Рішення

від 14.08.2018 по справі 910/6623/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14.08.2018Справа №  910/6623/18 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" до товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" про  стягнення 205 116,97 грн. Представники сторін: не викликались. ВСТАНОВИВ: До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" до товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" про  стягнення 205 116,97 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.09.2015 року між ним та ТОВ "Дельта Інвест" укладено договір постачання №04/09Р25, відповідно до умов якого позивачем поставлено товар на загальну суму 146 400,00 грн. 19.09.2016 року між  ТОВ "Дельта Інвест" (первісний боржник), ТОВ "Хімагро Спраут" (новий боржник) та ТОВ "Отіс Тарда" (кредитор) укладено договір про переведення боргу відповідно до якого наявна заборгованість ТОВ "Дельта Інвест" перед ТОВ "Отіс Тарда" за договором постачання №04/09Р25 від 04.09.2015 року у сумі 146 400,00 грн. переведена на нового боржника - ТОВ "Хімагро Спраут". 21.09.2016 року ТОВ "Хімагро Спраут"  оплачено позивачу заборгованість в розмірі 26 000,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 120 400,00 грн., інфляційного збільшення заборгованості у сумі 42 839,58 грн., 3% річних у сумі 9 866,47 грн., пені в розмірі 31 010,92 грн. Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). 21.06.2018 р. до канцелярії суду товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" подало відзив на позовну заяву, в якому просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування заяви про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження позивач зазначив, що про існування договору про переведення боргу б/н від 19.09.2016 (за договором поставки № 04/09Р25 від 04.09.2015 р.), який нібито укладений між позивачем та відповідачем, ТОВ «Дельта Інвест», останній дізнався лише після ознайомлення із матеріалами справи. А у травні 2017 року змінено склад засновників ТОВ “ХІМАГРО-СПРАУТ” та змінено директора. Новим власникам та директору при передачі фінансово-господарських документів підприємства не передано спірного договору. Виходячи з цього відповідачеві потрібний час для з'ясування всіх обставин існуючих правовідносин, проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами та підготовки мотивованого відзиву на позовну заяву. Відповідно до ч.2 статті 250 ГПК України у випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача, викладеній у відзиві на позовну заяву про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження беручи до уваги ціну позову, категорію та складність справи та те, що відповідачем в обґрунтування свого клопотання не надано ніяких доказів з урахуванням вимог ГПК України, Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 04.09.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" та товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Інвест» укладено договір постачання № 04/09Р25, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити та передати у власність покупця вироби із поліетилену: ємності циліндричні RPV-7500 посилені синього кольору в кількості 8 штук, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити їх. Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно з п. 1.2. договору, найменування виробів, асортимент, вартість та кількість вказуються у рахунках та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Відвантаження виробів здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2010) зі складу постачальника за адресою: Україна, 49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 162М. Загальна сума договору складає 146      000 гривень, в тому числі ПДВ 24      400 гривень (п. 1.3. договору). Пунктом 2.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний виробити та відвантажити вироби, що є предметом цього договору, на протязі 10 календарних днів з моменту підписання договору у два етапи: виробництво першого «сигнального» виробу та прийняття його повноваженим представником покупця; виробництво усієї партії виробів у разі прийняття його уповноваженим представником першого «сигнального» виробу. Відповідно до п. 2.2. договору, право власності на відвантажені вироби та пов'язані з ними ризики переходять до покупця з моменту відвантаження виробів згідно п. 1.3. та підписання повноваженим представником покупця видаткових накладних, які є від'ємною частиною договору. Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 146 400,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 3156 від 15.09.2015 р. Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно п. 3.2. договору, оплата отриманих покупцем виробів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника на протязі 45 календарних днів з дати відвантаження, але не пізніше вказаного періоду. Датою розрахунку вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.3.). Як вбачається з вищезазначеної накладної покупцем є товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Інвест». Будь-яких доказів оплати відповідачем по зазначених накладних не надано. 19 вересня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Інвест» (надалі іменується «первісний боржник»), товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" (надалі іменується «новий боржник») та товариством з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" (надалі іменується «кредитор») укладено договір про переведення боргу. Відповідно до п. 1. договору, первісний боржник переводить борг за договором № 04/09Р25 від 04 вересня 2015 р., укладений між первісним боржником та товариством з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда», а новий боржник приймає на себе зобов'язання за названим у цьому пункті договором по сплаті боргу кредитору у розмірі 146      000,00 гривень. Згідно з п. 1.2. договору, кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі та підписанням цього договору, дає згоду на переведення боргу в порядку та на умовах визначених цим договором. Обов'язок нового боржника: зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору; виконати грошове зобов'язання перед кредитором протягом 10-ти (десяти) днів з дати підписання цього договору (п.п.3.2.2., 3.2.1. п. 3.2.). Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.1.). У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до положень ст. 514  ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Як зазначено позивачем, товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагро-Спраут» здійснив частковий розрахунок за договором № 19/09/16 від 19.06.2018 р. на суму 26      000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22 від 21.09.2016 р. та банківською випискою по рахунку. Будь-яких інших доказів оплати по договору у матеріалах справи не містяться. У відзиві на позовну заяву вих. № б/н від 21.06.2018 р. відповідач зазначає, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки новим власникам та директору при передачі фінансово-господарських документів підприємства не передано спірного договору так як у травні 2017 року змінено склад засновників ТОВ “ХІМАГРО-СПРАУТ” та змінено директора, а також зауважив, що призначення платежу за платіжним дорученням № 22 від 21.09.2016 р. є оплата за пластикові баки згідно договору № 19/09/16 від 19.09.2016 р., а не погашення заборгованості за договором переведення боргу. Суд не приймає доводи зазначені вище оскільки відповідач схвалив своїми діями правочин, а саме частково здійснив оплату в розмірі 26      000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22 від 21.09.2016 р. Щодо призначення платежу суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідачем не надано будь-які докази щодо наявності укладеного між ним та позивачем договору № 19/09/16 від 19.09.2016 р., за яким поставлялись пластикові баки. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 120 400,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем. У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу індекс інфляції в розмірі 42      839,58 грн. та три відсотки річних в розмірі 9      866,47 грн. за період з 01.11.2015 р. по 16.05.2018 р. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Суд встановив, що розрахунок індексу інфляції та 3 % річних, наданий позивачем є не вірним, оскільки п.п. 3.2.2. п. 3.2. договору про переведення боргу від 19.09.2016 р., передбачено, що новий боржник зобов'язується виконати грошове зобов'язання перед кредитором протягом 10 днів з дати підписання цього договору, суд надає власний розрахунок: Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 30.09.2016 - 16.05.2018120 4001,25330 423,32 грн. Вимога позивача щодо стягнення індексу інфляції є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 30 423,32грн. В частині стягнення індексу інфляції у розмірі 12      416,26 грн. відмовити. Розрахунок 3 % процентів Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 120 40030.09.2016 - 16.05.20185943 %5 878,16 грн. Вимога позивача щодо стягнення 3% річних є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 5 878,16 грн. В частині стягнення 3% річних у розмірі 3      988,31 грн. відмовити. У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 32      010,92 грн. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України). Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п. 4.1. договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Суд встановив, що розрахунок пені, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня та позивачем не враховано п.п. 3.2.2. п. 3.2. договору про переведення боргу від 19.09.2016 р., тому суд наводить власний розрахунок суми пені: Розрахунок суми пені Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 120 40030.09.2016 - 27.10.20162815.0000 %0.082 %*2 763,28 120 40028.10.2016 - 08.12.20164214.0000 %0.077 %*3 868,59 120 40009.12.2016 - 26.01.20174914.0000 %0.077 %*4 513,36 120 40027.01.2017 - 02.03.20173514.0000 %0.077 %*3 232,66 120 40003.03.2017 - 30.03.20172814.0000 %0.077 %*2 586,13 Всього                                                                                                                                      16 964,01 грн. За перерахунком суду загальний розмір пені становить 16 964,01 грн. та підлягає задоволенню. Вимоги позивача щодо стягнення пені  в розмірі 15      046,91 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.. На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" (04071, м. Київ, вулиця Ярославська, будинок 4Б, офіс 17, ідентифікаційний код 40545842) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" (49089, м. Дніпропетровськ, вулиця Автотранспортна, будинок 12А, ідентифікаційний код 13453815) основний борг у розмірі 120 400 (сто двадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 30 423 (тридцять тисяч чотириста двадцять три) грн. 32 коп., 3 % річних у розмірі 5 878 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 16 коп., пеню у розмірі 16 964 (шістнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 2605 (дві тисячі шістсот п'ять) грн. 08 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Згідно з ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                                                                      С.М. Мудрий