Рішення

від 09.08.2018 по справі 920/460/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.2018 Справа № 920/460/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/460/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО (вул. Дмитрівська, буд. 31/35, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 41810664),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ХЛІБОРОБ (вул. Леніна, буд. 20, с. Нижня Сироватка, Сумський район, Сумська область, 42356, ідентифікаційний код 30880006),

про визнання права власності на предмет застави на підставі договору поставки № 02/04/18 від 02.04.2018 та договору застави № 06/06/18 від 06.06.2018, укладених між сторонами.

представники сторін:

позивача - Нестеренко І.Ю. за довіреністю б/н від 02.04.2018,

відповідача - не з'явиввся.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності на урожай насіння кукурудзи 2018 року, який знаходиться на зазначених у позовній заяві земельних ділянках на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, який є предметом застави за договором застави № 06/06/18 від 06.06.2018, укладеним між сторонами.

16.07.2018 від відповідача до суду надійшла заява № 01-10/07 від 10.07.2018, в якій відповідач зазначає, що з доводами викладеними в позовній заяві погоджується, вражає їх обґрунтованими, позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення судом судового рішення про задоволення позову в повному обсязі та просить суд провести розгляд зазначеної справи без участі представника відповідача.

08.08.2018 відповідач подав до суду заяву № 01-07/08 від 07.08.2018, в якій просить суд продовжити розгляд даної справи без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 08.09.2018 позивач підтримав вимоги викладені в позовній заяві, зазначив, що не заперечує проти розгляду справи по суті в даному судовому засіданні та просить суд задовольнити вимоги в повному обсязі.

Згідно частини третьої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 09.08.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

02.04.2018 між сторонами укладено договір поставки № 02/04/18 (надалі - договір поставки), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався в термін до 12.06.2018 поставити позивачу сільськогосподарську продукцію, а саме кукурудзу урожаю 2017 року (надалі - товар) в кількості 470,00 т, за ціною 5000,00 грн. з урахуванням ПДВ, за 1 тонну товару, на загальну суму товару 2350000,00 грн., з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставки, відповідач зобов'язується поставити товар в термін до 12.06.2018 включно.

Пунктом 3.3 договору поставки визначено, що поставка товару за договором поставки здійснюється на умовах EXW франко-склад: Сумська область, Сумський район, с. Нижня Сироватка, вул. Леніна, 20, а пунктом 3.5 договору поставки визначено, що датою поставки партії товару вважається дата зазначена у видаткових накладних на товар, підписаних уповноваженими представниками сторін. Перехід права власності, а також ризиків випадкової загибелі або знищення майна відбуваються в момент передачі товару позивачу за видатковими накладними в місці поставки, зазначеному у пункті 3.3 договору поставки.

Пунктом 9.1 договору поставки визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018, а в частині виконання сторонами взятих на себе грошових зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання. Термін дії договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін шляхом ухвалення додаткових угод.

Відповідач взятих на себе зобов'язань за договором поставки щодо поставки позивачеві товару в кількості 470,00 т, на загальну суму 2350000,00 грн., з урахуванням ПДВ не виконав, чим порушив умови договору поставки, права та охоронювані законом інтереси позивача.

Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема серед іншого, заставою.

Згідно частини першої статті 1 Закону України Про заставу , застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Приписами статті 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 6.3 договору поставки сторони погодили, що з метою забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки сторони домовились укласти договір застави, відповідно до якого позивач має право звернути стягнення на предмет застави, у разі не виконання та/або неналежного виконання відповідачем умов договору поставки.

06.06.2018 року в якості забезпечення виконання зобов'язань відповідача за договором поставки між позивачем та відповідачем укладено договір застави № 06/06/18 (надалі - договір застави), відповідно до умов якого відповідач передав в заставу позивачу майбутній урожай насіння кукурудзи 2018 року, в очікуваній кількості 565,45 т, який належить відповідачу та який посіяний на земельних ділянках, загальною площею 161,5565 га, які знаходяться на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, а саме:

№ п/пНомер земельної ділянкиПлоща, гаКадастровий номер 1 40 3,9602 5924785000:13:003:0068 2 41 3,9608 5924785000:13:003:0069 3 42 3,9605 5924785000:13:003:0070 4 43 3,9615 5924785000:13:003:0071 5 125 3,9604 5924785000:13:004:0032 6 193 3.9602 5924785000:14:002:0035 7 252 3,9601 5924785000:14:004:0035 8 279 3,9602 5924785000:14:004:0060 9 280 3,9602 5924785000:14:004:0061 10 315 3,9603 5924785000:14:004:0094 11 344 4,1085 5924785000:14:008:0044 12 386 4,7000 5924785000:14:009:0010 13 387 4,2237 5924785000:14:009:0011 14 390 4,3673 5924785000:14:009:0014 15 391 4,8749 5924785000:14:009:0015 16 403 4,7847 5924785000:14:009:0028 17 406 3,3618 5924785000:14:009:0031 18 407 4,7302 5924785000:14:009:0041 19 428 4,1035 5924785000:14:009:0066 20 429 5.1368 5924785000:14:007:0005 21 471 4.9321 5924785000:14:007:0296 22 478 478-1 3.3379 5924785000:15:003:0021 478-2 0,8075 5924785000:14:009:0033 23 479 5,1176 5924785000:14:009:0034 24 502 3,9601 5924785000:15:004:0003 25 510 3,9602 5924785000:15:003:0032 26 511 3,9604 5924785000:15:003:0033 27 513 3,9604 5924785000:15:003:0035 28 514 3,9603 5924785000:15:003:0036 29 516 3,9602 5924785000:15:003:0038 30 517 3,9604 5924785000:15:003:0039 31 518 3,9601 5924785000:15:003:0040 32 528 3,9603 5924785000:15:004:0004 33 530 3,9604 5924785000:15:004:0006 34 532 3,9604 5924785000:15:004:0008 35 534 3,9601 5924785000:15.004.0010 36 537 3,9602 5924785000:15:004:0013 37 540 3,9614 5924785000:15:004:0016 38 542 3,9603 5924785000:15:004:0018 39 567 3,9604 5924785000:15:001:0053 Всього: 161,5565 (надалі - предмет застави).

Згідно пункту 1.5 договору застави, сторони оцінили загальну вартість предмету застави в сумі 2261800,00 грн.

08.06.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж.Є. до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено реєстраційний запис за номером 16923198 щодо приватного обтяження зазначеного предмету застави.

Пунктом 1.6 договору застави визначено, що розмір вимог, які забезпечуються заставою, визначається на момент їх задоволення і включає в себе, зокрема: вимоги щодо поставки кукурудзи врожаю 2018 року позивача за основним договором, сплати пені, штрафів, відшкодування збитків тощо за основним договором; відшкодування будь-яких витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет застави (включаючи судовий збір, державне мито, оплату послуг залучених експертів/спеціалістів, нотаріуса та інші витрати); відшкодування збитків, завданих порушенням відповідачем забезпеченого зобов'язання та/або умов обтяження; відшкодування витрат на збір, утримання і збереження предмета застави.

Пунктом 1.7 договору застави визначено, що протягом строку дії цього договору та до моменту виконання відповідачем усіх зобов'язань за основним договором предмет застави залишається у володінні відповідача та не може бути відчужений без попередньої письмової згоди позивача.

Відповідно до пункту 1.10 договору застави, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе відповідач.

Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно статті 19 Закону України Про заставу , за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України Про заставу , заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною першою статті 589 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно частини другої статті 590 Цивільного кодексу України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3.1 договору застави сторони погодили, що позивач набуває право звернення стягнення на предмет застави (чи будь-яку його частину), зокрема у разі невиконання та/або неналежного виконання відповідачем основного зобов'язання.

Пунктом 3.2 договору застави визначено, що у разі набуття позивачем права звернення стягнення на предмет застави, звернення стягнення на предмет застави (чи будь-яку його частину) здійснюється у наступний спосіб, який обирається виключно на власний розсуд позивача:

- звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду;

- в позасудовому порядку відповідно до статей 24, 26, 27, 28, 29, 30 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

Спосіб звернення стягнення на предмет застави позивач визначає самостійно в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України.

