Рішення

від 08.08.2018 по справі 922/826/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/826/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління "Аерошляхбуд", м. Харків про стягнення 600583,71 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - Верховський О.В.

відповідача - Кубай Ю.М.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління "Аерошляшбуд", в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 419895,00 грн. основного боргу, 146099,82 грн. інфляційних втрат та 34588,89 грн. 3% річних. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 148 від 18.05.2015 щодо розрахунку за поставлений позивачем товар. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

В процесі розгляду справи, 25.05.2018, відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зокрема, відповідач заперечує факт поставки домішок до асфальтів у кількості 380 тон на загальну суму 1612,5 грн. за 1 тону та вказує на те, що позивачем не доведена справжність підпису директора на видаткових накладних; на вказаних видаткових накладних не зазначено довіреності, на підставі якої відповідач нібито отримував товарно-матеріальні цінності; у сторін відсутні документи, що підтверджують транспортування товару; позивач не надсилав, а відповідач не отримував рахунки-фактури на сплату за зазначені товарно-матеріальні цінності; відповідач не отримував жодної претензії від позивача щодо необхідності проведення сплати заборгованості; позивач, в порушення п.8.1. договору поставки не намагався вирішити спір шляхом проведення переговорів.

19.07.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що доводи відповідача не можуть братися судом до уваги, оскільки є необґрунтованими та безпідставними.

У судовому засіданні 08.08.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 18.05.2015 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 148, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товари (надалі по тексту іменуються - товар), вказані в специфікаціях, а покупець зобов'язується приймати товар і сплачувати його вартість постачальнику на умовах цього договору.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та вартість товарів, які будуть поставлені по даному договору, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначається сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. п. 1.1-1.2 договору).

Згідно з п.п. 2.1.-2.2. договору, ціна за одиницю товару, що поставляється по даному договору, визначена сторонами у специфікаціях. Загальна ціна договору визначена сторонами у специфікаціях.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар, що поставляється по даному договору протягом 10 (десяти) робочих днів з дня поставки товару.

За умовами п. 3.2 договору постачання товару здійснюється транспортом покупця на умовах "Інкотермс 2010", EXW, м. Черкаси, вул. Чигиринська, 86.

Відповідно до п. 4.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2015. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від зобов'язань, що виникли протягом його дії.

Як свідчать матеріали справи, специфікацією № 1 від 18.05.2015 сторони узгодили до поставки в рамках договору товар - суміші асфальтобетонні гарячі і теплі (асфальтобетон щільний) (дорожні) (аеродромні), що застосовуються у верхніх шарах покриттів, дрібнозернисті, тип Б, марка І у кількості 380 тон за ціною 1612,50 грн. за тону (без ПДВ) на загальну суму 735300,00 грн. (122550,00 грн. ПДВ).

На виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 419895,00 грн. Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними (а.с.17-30), а саме: №2005001 від 20.05.2015 на суму 29799,00 грн., №1905003 від 19.05.2018 на суму 26896,50 грн., №1905002 від 19.05.2018 на суму 30379,50 грн., №2406004 від 24.06.2015 на суму 46053,00 грн., №2406003 від 24.06.2015 на суму 30960,00 грн., №2605005 від 26.05.2015 на суму 27670,50 грн., № 2605004 від 26.05.2015 на суму 37926,00 грн., № 2605003 від 26.05.2015 на суму 30186,00 грн., №2605002 від 26.05.2015 на суму 30186,00 грн., №2605001 від 26.05.2015 на суму 38506,50 грн., №2505001 від 25.05.2015 на суму 30766,50 грн., №2505002 від 25.05.2015 на суму 30379,50 грн., №2005002 від 20.05.2015 на суму 30186,00 грн.

Однак, відповідач за отриманий товар в строк, передбачений умовами договору, не розрахувався.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вже було зазначено вище, факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки відповідачу товару та прийняття його відповідачем на загальну суму 419895,00 грн. підтверджується відповідними видатковими накладними.

Видаткова накладна є одним із видів первинних документів.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

З огляду на положення статті 692 Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкцію відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.04.2015р. у справі №903/679/14 (№3-77гс15).

Вказані видаткові накладні підписані особисто директором товариства Стефановичем Г.О., а отже вказана особа уповноважена діяти від імені підприємства в силу наданих йому повноважень як керівника, без необхідності додаткового підтвердження його повноважень довіреністю. Саме відповідач, як сторона яка наполягає на не справжності підпису Стефановича Г.О. на накладних, повинен довести зазначені обставини. Однак, останній не надав суду належних та допустимих доказів існування зазначеної обставини. Відповідач не ініціював вирішення цього питання шляхом призначення судової експертизи та не надав суду будь-яких доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів. Окрім того, заперечуючи справжність підпису Стефановича Г.О. на видаткових накладних, відповідачем не ставиться під сумнів справжність печатки підприємства на вказаних документах та не надається жодних пояснень, яким чином ця печатка могла бути проставлена на вказаних документах.

Стосовно твердження відповідача щодо відсутності документів, які підтверджують транспортування товару (товарно-транспортних накладних), суд зазначає наступне.

Розділом І Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 встановлено, що товарно-транспортна накладна є єдиним первинним документом для учасників транспортного процесу. За змістом п. 3.1. Правил, учасниками транспортного процесу є перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач. У відповідності до Розділу І Правил, вантажоодержувачем є будь-яка особа, яка здійснює приймання вантажів у пункті призначення, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

У відповідності до п. 3.2 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко-завод), м. Черкаси, вул. Чигиринська, 86 (згідно ІНКОТЕРМС 2010). В свою чергу, умови постачання EXW передбачають, що обов'язок постачальника по постачанню товару вважається виконаним з моменту передачі товару безпосередньо покупцю за місцем поставки товару. При цьому у постачальника відсутній обов'язок по навантаженню товару на наданий покупцем транспортний засіб та вказаний обов'язок покладено на покупця. Оскільки позивач не навантажував товар на транспортний засіб відповідача, як покупця, позивач не підписував товарно-транспортних накладних про передачу вантажу перевізнику та відповідно примірників товарно-транспортних накладних не отримував.

Щодо посилань відповідача на відсутність рахунків-фактур на сплату товару, суд зазначає, що досліджений судом договір №148 від 18.05.2015 не містить положень про обов'язкове надіслання рахунку-фактури на адресу відповідача. Згідно звичаїв ділового обороту рахунок-фактура застосовується у господарському обороті з метою визначення номенклатури, кількості та ціни належного до оплати (поставки) товару у тому випадку, коли учасниками господарських відносин не укладається окремий договір. Пунктами 1.1., 1.2. та 2.1. укладеного між сторонами договору позивач та відповідач погодили, що асортимент, кількість та ціна товару, який поставляється, визначається у специфікаціях до договору. Отже, потреби у складанні позивачем окремого рахунку-фактури на товар у позивача та відповідача були відсутні.

Твердження відповідача про те, що не було фактичного надходження товару на адресу відповідача, оскільки не було подальшого його оприбуткування на склад, списання на виробництво, суд вважає безпідставними, оскільки, навіть якщо отримана відповідачем від позивача продукція за договором №148 від 18.05.2015 була не оприбуткована відповідачем та не відображена на його балансі, це ніяким чином не може вплинути на дійсність господарської операції та на обов'язок відповідача по сплаті вартості отриманої продукції.

Також, суд зазначає, що направлення претензій, а також досудове вирішення спорів є правом, а не обов'язком сторін, а тому відсутність претензій не може розглядатись як обставина, яка спростовує факт господарських операцій. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002).

З урахуванням викладеного, суд визнає факт поставки товару позивачем відповідачу на суму 419895,00 грн. за видатковими накладними №2005001 від 20.05.2015 на суму 29799,00 грн., №1905003 від 19.05.2018 на суму 26896,50 грн., №1905002 від 19.05.2018 на суму 30379,50 грн., №2406004 від 24.06.2015 на суму 46053,00 грн., №2406003 від 24.06.2015 на суму 30960,00 грн., №2605005 від 26.05.2015 на суму 27670,50 грн., № 2605004 від 26.05.2015 на суму 37926,00 грн., № 2605003 від 26.05.2015 на суму 30186,00 грн., №2605002 від 26.05.2015 на суму 30186,00 грн., №2605001 від 26.05.2015 на суму 38506,50 грн., №2505001 від 25.05.2015 на суму 30766,50 грн., №2505002 від 25.05.2015 на суму 30379,50 грн., №2005002 від 20.05.2015 на суму 30186,00 грн. встановленим.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на день розгляду справи в суді, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати поставленого товару за договором №148 від 18.05.2015 на загальну суму 419895,00 грн., а позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 34588,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 146099,82 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління "Аерошляхбуд" (61019, м. Харків, пр. Ілліча, 118, к. 909, код ЄДРПОУ 37461684) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 10-А, код ЄДРПОУ 38291014) - 419895,00 грн. основного боргу, 146099,82 грн. інфляційних втрат, 34588,89 грн. 3 % річних та 9008,76 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 10-А, код ЄДРПОУ 38291014).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління "Аерошляхбуд" (61019, м. Харків, пр. Ілліча, 118, к. 909, код ЄДРПОУ 37461684).

Повне рішення складено 13 серпня 2018 року.

Суддя О.В. Погорелова