Справа № 445/822/16-а
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2018 року Золочівський районний суд Львівської області
в складі: судді Сивака В.М.
при секретарі Захарчук Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Золочів справуза позовом ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування - Бібщанської сільської ради, про скасування рішення та зобов'язання розглянути питання на сесії сільської ради, -
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2016 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до Бібщанської сільської ради, про визнання нечинним та скасування рішення 6-ої сесії, 7-го скликання Бібщанської сільської ради №35 від 05.04.2016року.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 05.04.2016року Бібщанська сільська рада на пленарному засіданні позачергової 6-ої сесії 7-го скликання прийняла рішення на №35, за яким внесла зміни в рішення ради № 136 від 12.08.2013року Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель не наданих у власність і постійне користування в межах населеного пункту (рілля пл.1,70га.) для ведення ОСГ в селі Бібщани в урочищі біля Брощака тим самим фактично відмовила позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл.1,70га. у власність для ведення ОСГ в урочищі біля Брощака в селі Бібщани Золочівського району Львівської області.
Зазначає, що вказане рішення сільради прийняте з порушення законодавства України, яке регулює передання земельної ділянки у власність, зазначає, що цим рішенням порушено його охоронюваний законом інтерес.
Вказує на те, що відповідач не мав жодних підстав для прийняття такого рішення, і був не вправі відмовити позивачу в затвердженні проекту землеустрою, оскільки позивач виготовив проект землеустрою, чим повністю виконав рішення відповідача №136 від 12.08.2013р., наслідок виконання такого рішення є присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру №4621880800:01:007:0001.
На підтвердження своєї позиції посилається на статтю 19 Конституції України, ч.3 ст. 24 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , ч.1 ст.19, ч.3 ст.22, ч.3 ст.123 Земельного кодексу України., на чинне рішення відповідача №136 від 12.08.2013р., яким йому надано право на виготовлення технічної документації, Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №1-10/2004, щодо тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес., ст.21, п.10ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.77, п.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .
Суть викладеного законодавства та аргументів на думку позивача свідчить про те, що законодавство України позбавляє відповідача здійснювати дії інакше ні передбачає Земельний кодекс України, а саме приймати рішення іншого змісту ніж затверджувати проект землеустрою і передавати у власність йому земельну ділянку для ОСГ.
Крім того відповідач не має права вносити будь-які інші зміни в первинне рішення про надання права на виготовлення проекту землеустрою, яке оскаржувалось в судовому порядку, однак судовими актами підтверджено його законність. Більше того, воно виконано повністю позивачем через виготовлення проекту землеустрою який є його власністю.
Сторона позивача в судове засідання з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю.
Сторона відповідача в судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена про час і місце судового засідання через розписку надану в судовому засіданні. Клопотань про відкладення не подавала, правом на відзив чи наданням заперечення не скористалася.
Суд встановив наступні обставини, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням Бібщанської сільської ради №136 від 12.08.2013р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1.70 га в урочищі Біля Брощака в с. Бібщани у власність для ведення особистого селянського господарства.
Рішення Бібщанської сільської ради №136 від 12.08.2013 року оскаржувалось в судовому порядку на предмет законності. Згідно Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014року №876/1538/14 підстав для визнання його протиправним не встановлено. Постанова вступила в законну силу і в касаційному порядку не оскаржувалась.
Позивач ОСОБА_1 виготовив проект землеустрою у відповідності до вказаного рішення щодо надання йому земельної ділянки площею 1.70 га в урочищі Біля Брощака в с. Бібщани у власність для ведення особистого селянського господарства і подав на затвердження відповідачу. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4621880800:01:007:0001.
Позивач повторно звернувся з заявою про затвердження проекту землеустрою, на яку відповідач прийняв рішення № 238 від 26.12.2014року, яким відмовив йому вказуючи на малий запас резервної землі, крім того рішенням №238 від 26.12.2014 року відповідач вніс зміни в рішення Бібщанської сільської ради №136 від 12.08.2013 року - змінивши площу земельної ділянки з 1,70 га на площу 0,20 га., та вніс зміни в проект землеустрою позивача щодо площі, витрати по внесенню змін поклав на сільську раду.
Згідно Постанови Золочівського районного суду від 30.10.2015року №445/1018/15-а, вказане рішення визнано протиправним та скасовано.
Позивач вдруге звернувся з заявою про затвердження проекту землеустрою, на яку відповідач прийняв рішення № 35 від 12.08.2013року, за яким відповідач вніс зміни в рішення Бібщанської сільської ради №136 від 12.08.2013 року - змінивши площу земельної ділянки з 1,45 га на площу 0,20 га., та вирішив просити підприємство, яке виготовило проект землеустрою внести зміни в проект землеустрою позивача.
Позивач зазначає, що відповідач не може відмовити йому в затвердженні проекту землеустрою, оскільки законодавство України не передбачає такої можливості з боку відповідача, як і внесення змін в виконане рішення.
Суд зазначає, що відносини, які є предметом оскарження визначені главою 19, розділу ІV Земельного кодексу України, зокрема статтями 116,118,121,122 Земельного кодексу України.
Суд приймає аргументи позивача щодо протиправності рішення Бібщанської сільської ради №35 від 05.04.2016року, оскільки таке стосується в основному зменшення площі земельної ділянки шляхом внесення змін в рішення Бібщанської сільської ради №136 від 12.08.2013р., з площі 1,70га до 0,20 га., що вже відбувалось шляхом прийняття аналогічного положення в рішенні за №234 від 17.12.2014р. та було предметом оскарження позивачем в суді. Зі змісту Постанови Золочівського районного суду Львівської області від 30.10.2015р. №445/1048/15-а. вбачається неправомірність внесенні змін в рішення, яке виконано. Вказана постанова вступила в законну силу. З іншого боку п.2 рішення №35 від 05.04.2016року стосується клопотання Бібщанської сільської ради про внесення приватним підприємством змін в проект землеустрою позивача. Вказане положення рішення є незаконним, оскільки відносини ОСОБА_1 та ПП Геопроект є цивільними договірними відносинами, стороною яких Бібщанська сільська рада не являється, а тому відповідач не вправі клопотати перед ПП Геопроект від імені позивача щодо внесення змін в проект землеустрою.
Виходячи з вимог статті 121 ЗК України, суд вважає, що кожен громадянин має право подавати заяву на ту площу, яку бажає отримати у власність, законодавство зазначає один критерій, щоб вказана площа не перевищувала 2,0 га. Земельне законодавство України не ставить право одних громадян відносно площі бажаної земельної ділянки для ОСГ в взаємозалежності щодо прав чи бажань інших громадян.
Суд вважає, що саме відповідачем були порушені права позивача на отримання земельної ділянки для ОСГ шляхом прийняття рішення №35 від 05.04.2016р., а тому таке підлягає скасуванню.
Щодо способу поновлення порушеного права, обраного позивачем, то тут суд зазначає наступне:
Позивач звертаючись із позовом просить суд визнати нечинним та скасувати рішення №35 від 05.04.2016р. та зобов'язати Бібщанську сільську раду на наступній черговій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Суд зазначає, що згідно статті 5 КАС України, визначено способи захисту права:
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Проте відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010, (справа1-6/2010) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Положення частини 1 статті 143 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень. Органи місцевого самоврядування відповідно до Земельного кодексу України вирішують питання про розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, та при вирішенні таких питань ці ради виступають як суб'єкти владних повноважень.
Іншими словами суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом, тобто зобов'язувати приймати рішення в користь конкретної особи.
Разом з тим, сам факт того, що відповідач наділений відповідними дискреційними повноваженнями не означає, що він має право приймати необґрунтовані рішення чи свавільно ухилятись від прийняття будь-якого рішення, оскільки дискреційні повноваження повинні мати межу.
Суд вказане тлумачення Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010, (справа1-6/2010) розуміє так, що відповідач як орган місцевого самоврядування може приймати рішення на власний розсуд, у випадку коли є два чи більше законних альтернативних варіанти такого рішення. В даній ситуації орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти в межах ст.ст.12,118,121 ЗК України, і альтернативний варіант відсутній.
Суд враховуючи фактичні обставини справи, а саме Постанову Золочівського районного суду Львівської області від 30.10.2015року №445/1018/15-а з якої видно, що суд визнав протиправним та скасував аналогічне рішення відповідача стосовно позивача з питання, яке є предметом даного розгляду та зобов'язав відповідача розглянути зазначене спірне питання, вказавши відповідачу на порушення вимог закону. Відповідач погодився з тим виконуючи рішення суду фактично. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач приймаючи оскаржуване рішення не вірно розуміє поняття свого дискрекційного повноваження і знову приймаючи рішення вийшов за межі закону.
Згідно ч.4 ст.6 КАС України. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Таким чином у разі невиконання свого обов'язку органом місцевого самоврядування у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права позивача. Суд встановивши факт порушення права позивача зазначає про необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені.