Положеннями частини першої статті 24 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

Відповідно до статті 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

На підставі статті 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень позивач виявив намір звернути стягнення на предмет застави позасудовому порядку шляхом передачею відповідачем предмета застави у власність позивача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

Статтею 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень передбачено, що якщо інше не встановлено Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , обтяжувач, який має намір звернути , стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Пунктом 3.4 договору застави визначено, що у разі обрання позасудового способу звернення стягнення на предмет застави позивач зобов'язаний надіслати відповідачу письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.

13 червня 2018 року у відповідності до статті 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень та пункту 3.4 договору застави повідомленням про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання за вих. № 01/13/06 позивачем повідомлено відповідача про намір позивача набути право власності на предмет застави. У цей же день у відповідності до вищезазначеної статті 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж.Є. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було здійснено реєстрацію відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

14 червня 2018 року відповідачем було передано, а позивачем прийнято у володіння предмет застави, про що сторонами складено та підписано відповідний акт приймання-передачі предмета застави у володіння позивача.

Статтею 29 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено, що обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

Таким чином, 15 червня 2018 року з урахуванням вищезазначеної норми закону повідомленням про набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження за вих. № 04/15/06 позивачем повідомлено відповідача намір позивачем набути право власності на предмет застави.

А від так, Позивач зі свого боку виконав усі вимоги чинного законодавства необхідні для набуття права власності на предмет застави.

Проте, 18.06.2018 позивач отримав від відповідача лист відповідно до якого останній заперечував проти переходу права власності на предмет застави, оскільки останній вважає, що предмет застави повинен бути реалізований шляхом його продажу іншій особі.

Частиною третьою статті 29 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено, що якщо заперечення проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження надійшло від іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, може набути право власності на предмет забезпечувального обтяження лише в разі задоволення ним забезпеченої вимоги обтяжувача, який заперечує проти цього. Якщо відповідне заперечення надійшло від боржника, набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження можливе на підставі рішення суду.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зокрема, в статті 1 Першого протоколу до неї (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до статті 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування положень статті 392 Цивільного кодексу України, є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Вимогами частини першої статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, одним із способів захисту цивільних прав є визнання такого права.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частин першої, другої статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладені обставини, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір , повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо повернення Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО (вул. Дмитрівська, буд. 31/35, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 41810664) з державного бюджету України судового збору в сумі 16936,50 грн. (50 % від суми 33927,00 грн.), сплаченого відповідно до платіжного доручення № 778 від 11 червня 2018 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 920/460/18.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО (вул. Дмитрівська, буд. 31/35, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 41810664) право власності на урожай насіння кукурудзи 2018 року, який знаходиться земельних ділянках на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, а саме:

№ п/пНомер земельної ділянкиПлоща, га 1 40 3,9602 2 41 3,9608 3 42 3,9605 4 43 3,9615 5 125 3,9604 6 193 3.9602 7 252 3,9601 8 279 3,9602 9 280 3,9602 10 315 3,9603 11 344 4,1085 12 386 4,7000 13 387 4,2237 14 390 4,3673 15 391 4,8749 16 403 4,7847 17 406 3,3618 18 407 4,7302 19 428 4,1035 20 429 5.1368 21 471 4.9321 22 478 478-1 3.3379 478-2 0,8075 23 479 5,1176 24 502 3,9601 25 510 3,9602 26 511 3,9604 27 513 3,9604 28 514 3,9603 29 516 3,9602 30 517 3,9604 31 518 3,9601 32 528 3,9603 33 530 3,9604 34 532 3,9604 35 534 3,9601 36 537 3,9602 37 540 3,9614 38 542 3,9603 39 567 3,9604 Всього: 161,5565 який є предметом застави за договором застави № 06/06/18 від 06.06.2018.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО (вул. Дмитрівська, буд. 31/35, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 41810664) з державного бюджету України (р/р 31218206783002, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030101, код 37970593, банк отримувач - ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО 837013) судовий збір в сумі 16936,50 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 778 від 11 червня 2018 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 920/460/18.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 14 серпня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова