Постанова

від 10.08.2018 по справі 473/1908/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/1908/16-ц 10.08.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 473/1908/16-ц

Номер провадження 22-ц/784/11/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

10 серпня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача - Усікова О.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Фермерського господарства Грант рішення, яке ухвалене Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщенні цього ж суду 30 травня 2017 року о 08 годині 52 хвилині , у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства Грант про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Грант (далі - ФГ Грант ) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 позивач ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок: площею 6.51 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та площею 1.63 га з кадастровим номером НОМЕР_4, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

В червні 2016 року, отримуючи для оформлення субсидії довідку про наявність (відсутність) нерухомого майна, позивач дізнався, що від його імені з ФГ Грант були укладені два окремих договори оренди вищевказаних земельних ділянок, державна реєстрація яких, за даними внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, була здійснена 19 вересня 2014 року та 20 вересня 2014 року відповідно.

Посилаючись на те, що вищезазначені договори оренди земельних ділянок не відповідають його волі, оскільки він їх не укладав, жодних доручень на їх укладання іншій особі не надавав, та істотні умови таких договорів йому не відомі, просив суд позов задовольнити, визнати договори оренди земельних ділянок, укладені від його імені з ФГ Грант , недійсними.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1.63 га з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 06 лютого 2013 року сторонами якого є: орендодавець - ОСОБА_2 та орендар - ФГ Грант , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 вересня 2014 року.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6.51 га з кадастровим номером НОМЕР_3, яка розташована в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 06 лютого 2013 року сторонами якого є: орендодавець - ОСОБА_2 та орендар - ФГ Грант , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 вересня 2014 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат шляхом стягнення з ФГ Грант на користь ОСОБА_2 судових витрат в загальному розмірі 3 802 грн. 88 коп.

В апеляційній скарзі ФГ Грант , посилаючись на невідповідність висновків міськрайонного суду дійсним обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані договори оренди земельних ділянок відповідно до положень ч.2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є недійсними і такими, що порушують майнові права позивача та не відповідають його волевиявленню, оскільки такі договори позивач не підписував.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України Про судоустрій та статус суддів , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п.3 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій та статус суддів , апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України №2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них та договором оренди земельної ділянки.

В силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, договори, які є однім з видів правочину, є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6,202,203 ЦК України, правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є дійсним, якщо:

- його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка його вчиняє, має необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасників є вільним і відповідає їх внутрішній волі;

- він вчинений у формі, встановленій законом й спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч.1 ст.627 ЦК України проголошено принцип свободи договору, якою передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недотримання хоча б однієї із зазначених умов дійсності правочину може тягнути його нікчемність, з застосуванням відповідних правових наслідків, або слугувати підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку відповідно до положень ст.215 ЦК України.

Якщо правочин підлягає державній реєстрації, то він є вчиненим з моменту такої реєстрації.

Договір оренди земельної ділянки теж є правочином, а тому, сторони у ньому повинні дотримуватися зазначених правил і, крім того, положень Закону України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями), в тому числі, і норм, що стосуються обов'язкового зазначення в договорі його істотних умов.

Так, відповідно до вимог ч.4 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно із ч.1 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За правилами ст.15 вищевказаного Закону України (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору), істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених названою статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 зазначеного Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст.ст.203, 215-216 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належною формою для договору оренди, згідно з положеннями ст.792 ЦК України, ст.14 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) є письмова форма, яка передбачає підписання угоди.

При цьому, сформульований текст письмового правочину обов'язково має бути підписаний стороною (сторонами).

В тому ж випадку, коли сторона не приймала участі в укладенні угоди, що підтверджується відсутністю її підпису під договором, вона має право вимагати визнання угоди недійсною, на підставі ст.ст.203,215 ЦК України, як такої, що не відповідає її внутрішній волі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 позивач ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок: площею 6.51 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та площею 1.63 га з кадастровим номером НОМЕР_4 відповідно, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (том 1 а.с.6,7).

06 лютого 2013 року від імені ОСОБА_2 укладено два окремі договори оренди земельної ділянки із ФГ Грант , за умовами яких останнє прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площею 6.51 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та земельну ділянку площею 1.63 га з кадастровим номером НОМЕР_4, строком на 10 років із дня набрання чинності договору (том 1 а.с.52-54, 55-57).

19 вересня та 20 вересня 2014 року реєстраційною службою Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області проведено державну реєстрацію права оренди зазначених земельних ділянок на підставі договорів оренди від 06 лютого 2013 року (том 1 а.с.8).

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що договори оренди не підписував, згоди на їх укладення не надавав, а також нікому не передавав повноважень за довіреністю на підписання договорів оренди. Підписи у договорах оренди від 06 лютого 2013 року виконано не ним, а невідомою особою.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №18-393 від 09 липня 2018 року підпис від імені ОСОБА_2 в договорах оренди земельних ділянок площею 1.63 га (кадастровий номер НОМЕР_4) та площею 6.51 га (кадастровий номер НОМЕР_3) належних ОСОБА_2 та які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області й призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право оренди землі згідно яких було зареєстровано за ФГ Грант , виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (том 2 а.с.106-114).

Отже, встановивши, що підпис від імені ОСОБА_2 в графі Орендодавець в оскаржуваних договорах оренди земельних ділянок виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання таких договорів недійсними на підставі ст.ст.203,215 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновок міськрайонного суду ґрунтується на висновку експерта, який складено при порушенні міськрайонним судом порядку призначення судової експертизи, оскільки зразки підпису позивача відібранні з порушенням вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року №1950/5 ) , не заслуговують на увагу, оскільки при перегляді справи в апеляційній інстанції, судом була проведена повторна судово-почеркознавча експертиза. До того ж, відповідач, вважаючи цей доказ неналежним, не був позбавлений процесуального права на спростування підстав позову шляхом подання своїх доказів про безпідставність позову, зокрема висновків експерта про підписання оспорюваних договорів оренди землі її власником ОСОБА_2

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено, що підписи на спірних договорах оренди земельних ділянок йому не належать.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки правомірно знаходяться у користуванні відповідача на підставі договорів, які пройшли в установленому законом порядку державну реєстрацію є безпідставними, оскільки укладення договорів так само як і реєстрація речового права оренди відбулася без волевиявлення власника майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримував орендну плату, що свідчить про наявність волевиявлення на укладення договору оренди землі, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з роз'ясненнями, які надані Пленумом Верховного Суду України у п.7 постанови від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення) та незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків міськрайонного суду, апеляційна скарга також не містить.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Грант - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 10 серпня 2018 року