Постанова

від 14.08.2018 по справі 810/4358/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/4358/17 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на проголошене о 12 годині 38 хвилин рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року, повний текст якого складено 13 квітня 2018 року, у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Пересувна механізована колона - 505 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року приватне підприємство Пересувна механізована колона - 505 (далі - Позивач, ПП ПМК-505 ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2017 року №0033221411.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальність виконання договору, укладеного між Позивачем та ТОВ Технобуд-Поліс , що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Крім того, суд зазначив, що доказів перевірки бухгалтерської документації контрагента Позивача не надано, а навіть неправомірна діяльність останнього не може мати негативних наслідків для ПП ПМК-505 . Суд зауважив, що виключно податкової інформації недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій. Водночас, суд відхилив доводи Позивача про безпідставність висновків акту перевірки про нікчемність правочину, оскільки надання оцінки таким твердженням не охоплюються предметом доказування.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому вказує на неврахування судом першої інстанції, що, у контрагента Позивача не було виробничних потужностей та ресурсів для виконання договірних зобов'язань, відомості з Єдиного реєстру податкових накладних не містять інформації щодо придбання останнім матеріалів, що використовувалися при виконанні господарських операцій, Позивачем не було надано актів за формою КБ-3, які передбачені договором, а також ТОВ Технобуд-Поліс не має дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Після усунення визначених в ухвалі від 15.05.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що ним були надані всі необхідні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, достовірність яких, як вірно зазначив суд першої інстанції, спростовано не було, а тому, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, підстави для скасування рішення суду відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.07.2018 року, яке у подальшому у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача було відкладено на 14.08.2018 року.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2017 року працівниками ГУ ДФС у Київській області на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 01.08.2017 року №1395 (а.с. 131), направлення на перевірку від 03.08.2017 року №1831 (а.с. 132) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП ПМК-505 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Технобуд-Поліс за період з 01.12.2016 року по 31.12.2016 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за грудень 2016 року на загальну суму 119 539,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 16.08.2017 року №618/10-36-14-11/33519688 (а.с. 14-28).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 30.08.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0033221411, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 149 424,00 грн., у тому числі за основним платежем - 119 539,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 29 885,00 грн. (а.с. 29).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 15.11.2017 року №26285/6/99-99-11-01-02-25 (а.с. 39-41) скаргу ПП ПМК-505 від 15.09.2017 року №1/09 (а.с. 32-38) залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного індивідуального акту, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Технобуд-Поліс (Підрядник) та ПП ПМК-505 (Замовник) укладено 01.12.2016 року договір підряду №01-12 на виконання окремих обсягів будівельно-монтажних робіт (далі - Договір; а.с. 79-80), за умовами якого Підрядник зобов'язується за завданням Замокни у межах договірної ціни виконати будівельно-монтажні роботи по об'єктах у відповідності до умов цього договору, згідно кошторису, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, передбачених даним Договором.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, як встановлено судом першої інстанції, Позивачем було надано копії: платіжних доручень (а.с. 81, 84, 87, 90), податкових накладних (а.с. 82, 85, 88, 91), актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (а.с. 93-110).

При цьому, на переконання суду, наявність спеціальної правосуб'єктності ТОВ Технобуд-Поліс підтверджується наявною у матеріалах справи копією ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 13.07.2016 року №2013028967 (а.с. 66-67).

Крім того, суд першої інстанції зі змісту пояснень ПП ПМК-505 встановив, що як правило основними замовниками на виконання ремонтно-будівельних робіт є установи та організації державної форми власності, тобто роботи проводяться за бюджетні кошти, і фінансування таких робіт є максимальним у четвертому кварталі року. Тому максимальний пік завантажуваності в будівельній галузі припадає на кінець року та договори підряду мають бути виконані до 31 грудня поточного року. Наведеним, на переконання Київського окружного адміністративного суду, підтверджується необхідність укладення Договору з Технобуд-Поліс , оскільки на виконанні у Позивача перебували договори, зокрема, з ТОВ Маревен Фуд Україна (а.с. 68-71), з комунальним закладом Володарська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів (а.с. 72-78).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин ПП ПМК-505 з ТОВ Технобуд-Поліс немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку за наслідками відносин з ТОВ Технобуд-Поліс .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, адже сама по собі податкова інформація про суб'єкта господарювання, як вірно зазначив суд першої інстанції, не може бути безумовною підставою для віднесення операцій до безтоварних чи фіктивних.

При цьому, аналіз наявних у матеріалах справи копій первинних документів, зокрема, актів форми №КБ-2в, свідчить про відповідність їх вимогам ДНБ Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва . Крім того, посилання Апелянта на ненадання Позивачем актів форми КБ-3, що прямо передбачено Договором, на переконання судової колегії, не може бути безумовним свідченням безтоварності господарських операції, оскільки, по-перше, обов'язковість застосування ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 приписана виключно для визначення вартості будівництва об'єктів, що споруджуються за бюджетні кошти, а тому складання акту за формою КБ-3 не є обов'язковим, по-друге, відсутність окремого документу за умови підтвердження належними у допустимими доказами руху активів та зміни майнового стану платника податків не може бути свідченням фіктивності Договору.

Твердження Апелянта про те, що ТОВ Технобуд-Поліс не має необхідних ресурсів для виконання зобов'язань перед ПП ПМК-505 за Договором, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було зазначено вище, умовами згаданого договору не заборонено контрагенту Позивача залучати до виконання робіт субпідрядні організації, залишаючись відповідальним за якість виконаних робіт перед Замовником. Викладеним, поряд з іншим, спростовується і посилання Апелянта на те, що відсутність в Єдиному реєстрі податкових накладних відомостей щодо придбання ТОВ Технобуд-Поліс необхідних для виконання умов Договору матеріалів свідчить про неможливість його виконання суб'єктом господарювання. Крім того, судова колегія звертає увагу, що зі змісту Договору не вбачається, що при виконанні будівельних робіт ТОВ Технобуд-Поліс використовує власні матеріали.

Крім того, викладені у листі ГУ Держпраці у Київській області від 15.11.2017 року №11/2/119/3 (а.с. 151) відомості щодо відсутності у ТОВ Технобуд-Поліс дозволу на виконання робіт та на експлуатацію машин чи механізмів підвищеної небезпеки, на переконання судової колегії не можуть свідчити про безтоварність господарських операцій за Договором, оскільки, як вже було зазначено вище, умовами останнього не було заборонено залучати до його виконання третіх осіб. У свою чергу Відповідачем не було доведено, що для виконання договірних зобов'язань ТОВ Технобуд-Поліс повинно було в обов'язковому порядку отримати дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Київського окружного адміністративного суду на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на порушення контрагентом Позивача - ТОВ Технобуд-Поліс податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача з ТОВ Технобуд-Поліс , у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Технобуд-Поліс було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Пересувна механізована колона - 505 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено 14 серпня 2018 року.