Рішення

від 10.08.2018 по справі 904/2212/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600 E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49,  fax (056) 377-38-63 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.08.2018м. ДніпроСправа № 904/2212/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НП-Транс", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська випробувальна лабораторія "Весна", м.Дніпро про стягнення заборгованості в сумі 118 374,06 грн.                                                                                                                          Суддя   Красота О.І. Без участі представників сторін СУТЬ СПОРУ : Товариство з обмеженою відповідальністю "НП-Транс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська випробувальна лабораторія "Весна" і просить суд стягнути 99 973,00 грн. - основного боргу, 4 470,60 грн. - інфляційних витрат, 1 175,00 грн. - 3% річних, 12 755,46 грн. - пені, 5 000 грн. - витрат на правничу допомогу та судовий збір. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань щодо поставки оплачено товару. 11.06.2018р. представник Позивача подав заяву про уточнення позовних вимог та просить суд стягнути з Відповідача 99 973,00 грн. - основного боргу, 5 000 грн. - витрат на правничу допомогу та судовий збір. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідач відзив на позов, а також докази повернення передплати до суду не надав, конверт з поштовим відправленням 49038 1443216 0 повернувся до суду із позначкою Укрпошти «організація вибула», в зв'язку із чим, керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, справа вирішується за наявними матеріалами. Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський  суд, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «НП-Транс» (далі - Позивач) замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська випробувальна лабораторія «Весна» (далі - Відповідач) металопластикові конструкції. У зв'язку із чим, 30.08.2017р. ТОВ «Українська випробувальна лабораторія «Весна» виставило Позивачу рахунки № 94, 96 на оплату вартості замовлених конструкцій на загальну суму 99 973,00 грн. (а.с.14-15) 30.08.2017 Позивач здійснив оплату вищевказаних рахунків направив на загальну суму 99 973,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 30.08.2017р. № 172 (а.с.16). Оскільки сплачені Позивачем металоконструкції Відповідач не поставив, Позивач 19.12.2017р. надіслав на адресу Відповідача претензію вих..№ 23 від 18.12.2017р., в якій Позивач просив Відповідача негайно повернути сплачені ним за металоконструкції грошові кошти у розмірі 99 973,00 грн. (а.с.19-20). Дана претензія була отримана Відповідачем 29.12.2017, що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення цінного листа (а.с.21). Відповідач відповідь на вищезазначену претензію не надав, товар чи грошові кошти Позивачу не повернув, доказів з цього приводу сторонами суду не надано. Неповернення Відповідачем грошових коштів в добровільному порядку, спонукало Позивача звернутись з відповідним позовом до суду. Приймаючи рішення, господарський суд виходив з наступного. У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст.205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також  із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Отже, із матеріалів справи слідує, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, відповідно до якого Позивач, як покупець, зобов'язався прийняти та оплатити товар, а Відповідач - як постачальник, поставити товар Позивачу. Дії сторін щодо виставлення рахунків-фактури на оплату та проведення Позивачем оплати цих рахунків свідчить про виникнення між ними зобов'язання, яке регулюється розділом 3 Цивільного кодексу України "Поставка". При цьому в правовідносинах за договором поставки зобов'язаною стороною по сплаті грошових коштів є Позивач, а зобов'язаною стороною по поставці - Відповідач. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виконавець зобов'язаний надати послуги замовнику у строк, встановлений договором про надання послуг, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Враховуюче те, що 29.12.2017р. Відповідачем було отримано претензію Позивача про повернення суми передплати у розмірі 99 973,00 грн., тому обов'язок щодо повернення цих грошових коштів є таким, що настав 06.01.2018р. Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України) Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Сплачені Позивачем Відповідачу грошові кошти у розмірі 99973,00 по своєї сутті є попередньою оплатою за товар. Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Як вказувалось вище, матеріали справи не містять доказів поставки товару Відповідачем Позивачу, а також доказів повернення попередньої оплати. З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми попередньої оплати у розмірі 99973,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Стосовно вимоги Позивача про стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне. Згідно зі ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з пунктом 4 статті 1 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2018 року між ТОВ «НП-Транс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Демос-Юрис» (юридична фірма) був укладений договір щодо надання юридичних послуг № 25-01/18 (далі-Договір щодо надання юридичних послуг) (а.