Рішення

від 10.08.2018 по справі 0940/1199/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2018 р. справа № 0940/1199/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Храбатин Д.М.,

представника позивача - Фрейдун В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовною заявою Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)"

до Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області

про визнання неправомірними дії щодо винесення постанови про арешт коштів та арешт майна боржника, а також визнання протиправними та скасування постанови про арешт коштів боржника ВП №55584497 від 23.04.2018 та постанови про арешт майна боржника ВП №55584497 від 23.04.2018, з підстав їх неправомірності, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" (надалі, також - позивач) 09.07.2018 звернулося в суд з позовною заявою до Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дії щодо винесення постанови про арешт коштів та арешт майна боржника, а також визнання протиправними та скасування постанови про арешт коштів боржника ВП №55584497 від 23.04.2018 та постанови про арешт майна боржника ВП №55584497 від 23.04.2018, з підстав їх неправомірності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані постанови, оскільки майно і кошти, на які накладено арешт не перебувають у власності позивача а є державною власністю, які передані позивачу на праві господарського відання. За таких обставин, накладення арешту на кошти і майно в подальшому негативно вплине на виконання Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" вимог Кримінально-виконавчого кодексу України, що призведе до порушення матеріальних та інших інтересів держави в сфері виконання кримінальних покарань. Окрім цього вказав, що статутом позивача визначено, що звернення стягнення на майно підприємства не допускається, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання документу, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 3 524 грн (а.с.39-42).

На адресу суду 30.07.2018 позивачем подано заяву №118/7-46-П від 25.07.2018 (а.с.45), до якої долучено квитанцію №0.0.1094107775.1 від 26.07.2018 про сплату судового збору у розмірі 3 524 грн. (а.с.3).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами статті 287 Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) та призначено судовий розгляд на 10.08.2018 о 10:00 год. (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов 10.08.2018 о 9:35 на електронну адресу суду у вигляді заперечення №12893 від 09.08.2018. Заперечуючи проти позову відповідач вказав, що позивачем пропущений строк для оскарження постанови про арешт коштів та арешт майна боржника. Також вказав, що відповідачем здійснено всі дії у відповідності до Закону України Про виконавче провадження , а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

З приводу пропущення строків оскарження вищевказаних постанов державного виконавця, суд зазначає, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 визнано причини пропуску строку звернення позивача до суду з даними позовними вимогами - поважними та поновлено позивачу строк звернення до суду (а.с.2).

Представник позивача в судовому засіданні вимоги, викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити. Додатково зазначив, що відповідачем накладено арешт на усі діючі рахунки позивача (а.с.82), що спричинило блокування його роботи.

В судове засідання представник відповідача не з'явився та подав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із призначенням виконавчих дій для виконання рішення суду в межах території району.

З даного приводу суд зазначає, що особливості розгляду окремих категорій адміністративних справ, в тому числі, що визначені статтею 287 КАС України закріплені, зокрема, в статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 3 якої неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій

Відтак, суд не вбачає підстав та необхідності у відкладенні розгляду справи та ухвалив розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши та дослідивши в сукупності позовну заяву та письмові докази, наявні у матеріалах даної адміністративної справи, судом встановлено такі обставини.

Відповідачем 09.09.2011 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №28844046 про стягнення податкового боргу із Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" в сумі 315257,42 грн (а.с.79), проте 30.03.2012 відповідачем винесено постанову ВП№28844046 про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.81).

У зв'язку із вчиненням виконавчих дій, відповідачем винесено: 22.01.2018 постанову ВП №55584510 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення 37,86 грн витрат (а.с.68), 31.01.2018 постанову ВП №55584510 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення 37,86 грн витрат (а.с.70), постанову ВП №55584497 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення 31525,74 грн виконавчого збору (а.с.66,72), а 23.04.2018 постанову ВП№55584497 про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (а.с.64). Суд зазначає, що вказані постанови державного виконавця позивачем не оскаржувалися.

В подальшому, Долинським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області у виконавчому провадженні №55584497, 23.04.2018 винесено дві постанови, зокрема, про арешт коштів боржника, яким накладено арешт на усі рахунки позивача та про арешт майна боржника, яким накладено арешт на все майно позивача, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів в розмірі 31 563,60 грн. Не погоджуючись із винесеними постановами державного виконавця, позивач звернувся в суд з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та застосовує положення законів у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме, Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі, також - Закон №1404-VIII), Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 № 2713-IV (надалі, також- Закон № 2713-IV).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом №1404-VIII.

