Рішення

від 31.07.2018 по справі 910/8082/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2018Справа № 910/8082/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В. розглянув матеріали господарської справи

за позовом комунального підприємства "Фармація"

до Управління охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві

державної адміністрації

про стягнення 159 582,99 грн.

Представники учасників справи:

від позивача Богуцька О.М. (довіреність № 42 від 03.01.18),

Смородінов О.В. (довіреність № 41 від 29.12.17),

від відповідача Заріцька Г.А. (довіреність № 100/08-2079 від 23.07.18),

Пскун Ю.А. (довіреність № 100/05-2080 від 23.07.18),

Довгань О.І. (посвідчення № 343 від 31.12.16).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Фармація" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Управління охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач) про стягнення 159 582,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 1 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується, від 17.05.2017.

Позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 159 582,99 грн., з яких: 132 419,10 грн. - основний борг, 19 594,40 грн. - пеня, 1 784,94 грн. - 3% річних та 5 784,55 грн. - інфляційні нарахування.

Ухвалою суду від 25.06.2018 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8082/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 24.07.2018.

13.07.2018 від відповідача надійшла заява про надсилання на адресу відповідача копії позовної заяви.

18.07.2018 від позивача надійшли письмові пояснення щодо досудового врегулювання спору.

У судовому засіданні 24.07.2018 відповідачем надано відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: кошти на покриття витрат, понесених комунальним підприємством "Фармація" у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується з місцевого бюджету на рахунок Управління охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як розпорядника коштів - не надходили, а тому проведення оплати поданих звітів здійснити було неможливо. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що не порушував умов укладеного договору.

У судовому засіданні 24.07.2018 судом оголошено перерву до 31.07.2018.

27.07.2017 від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 31.07.2018 позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити, надав документи для долучення до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

17.05.2017 між Управлінням охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - сторона 1) та комунальним підприємством "Фармація" (далі - сторона 2) укладено договір № 1 про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого сторона 1 відшкодовує стороні 2 витрати, понесені останньою у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2017 № 152 "Про забезпечення доступності лікарських засобів".

Відповідно до п. 1.2 договору, відпуск лікарських засобів, що підлягають відшкодуванню, буде відбуватися за рецептами лікарів, виписаних наступними закладами охорони здоров'я: комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Голосіївського району м. Києва, комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Голосіївського району м. Києва, комунальне некомерційне підприємство "Консультативно-діагностичний центр" Голосіївського району м. Києва, за місцем надання медичної допомоги пацієнту на рецептурних бланках форми № 1, в аптечних закладах за адресами, зазначеними у Додатку 2.

Згідно з п. 2.1.1 договору сторона-1 зобов'язана в десятиденний термін після надходження відповідних бюджетних коштів та після отримання звіту про відпущені лікарські засоби, вартість яких підлягає повному або частковому відшкодовуванню (далі - звіт) згідно форми, встановленої у додатку до Порядку відшкодування вартості лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2017 № 152 "Про забезпечення доступності лікарських засобів" (далі - Порядок відшкодування лікарських засобів), відшкодувати стороні 2 витрати, понесені у зв'язку з відпуском лікарських засобів.

Відповідно до п. 2.2.1 та 2.2.7 договору, сторона-2 зобов'язана забезпечувати відпуск лікарських засобів, що підлягають повному або частковому відшкодуванню, за рецептами лікарів закладів охорони здоров'я та подавати звіт двічі на місяць, а саме 15 числа поточного місяця (або першого робочого дня після 15 числа, якщо 15 число припадає на вихідний) та 1-го робочого дня наступного місяця, а в грудні - додатково до 24 числа звітного місяця.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що сторона-1 зобов'язується відшкодовувати стороні 2 витрати, понесені останньою у зв'язку з реалізацією лікарських засобів, у разі своєчасного надходження бюджетних коштів, передбачених п. 1.1, відповідно до поданих звітів.

Відшкодування зазначеної в звіті суми здійснюється стороною 1 протягом 10 банківських днів після надходження відповідних бюджетних коштів та з моменту надання стороною 2 такого звіту (п. 3.2 договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 (п. 6.1 договору).

Перелік аптек позивача, задіяних у реалізації постанови КМУ від 09.11.2016 № 863 "Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів", сторони погодили у додатку № 2 до договору.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у період з 01.12.2017 по 17.12.2017 позивачем відпущено лікарських засобів на загальну суму 132 419,10 грн., що підтверджується наданими відповідачу звітами, однак, всупереч положенням чинного законодавства та умовам укладеного договору, витрати, понесені позивачем внаслідок відпуску лікарських засобів на виконання умов договору, відповідачем не були відшкодовані, внаслідок чого, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 132 419,10 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення 19 594,40 грн. пені, 1 784,94 грн. 3% річних та 5 784,55 грн. інфляційних нарахувань.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення доступності лікарських засобів" № 152 від 17.03.2017 затверджено Порядок відшкодування вартості лікарських засобів (далі - Порядок), який визначає механізм повного або часткового відшкодування вартості лікарських засобів під час амбулаторного лікування осіб, що страждають на серцево-судинні захворювання, цукровий діабет II типу, бронхіальну астму, суб'єктам господарювання, які провадять господарську діяльність на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від форми власності та підпорядкування, аптечні заклади яких розташовані в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2 Порядку, для здійснення відпуску лікарських засобів, вартість яких підлягає повному або частковому відшкодуванню (далі - лікарські засоби), суб'єкти господарювання звертаються до розпорядників бюджетних коштів із заявою про укладення договору про відшкодування вартості лікарських засобів. Розпорядники бюджетних коштів, визначені рішеннями про відповідні бюджети згідно із законодавством, формують на підставі укладених договорів перелік суб'єктів господарювання, що здійснюють відпуск лікарських засобів. Формування зазначеного переліку здійснюється без надання преференцій окремим суб'єктам господарювання.

Згідно з п. 3 Порядку, суб'єкт господарювання складає звіт про відпущені лікарські засоби (далі - звіт) за формою згідно з додатком, в якому стосовно кожного лікарського засобу зазначаються дата та номер рецепта, на підставі якого здійснено відпуск лікарського засобу, його міжнародна непатентована та торгова назви, сила дії (дозування), форма випуску, кількість одиниць лікарської форми відповідної дози в упаковці, кількість відпущених упаковок, фактична роздрібна ціна реалізації упаковки, розмір відшкодування вартості лікарського засобу за упаковку, сума відшкодування, інформація про лікаря, що виписав рецепт, найменування закладу охорони здоров'я.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконанням умов укладеного між сторонами договору було надано, а відповідачем прийнято наступні звіти: по КНП "ЦПМСД № 1" Голосіївського району м. Києва на суму 90 740,83 грн., по КНП "ЦПМСД № 2" Голосіївського району м. Києва на суму 37 229,09 грн., по КНП "КДЦ" Голосіївського району м. Києва на суму 4 449,18 грн.

Оскільки відповідач не заперечує проти факту прийняття звітів, позивачем на виконання умов Договору було відпущено лікарських засобів на загальну суму 132 419,10 грн.

Доказів сплати відповідачем позивачу 132 419,10 грн. понесених витрат у зв'язку з відпуском лікарських засобів матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд дійшов висновку, що у даному випадку слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки зі змісту договору неможливо встановити строк виконання зобов'язання, за відсутності бюджетного фінансування.

Згідно з п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як встановлено судом, 06.04.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією за № 688/03/07-02, в якій просив погасити заборгованість у розмірі 132 419,10 грн.

Як свідчить витяг з он-лайн сервісу Укрпошти "Відстеження пересилання поштових відправлень" ( http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku ), 12.04.2018 підприємством зв'язку вручено відправлення за довіреністю.

Враховуючи викладене, строк оплати заборгованості настав 19.04.2018, а з 20.04.2018 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

При цьому, щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву про те, що кошти на покриття витрат, понесених комунальним підприємством "Фармація" у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи частково відшкодовується з місцевого бюджету на рахунок Управління охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як розпорядника коштів - не надходили, а тому провести оплату поданих звітів здійснити було неможливо, у зв'язку з чим відповідач зазначає, що не порушував перед позивачем умов укладеного договору, суд відхиляє з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Приписами ст. 610, 614 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

За приписами ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Відповідно ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15.05.2012 у справі № 11/446 за позовом ТОВ "Компанія "Тітал" до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, суд вказав, що на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, суд звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язань щодо оплати понесених позивачем витрат у зв'язку з відпуском лікарських засобів, оскільки така обставина не визначена законодавством як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Суд також враховує, що відповідно до частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, "отримання бюджетного фінансування", не може розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку замовника з оплати виконаних робіт, з огляду на те, що поняття "термін" передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про "надходження бюджетного фінансування" такої вказівки не містить.

Оскільки доказів на підтвердження відшкодування відповідачем на користь позивача всієї суми, на яку позивачем у відповідності до умов Договору відпущено лікарських засобів, матеріали справи не містять, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у розмірі 132 419,10 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 19 594,40 грн. пені, 1 784,94 грн. 3% річних та 5 784,55 грн. інфляційних нарахувань.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як встановлено судом вище, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 20.04.2018.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 20.04.2018 по 18.06.2018, суд встановив, що їх розмір становить 653,03 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо розрахунку інфляційних втрат, який позивачем здійснено за період з січня по квітень 2018 року, то суд зазначає, що у визначений позивачем період відповідач не допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки грошове зобов'язання є простроченим з 20.04.2018, що виключає можливість нарахування інфляційних втрат.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені погоджена сторонами у п. 4.2 договору, відповідно до якого у випадку порушення стороною 1 своїх зобов'язань, що не викликані обставинами, передбаченими розділом 5 цього договору, сторона 1 сплачує стороні 2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від розміру несплаченої суми, за кожен день прострочення.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 20.04.2018 по 18.06.2018, суд встановив, що її розмір становить 7 400,96 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 132 419,10 грн., 3% річних в розмірі 653,03 грн. та 7 400,96 грн. пені.

Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління охорони здоров'я Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 59-а, ідентифікаційний код 37413761) на користь комунального підприємства "Фармація" (01030, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 38-Б, ідентифікаційний код 05415852) основний борг в сумі 132 419,10 грн. (сто тридцять дві тисячі чотириста дев'ятнадцять грн. 10 коп.), три проценти річних в розмірі 653,03 грн. (шістсот п'ятдесят три грн. 03 коп.), пеню в розмірі 7 400,96 грн. (сім тисяч чотириста грн. 96 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2107,10 грн. (дві тисячі сто сім грн. 10 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.08.2018.

Суддя О.Г. Удалова