с.23-24), за умовами якого замовник доручає, а юридична фірма бере на себе зобов'язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, зобов'язується провести роботи (надати послуги) у відповідності до умов даного Договору, провести інформаційно-консультаційне обслуговування (тренінг), а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх. Відповідно до п. 4.1 Договору щодо надання юридичних послуг, за роботи, виконані юридичною фірмою, замовник перераховує на розрахунковий рахунок юридичної фірми суму грошових коштів вказані в актах виконаних робіт. Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність унормовано, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, порядок обчислення якого (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розмір) гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано вищевказаний Договір щодо надання юридичних послуг, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1975 від 16.02.2009р. (а.с.70), Звіт №1/18 від 22.05.2018р.(а.с.25), Акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000018 від 31.05.2018 на суму 5000,00 грн., підписаний обома сторонами (а.с.69), копію банківської виписки про сплату Позивачем за юридичні послуги 5000,00 грн. (а.с.68). При цьому, відповідно до Звіту № 1/18 від 22.05.2018р., Виконавець звітує перед Замовником про види та кількість послуг наданих згідно Договору. Зокрема, про складання ним претензії про сплату заборгованості ТОВ «Українська випробувальна лабораторія «Весна», вартість такої послуги визначена у розмірі 1000,00 грн. Однак, як встановлено судом вище, претензія, в якій Позивач просив Відповідача негайно повернути сплачені ним за металоконструкції грошові кошти у розмірі 99 973,00 грн., датована 18.12.2017р. Тоді як Договір щодо надання юридичних послуг №25-01/18 між Позивачем та ТОВ «Юридична фірма «Демос-Юрис» було укладено лише 25.01.2018р. Тобто, складання ТОВ «Юридична фірма «Демос-Юрис» вищевказаної претензії в межах виконання Договору щодо надання юридичних послуг № 25-01/18 від 25.01.2018р. є фактично неможливим. Інших належних доказів надання ТОВ «Юридична фірма «Демос-Юрис» Позивачеві послуг зі складання претензії від 18.12.2017р. до суду не надано. Крім того, відповідно до вказаного вище Звіту №1/18 від 22.05.2018р., Виконавець також звітує перед Замовником про види та кількість послуг наданих згідно Договору, а саме п. 3 звіту стосовно представлення інтересів Позивача в господарському суді на розгляді справи по стягненню заборгованості з Відповідача  в особі ТОВ «Українська випробувальна лабораторія «Весна», вартість такої послуги визначена у розмірі 1000,00 грн. Як вказувалось вище,  ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, що відповідно виключає необхідність представлення інтересів Позивача в господарському суді, отже вартість такої послуги у розмірі 1000,00 грн. не підтверджена відповідним Звітом №1/18 від 22.05.2018р. Враховуючи викладене, вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 3000,00 грн. Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача. 11.06.2018р. Позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він зменшив свої позовні вимоги до 99 973,00 грн. та просив суд повернути йому з Державного бюджету України надлишково сплачений судовий збір. Відповідно до Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, за розгляд позовної заяви про стягнення заборгованості у розмірі 99973,00 грн., судовий збір складає 1762,00 грн. Згідно платіжного № 756 від 16.05.2018р. Позивачем за розгляд цієї позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1800,00 грн. (а.с. 11) Отже, різниця становить суму у розмірі 38,00 грн. Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. З урахуванням викладеного, сума судового збору у розмірі 38,00 грн. підлягає поверненню Позивачу із Державного бюджету України. Керуючись ст. ст. 174, 175, 193 Господарського Кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити у повному обсязі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська випробувальна лабораторія "Весна" (49038, м. Дніпро, вул. Горького, 22; ідентифікаційний код 25519772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НП-Транс" (49000, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 32, приміщення 209; ідентифікаційний код 41269167) передплату у розмірі 99 973,00 грн., 3 000 грн. - витрат на правничу допомогу та 1 762,00 грн. - судовий збір. В частині вимоги про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. - відмовити. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "НП-Транс" (49000, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 32, приміщення 209; ідентифікаційний код 41269167)  з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в сумі 38,00 грн., про що видати відповідну ухвалу. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня  його оголошення. Повне рішення складено  10.08.2018 Суддя                                                                                                                 О.І. Красота Повне рішення складено              10.08.2018р. Повне рішення складено  10.08.2018