Приписами частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із пунктами 6, 7, 16, 18, 22 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

накладати арешт на майно боржника , опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом ), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Аналізуючи приписи вищевказаної статті Закону №1404-VIII, суд зазначає, що накладення арешту на майно є правовим механізмом створення можливості реалізації такого майна виконавцем у межах суми стягнення за виконавчим документом із врахуванням додаткових платежів. Слід також зауважити, що для ефективного виконання рішень, звернутих до примусового виконання, державний виконавець володіє й іншими повноваженнями, визначеними статтею 18 Закону №1404-VIII, окрім накладення арешту на майно і кошти боржника.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Суд зазначає, що встановлення правомірності стягнення виконавчого збору в сумі 31525,74 грн не є предметом оскарження в даній адміністративній справі, а відтак суд не надає правової оцінки даним обставинам у виконавчому провадженні ВП №55584497.

Згідно із частинами 1 - 2 статті 48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом .

Частинами 1 - 5 статті 52 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом . Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

У разі якщо після накладення виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності .

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення ), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 № 2713-IV.

Частиною 1 статті 6 Закону № 2713-IV передбачено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань , інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до приписів пунктів 1.1 та 1.2 Статуту Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" №3529/5 від 06.12.2016 (надалі, також - Статут, а.с.15-26), Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України. Підприємство безпосередньо підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2713-IV, підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Частиною 1 статті 24 Закону № 2713-IV встановлено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 2713-IV, майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.13, 4.16 Статуту, майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно позивача становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)".

Джерелами формування майна позивача є:

державне майно, передане позивачу Уповноваженим органом управління;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності позивача;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів, отримані із дотриманням порядку передбаченого законодавством;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством.

Майно позивача не може бути передано в заставу. Звернення стягнення на майно позивача не допускається.

При цьому Закон № 2713-IV не розділяє окремо майно у вигляді товарно-матеріальних цінностей, рухомого, нерухомого майна чи грошових коштів, а статут позивача включає до майна доходи у вигляду грошових коштів, що можуть міститися, в тому числі і на рахунках у банківських установах.

Згідно із частиною 1 статті Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Виходячи із аналізу вищенаведених правових норм, суд зазначає, що законом передбачена пряма заборона звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, яке може бути як у вигляді певного рухомого чи нерухомого майна, так і у вигляді коштів готівкових чи на рахунках у банківських установах.

Водночас, суд зазначає, що пунктом 3.6 та абзацом 2 пункту 6.2 Статуту передбачено, що позивач несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством. Позивач зобов'язаний забезпечувати своєчасну сплату податків та інших відрахувань згідно із законодавством. Таким чином, суд наголошує, що позивач не звільнений від обов'язку сплати виконавчого збору чи іншої заборгованості, звернутої до примусового виконання, а передбачена законом заборона звернення стягнення на майно позивача покладає додаткову відповідальність на уповноважених посадових осіб щодо такої сплати.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оскільки арешт коштів чи майна боржника передбачає вжиття державним виконавцем дій щодо списання коштів і примусову реалізацію майна, на переконання суду, враховуючи пряму законодавчу заборону в частині таких дій, постанови про арешт коштів боржника ВП №55584497 від 23.04.2018 та постанови про арешт майна боржника ВП №55584497 від 23.04.2018 підлягають скасуванню.

Разом із тим, суд вважає, що відповідач при примусовому виконанні виконавчих документів, діяв відповідно до вимог Закону №1404-VIII, а сам факт накладення арешту на майно та кошти не є зверненням стягнення на майно позивача, а слугує механізмом ефективної реалізації державним виконавцем своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У матеріалах давної справи міститься докази понесення позивачем судових витрат в розмірі 3524 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1094107775.1 від 26.07.2018 про сплату судового збору.

Таким чином, із врахуванням частини задоволення позовних вимог, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2349,33 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 268-272, 287, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 34536065) про арешт коштів боржника ВП №55584497 від 23.04.2018 та про арешт майна боржника ВП №55584497 від 23.04.2018.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Долинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 34536065) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)" (код ЄДРПОУ - 08680158) судові витрати в розмірі 2349 (дві тисячі триста сорок дев'ять) гривень 33 копійки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

Позивач - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№118)", адреса: Урочище Сівка, будинок 2, село Тростянець, Долинський район, Івано-Франківська область, 77512, код ЄДРПОУ - 08680158;

Відповідач - Долинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, адреса: проспект Незалежності, будинок 3, місто Долина, Долинський район, Івано-Франківська область, 77500, код ЄДРПОУ - 34536065.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.