Як зазначається в абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003р. (справа №1-12/2003). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Тотожно висловився Конституційний Суд України і в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004.
Верховний Суд України в Постанові №826/4418/14 від 16.09.20015р. зокрема зазначає
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зобов'язуючи відповідача виконати свої повноваження передбачені ст.ст.12, 118 ЗК України, суд жодним чином не підміняє собою такий орган, а відновлює справедливість. Тим самим суд унеможливлює в подальшому виникнення вільного тлумачення чи зловживання відповідачем своїми повноваженнями, оскільки жодного іншого способу захисту свого права позивачем, як пред'явлення позову законодавством України в даному випадку не передбачено.
Спосіб захисту має бути ефективним. Право на ефективний спосіб захисту передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рим,04.11.1950р.
Про вказане неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Волохи проти України від 02.11.2006р.,(заява N 23543/02), Гасан і Чаус проти Болгарії (Hasan and Chaush v. Bulgaria) від 26.10.2000р.
При ухваленні даного рішення суд застосовує такі норми права, враховуючи наступне:
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 КАС України. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно ч.1 ст. 6 КАС України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно ч. 1,3 ст. 9 КАС України. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Земельний кодекс України, а саме стаття 121 ЗК, передбачає право кожного громадянина України на отримання безкоштовно у власність земельної ділянки розміром до 2,0 га. для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влада або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок здійснення такого права визначений ст. 118 ч.6-8 ЗКУ, де зокрема зазначено Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно ч.9 ст. 118 Земельного кодексу України. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Іншого законодавство України не передбачає. За умови виконання органом місцевого самоврядування вимог ч.6-8 ст. 118 ЗК України, обов'язкове до виконання і ч.9 ст. 118 ЗК України.
Золочівський районний суд Львівської області в Постанові від 30.10.2015року, справа №445/1018/15-а, яка вступила в законну силу вже зазначав,зокрема, що Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Саме такого висновку прийшов Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). В даному рішенні зокрема зазначено: Окрім цього, в Рішенні № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Отже, зазначене рішення є ненормативним правовим актам одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом його повного виконання, а тому не може бути в подальшому скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування. Єдиний шлях його скасування чи зміни у відповідності до статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування - це судовий порядок. Такого ж висновку також прийшов Верховний Суд України в Постанові від 04.06.2013 року №21-64а13.
Іншими словами, якщо орган місцевого самоврядування надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, то дане рішення вичерпується фактом виготовлення проекту землеустрою, а після виготовлення проекту землеустрою це рішення не може бути змінене органом, який дав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.
Оскаржуване рішення Бібщанської сільської ради №35 від 05.04.2016року стосується виключно цивільних відносин між замовником та виконавцем проекту землеустрою. Позивач є замовником технічної документації з землеустрою, така документація належить порзивачу як об'єкт інтелектуальної власності, що підтверджується змістом проекту землеустрою, а також позивач є платником виконання таких робіт, тому відповідач не уповноважений без довіреності від позивача вносити зміни чи клопотати про внесення змін у вказану документацію.
Згідно ст. 185 ЗК України Землеустрій здійснюється суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом
Згідно статі 26 ЗУ Про землеустрій Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Згідно ст. 26 Закону України Про землеустрій Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Згідно статті 25 Закону України Про землеустрій видом документації з землеустрою є проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно статті 1 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Згідно статті 27 Закону України Про землеустрій . Замовники документації із землеустрою мають право: зокрема доручати розробникам виконання робіт із землеустрою; встановлювати наукові, технічні, економічні та інші вимоги
Керуючись ст .8, 9, 20, 28, 44, 47, 77, 90, 192, 210-211, 241-246, 250,, п. п. 15.5 розділу VII Перехідних положень КАС України, ст.ст. 12,116,118,121,186,186-1 Земельного кодексу України, суд -
вирішив:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бібщанської сільської ради №35 від 05.04.2016 року.
Зобов'язати Бібщанську сільську раду на наступній черговій сесії затвердити проект землеустрою ОСОБА_1, щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,70 га. в с. Бібщани Золочівського району Львівської області в урочищі біля Брощака .
Стягнути з Бібщанської сільської ради в користь ОСОБА_1 551,2 гривні судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на апеляційне оскарження протягом того ж строку з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя : В. М. Сивак
Суд | Золочівський районний суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 09.07.2018 |
Оприлюднено | 17.08.2018 |
Номер документу | 75905037 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Золочівський районний суд Львівської області
Сивак В. М.
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Святецький Віктор Валентинович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні