Постанова

від 07.08.2018 по справі 826/13382/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13382/17 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мітгард до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Мітгард звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 29.09.2017 № 0015934208, № 0015914208 та № 0015924208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Мітгард з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ Сіріус Ленд за період з 01.09.2016 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт від 15.09.2017 № 3096/28-10-42-05/38865205.

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ Мітгард вимог податкового законодавства:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 5 235 000,00 грн., у тому числі за ІІІ квартали 2016 року в сумі 5 235 000,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 627 728, 00 грн., у тому числі за вересень 2016 року у сумі 627 728, 00 грн., та занижено податок на додану вартість на загальну суму 419 272, 00 грн., у тому числі за вересень 2016 року у сумі 419 272, 00 грн.

29.09.2017 на підставі зазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0015934208, яким ТОВ Мітгард зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 235 000,00 грн.;

- № 0015914208, яким ТОВ Мітгард збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 524 090, 00 грн., з яких за основним платежем нараховано 419 272,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 104 818,00 грн.;

- № 0015924208, яким ТОВ Мітгард зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 627 728, 00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ Сіріус Ленд (виконавець) укладено ряд договорів, а саме:

- договір про надання послуг у сфері інформатизації від 03.08.2016 №1-03/16, згідно з умовами якого передбачено, що виконавець надає замовнику в порядку та на умовах, визначених у договорі, послуги у сфері інформатизації, а замовник зобов'язується здійснювати оплату за надані йому послуги у строки, у порядку та на умовах, визначених у договорів. За цим договором послуги у сфері інформатизації включають у себе послуги за напрямами, узгодженими сторонами у додатку №1 до цього договору. Вартість послуг за цим договором узгоджена сторонами в прайсі (додаток № 2 до договору). Після закінчення кожного звітного кварталу надання послуг виконавець складає та передає замовнику: два примірника акту здачі-прийняття наданих послуг, один з яких замовник після підписання повертає виконавцю, а інший залишається у замовника; один примірник звіту про надані послуги;

- договір від 03.08.2016 № 2-03/16, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги з абонентського (щомісячного) обслуговування в сфері інформатизації, а замовник зобов'язується здійснювати оплату за надані йому послуги у строки, у порядку та на умовах, визначених в договорі. За цим договором абонентське (щомісячне) обслуговування в сфері інформатизації включає надання виконавцем замовнику всього аспекту послуг, перелік яких узгоджено сторонами у додатку №1 до цього договору. Після закінчення кожного звітного кварталу надання послуг виконавець складає та передає замовнику: два примірника акту здачі-прийняття наданих послуг, один з яких замовник після підписання повертає виконавцю, а інший залишається у замовника;

- договір про надання послуг правового консалтингу від 03.08.2016 № 0308/01-2016, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги з виконання звернень замовника, а замовник зобов'язується прийняти фактично надані йому послуги та оплатити відповідно до умов договору. Перелік послуг, які можуть надаватися виконавцем замовнику, узгоджено сторонами у додатку №1 до даного договору. Після закінчення кожного звітного кварталу надання послуг виконавець складає та передає замовнику: два примірника акту здачі-прийняття наданих послуг, один з яких замовник після підписання повертає виконавцю, а інший залишається у замовника, та звіт про надані послуги.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій, позивачем надано копії: договору про надання послуг у сфері інформатизації від 03.08.2016 №1-03/16 разом з додатками № 1 та № 2; договору від 03.08.2016 № 2-03/16 разом з додатками №1 та № 2; договору про надання послуг правового консалтингу від 03.08.2016 №0308/01-2016 разом з додатками № 1 та № 2.

Також, на виконання вказаних договір сторонами складено звіт до договору від 03.08.2016 №1-03/16 та звіт до договору від 03.08.2016 №0308/01-2016, акти здачі-прийому наданих послуг та податкові накладні.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(далі по тексту - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частини друга статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом в обґрунтування правомірності висновків про заниження позивачем розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за перевіряємий період вказано про те, що за результатами аналізу інформації, яка подана ТОВ Сіріус Ленд до податкових органів, встановлено відсутність основних засобів (устаткування, транспортних засобів, нематеріальних активів та інших засобів, що використовуються при здійснені фінансово-господарської діяльності товариства) та найманих осіб. Таким чином, за твердженням перевіряючих, перевіркою взаємовідносин ТОВ Мітгард та ТОВ Сіріус Ленд встановлено невідповідність змісту операцій, зафіксованих у документах, реальним обставинам, а саме: неможливості виконання ТОВ Сіріус Ленд оформлених господарських операцій наявними трудовими ресурсами (фахової чи чисельної належності), згідно зі звітами 1 ДФ за серпень, вересень та жовтень 2016 року ТОВ Сіріус Ленд не утримувало доходи з фізичних осіб, основними засобами (устаткування, транспортних засобів, нематеріальних активів та інших засобів, що використовуються при здійсненні фінансово-господарської діяльності товариства), оскільки не подано фінансової звітності та податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартал 2016 року та за 2016 рік. В акті перевірки також наголошено, що за результатами проведеного дослідження руху товарів по ланцюгу постачання, співставлення звітних документів, податкових декларацій, додатків до них, іншої податкової інформації, що надійшла засобами АС Податковий блок та за даними Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність номенклатури реалізованих та придбаних по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) за періоди з дати укладення договорів та дати виконання робіт/послуг, зазначених в актах, придбаних ТОВ Мітгард у контрагента-постачальника ТОВ Сіріус Ленд .

Водночас, колегія суддів зазначає, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Крім того, відповідачем, під час розгляду даної справи, не спростовано доводів позивача та не надано доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ Сіріус Ленд .

При цьому, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність (товарність) досліджуваних фінансово-господарських операцій позивача, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

На підтвердження вказаного додатково свідчать рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №910/13561/17 та від 11.10.2017 у справі № 910/13559/17 за позовами ТОВ Сіріус Ленд до ТОВ Мітгард про стягнення заборгованості, якими з ТОВ Мітгард стягнуто заборгованість за договорами від 03.08.2016 № 1-03/16 та від 03.08.2016 № 0308/01-2016 відповідно, які, згідно з наявними у матеріалах справи доказами, набрали законної сили.

Також, колегія суддів звертає увагу, що апелянтом, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що ТОВ Сіріус Ленд не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

Посилання апелянта на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2017 у межах кримінального провадження № 32016100110000197 від 29.11.2016 за ознаками кримінальних порушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 209 Кримінального кодексу України, є необґрунтованими, оскільки вказаною ухвалою розглянуто клопотання старшого слідчого про арешт майна в межах вказаного кримінального провадження, якою накладено арешт на грошові кошти на загальну суму 200 000,00 грн., які вилучені під час обшуку в автомобілі LAND ROVER , власником якого є певна фізична особа. Зі змісту вказаної ухвали, в свою чергу, не вбачається взаємозв'язку арешту вказаних грошових коштів з діяльністю ТОВ Сіріус Ленд у період вчинення ним фінансово-господарських операцій, у зв'язку з чим слід зазначити, що остання не встановлює певних преюдиційних обставин під час розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, податковим органом не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ Сіріус Ленд умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.09.2017 № 0015934208, № 0015914208 та № 0015924208 та наявність підстав для їх скасування, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 14.08.2018.