Рішення

від 07.08.2018 по справі 925/482/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Черкаси справа № 925/482/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участі представників сторін: позивача - Іщенка О.Д. особисто, відповідача - Мельниченка М.В. за посадою (директор), у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом фізичної особи - підприємця Іщенка Олександра Дмитровича до фермерського господарства "Хлипнівське" про стягнення 47 960 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа - підприємець Іщенко Олександр Дмитрович звернувся в господарський суд з позовом до фермерського господарства "Хлипнівське" (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору підряду, укладеного у спрощений спосіб, 44 000 грн. боргу за виконану роботу, 3960 грн. 00 коп. три проценти річних за період прострочення сплати основного боргу, що разом складає 47 960 грн. 00 коп., та відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору у розмірі 1762 грн. і 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивований тим, що за усним замовленням керівника відповідача ним виконані і передані замовнику підрядні роботи по виготовленню дошок дубових необрізних довжиною 3 м, товщиною 28 мм в об'ємах, визначених замовником. Факт виконання підрядних робіт за замовленням відповідача, вартість виконаних робіт і порядок розрахунків підтверджується розпискою відповідача. Зобов'язання щодо оплати підрядних робіт у погоджений строк відповідачем не виконано, що обумовило подання позову до суду.

Ухвалою суду від 23.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/482/18, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.06.2018, зобов'язано відповідача у встановлений строк надіслати суду відзив на позов, а позивача - відповідь на відзив. Крім того, відповідачу роз'яснено його право в порядку ст. 250 ГПК України на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Копії ухвал суду від 23.05.2018 направлені сторонам рекомендованими листами з повідомленням про вручення за адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві, повернулись від обох сторін до суду з довідками пошти: за закінченням встановленого строку зберігання та приєднані до матеріалів справи (а.с. 20-25).

Ухвалою суду від 21.06.2018 року у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено на 24.07.2018.

В засіданні суду оголошувались перерви з 24.07.2018 року по 02.08.2018 року, з 02.08.2018 до 07.08.2018 року, про що обидві сторони повідомлялись під розписку, а їх явка в засідання суду 07.08.2018 року визнана судом не обов'язковою.

02.08.2018 відповідач в особі свого представника - директора господарства Мельниченка М.В. подав відзив на позовну заяву (а.с. 37), в якому заперечував проти позову повністю з мотивів необґрунтованості і недоказаності позовних вимог.

В засіданні суду 02.08.2018 року позивач позов з підстав і у розмірі, викладених у позовній заяві, підтримав і просив задовольнити повністю, відповідач в особі свого представника позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У засідання суду 07.08.2018 року представники сторін не з'явились, їх неявка не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позов частково з таких підстав.

Із Витягу і Інформаційної довідки з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача і відповідача вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем, одним із видів господарської діяльності якого є лісопильне та стругальне виробництво

Відповідач - фермерське господарство "Хлипнівське", є юридичною особою, видами діяльності якого, зокрема, є лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, засновником, керівником і підписантом господарства з 15.02.2011 року є Мельниченко Михайло Володимирович.

Із розписки Мельниченка М.В. від 27.05.2015 року вбачається, що він винен Іщенку О.Д. 44000 грн. за виконану роботу, які зобов'язався повернути протягом червня місяця. Розписка підписана Мельниченком М.В., посвідчена печаткою фермерського господарства "Хлипнівське".

Відповідно до довідки Головного управління ДФС у Черкаській області від 01.08.2018 №32325/23-00-12-0910, відповідач у період з січня 2014 року по грудень 2017 року перебував на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

В засіданнях суду позивач і представник відповідача Мельниченко М.В. дали пояснення, згідно з якими позивач наполягав на виконанні ним саме підрядних робіт по переробці деревини, відповідач це заперечував, наявність боргової розписки визнавав, проте стверджував, що вона не стосується спірних відносин.

Ухвалою суду від 24.07.2018 (в протоколі судового засідання) клопотання позивача про допит в якості свідків Прудиуса Андрія Васильовича, Чеченю Віктора Івановича відхилено з мотивів його невідповідності нормам ст.ст. 88, 89 ГПК України.

Таким чином, спірні правовідносини сторін виникли із договору на виконання робіт по переробці деревини, договір укладений у спрощений спосіб, вимоги позивача та заперечення відповідача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.

За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань підряду, загальні положення про підряд, як окремий вид зобов'язань, визначені параграфом 1 глави 61 ЦК України, ст. 324 ГК України, про зобов'язання і договір - розділом І і ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини - главою 16 розділу IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 розділу I книги 5 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення правовідношення, відшкодування збитків та іншим способом відшкодування майнової шкоди або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 20, 144 ГК України також передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610,ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (абзац перший підпункту 1.10 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань із змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 10.07.2014 р. N 6.

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що сторонами було досягнуто згоди про виконання позивачем за замовленням відповідача робіт по переробці деревини (виготовлення дошок із матеріалу підрядника). Договір про це укладено ними у спрощений спосіб, підтверджується розпискою відповідача, укладення договору у визначений ними спосіб не суперечить нормам зобов'язального права про підряд. Сторонами умови даного договору виконувалися, спірна заборгованість відповідача по оплаті виконаних робіт позивачем в сумі 44000 грн. підтверджена розпискою відповідача, останній наявність і розмір боргу належними і допустимими доказами не спростував. Відтак, вимогу позивача до відповідача про примусове стягнення вартості виконаних підрядних робіт суд визнає обґрунтованою, доказаною і задовольняє частково. При цьому суд враховує, що вимога позивача в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 3960 грн., нарахованих на суму основного боргу за період прострочення з 01.07.2015 - 17.05.2018, відповідає вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України, але їх розрахунок проведено арифметично неправильно. За розрахунком суду їх розмір складає 3800,88 грн. і в такому розмірі позов в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог, тому позов з зазначених у ньому підстав задовольняє. Доводи відповідача спростовуються зазначеними нормами законодавства та письмовими доказами у справі, є необґрунтованими і судом відхиляються.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи суд враховує таке.

У позові позивач заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору у розмірі 1762 грн. 1000 грн. витрат на правничу допомогу. На їх підтвердження позивач надав суду квитанцію Приватбанку від 17.05.2018 про сплату ним 1762 грн. судового збору і квитанцію № 19 від 17.05.2018 року про сплату адвокату Полежаку В.Ф. 1000 грн. за підготовку позову. Інших документів, на підтвердження послуг адвоката позивачем не надано.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявна в матеріалах справи лише квитанція про оплату послуг по підготовці проекту позовної заяви не дають суду достатніх підстав для покладення витрат позивача на отримання правової допомоги на сторону відповідача, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Врахувавши надані позивачем докази підтвердження понесених судових витрат, суд на підставі статті 129 ГПК України стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 1762 грн., у задоволенні вимоги в частині стягнення 1000 грн. на професійну правничу допомогу відмовляє з мотивів її необгрунтованості.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Хлипнівське", ідентифікаційний код юридичної особи 36773804, місцезнаходження: Черкаська обл., Звенигородський район, с. Хлипнівка, вул. Набережна, буд. 133 на користь фізичної особи - підприємця Іщенка Олександра Дмитровича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 - 44000 грн. боргу, 3800 грн. 88 коп. три проценти річних, 1762 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині стягнення 159 грн. 12 коп. трьох процентів річних і 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08 серпня 2018 року.

Суддя В.М. Грачов