шосе 100, ідентифікаційний код 40351496) основний борг у розмірі 166   380 (сто шістдесят шість тисяч триста вісімдесят) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 72 коп. 3. В іншій частині вимог відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 10.08.2018                        Суддя                                                                                   Пукшин Л.Г.